fbpx
Error, no Ad ID set! Check your syntax!
Сьогодні
12/12/2018
02:31
курси валют
$27,70/28,00
31,35/31,95
Інтерв'ю
13:19 05 Гру 2018

Андрій Садовий: «Повернення окупованого Донбасу у нинішньому стані – це смерть для України»

Продовження циклу «Кандидати в Кандидати». На цей раз – розмова з мером Львова, головою партії «Самопоміч», а тепер ще й кандидатом у президенти Андрієм Садовим

Андрій Садовий / Зйомка: Роман Балук

Після Порошенка, Садовий першим з кандидатів у президенти підтримав ведення воєнного стану. Заяву про це він оприлюднив на ранок після засідання РНБО. Такий крок контрастно виглядав на тлі розгубленості або непевних реакцій інших його колег.

Садовий йде у велику політику. Білборди «Наступний» і «Наступ» заполонили білборди та сітілайти великих міст у несподівано короткі терміни. Сам він зайнявся відеоблогерством – за що його одразу порівняли з Навальним, хоча зйомка і монтаж є незрівнянно аскетичнішими – і просуває свої щотижневі ролики в Ютубі та соцмережах.

До останнього він тримав інтригу – чутки навіть у політичному середовищі були різні. Одні казали, що йому цілком комфортно в кріслі міського голови, інші – очікували часу ікс, адже амбіцій меру Львова навряд чи бракує.

Реакція на Андрія Івановича у багатьох схожа – Львів знаємо і любимо, але і про сміття чули. Чи справиться, який з нього буде політик? Про це, а також його ідеї – віддати частину правоохоронних функцій в компетенцію містам, які міністерства розпустить у першу чергу  і позицію «не приймати» окуповані нині територій в контексті розмов про реінтеграцію – читайте.

Андрій Садовий

– Перше питання традиційно задаю про команду кандидата. Про особливості вашої партійної кадрової політики ходить не найкраща слава. Наскільки я знаю, ще до Революції Гідності ви любили бувати в ресторанах Гусовського, і він, по суті – за вашу особливу приязнь на цій підставі, став обличчям «Самопомочі» у Києві. Зрештою сталося те, що сталося – Ви лишилися без фракції у Київраді, Гусовського і ще трьох депутатів виключили з партії. І таких історій «колективних Гусовських» в «Самопомочі» багато – і на національному, і регіональному рівнях. У Вашої фракції в парламенті найбільший показник перебіжчиків – більше 30%. А фракції в окремих містах взагалі розпускаються – Київ, Чернівці, Херсон. Як ви так підбираєте кадри?

– Я називаю це «політичним браком». І він є – орієнтовно 4% по всій Україні. Але саме головне – є основа. Тверда і антикорупційна. 95% всіх партій в Україні є власністю олігархів і феодалів та захищають інтереси своїх господарів. «Самопоміч» – це антикорупційна партія, тому ми знаходимося під шаленою атакою.

Ви згадали про Гусовського, частину колег у Верховній Раді – Ганна Гопко, наприклад. І я вам скажу, що вони є кращі від інших депутатів, які пройшли по інших списках. Добра справа була виконана. Кращі люди прийшли в міські, обласні ради. Але не всі витримали нашу ідеологічну твердість.

– Вас звинувачують у примушенні до жорсткої дисципліни у партії.

– Я не чув від Сергія жодних зауважень в мою адресу, ніколи ви не почуєте моїх дорікань до нього. Я маю до нього повагу як до людини, яка своїми руками зробила велику справу – заклади громадського харчування високої якості, а політика – це інша справа. Можливо, з часом люди будуть усвідомлювати ті чи інші моменти в своєму житті.

Ми формуємо команди виключно на принципах фаховості і чесності, бажанні віддавати себе служінню державі. Бо це є війна. Люди, які йдуть зі мною, ризикують багато чим. На сьогоднішній день держава є власністю великої групи олігархів і феодалів, які є власниками всіх ресурсів країни – обленерго, облгазів, родовищ.

– Зупиню вас, ще повернемося до обговорення ситуації в країні. В якості кандидату в президенти обговорювалися різні кандидатури. Сироїд, Соболєв, в результатів пішли Ви. Чи не є Ваш похід в президенти намаганням зберегти «Самопоміч»? Адже якби була Сироїд, велика вірогідність того, що Семенченко чи Соболєв відкололися би і пішли самостійно, чи не так?

– Ми є партія, яка має достатньо багато претендентів на ті чи інші посади. І мені приємно, що ми маємо кілька людей, які можуть претендувати на президентську посаду. Сьогодні управлінський досвід є більший у Садового – Садовий керує містом, має розуміння сьогоднішньої політичної ситуації. Але я, наприклад, з радістю буду підтримувати політичний кар’єрний ріст всіх наших колег, які є у фракції – Березюка, Сироїд, Соболєва. Вони, як мінімум, наступні міністри.

– «Самопоміч» монолітна?

– Єдність в «Самопомочі» завжди була і завжди є. Але завжди є дискусії. Кожен законопроект, який йде на голосування, дебатується і обговорюється у фракції. Так само є дебати у міських, обласних осередках. Якби такого не було, ви би називали нас якоюсь партією узурпаторського типу. Так ніколи не буде. Я завжди сповідував достатньо високі демократичні принципи управління.

– Чи не є ваше висунення ходом у ва-банк? Хіба це ваші вибори?

– Ні, це обдуманий крок. Мені виповнилося 50 років, і я дав чітку позицію, що братиму участь в наступних президентських виборах.

Щоб мене совість ніколи не мучила. Я маю зробити максимум того, що можу зробити. Я дійсно переконаний, що зможу якісно управляти країною і дати дуже потужний імпульс для неї.

– Ваш рейтинг зараз становить 2-3% за різними соцопитуваннями. Вважаєте, що можливий стрибок? 

– А ви довіряєте рейтингам, які є в Україні? Якби ми їм довіряли, то ніколи б не були парламентською фракцією, а я – мером Львова. Завжди рейтинги робилися під тих чи інших кандидатів. Це є елемент маніпуляції. Завжди можна плюс-мінус три проценти комусь скинути, а комусь додати, і цю похибку ніхто не зауважить. Візьміть до уваги рівень довіри, який має Садовий і «Самопоміч». Цей рівень довіри і є для нас основою. Бо маючи довіру, можна потім мати достатню кількість голосів, щоб перемогти в першому турі і мати перемогу у другому.

– На ваш рейтинг сильно вплинув фактор Грибовицького сміттєзвалища. Чи не вважаєте ви, що АП вдалося поставити вас на коліна – чи, як мінімум, стрільнути в ноги – лише по тій простій причині, що це робилося руками нинішнього голови Львівської обласної адміністрації Синютки, який багато років був вашим заступником по ЖКГ і знає всю вашу кухню?

– В Адміністрації президента і його вертикалі є одна людина, яка приймає рішення – це Петро Олексійович. Всі інші є виконавцями. Їх було багато, були задіяні і представники СБУ, і міліції, і прокуратури. Так, це було спроба принизити громаду найбільшого україномовного міста світу і це тривало більше року. Буквально через кілька днів після сміттєвої блокади я мав розмову в АП, де мені запропонували підписати угоду, згідно якої «Самопоміч» мала би перейти в інше підпорядкування, тоді сміттєва блокада була би зупинена. Я на це не пішов.

– Зрозуміло, цілеспрямована дискредитація, але яка роль Синютки у цій компанії?

– Я про своїх підлеглих – сьогоднішніх і колишніх – ніколи нічого недоброго не говорю. Це є мій принцип. Кожен робить то, що вважає за потрібне. Коли Олег Михайлович працював в моєму підпорядкуванні, він чітко виконував мої команди. Сьогодні працюючи в команді Петра Олексійовича – він чітко виконує його команди.

– Після оголошення вами наміру балотуватися в президенти, ви заявили, що більше не будете брати участь у виборах на посаду мера Львова. Кого залишите на «господарстві»?

– Львів унікальний в тому плані, що рішення стосовно мера приймає громада. Звичайно, що напередодні наступних виборів міського голови, я подам свою чітку пропозицію для громади. Але рішення буде приймати громада.

– Москаленко? Березюк? Хто ж саме наступник?

– Я не думаю, що сьогодні той час, щоб можна було озвучити прізвище. Кандидатури є.

– Не боїтеся, що ваш відхід підірве позиції «Самопомічі» у Львові, і її місце займуть інші політичні сили?

– Так а що, я ж не збираюся виїжджати на іншу планету. Насправді робота президентом дасть більше можливостей для всіх міст України. Мені важливо повернути довіру українців до власної держави, зробити технологічну модернізацію України, дати більше самоврядності містам. Сьогодні міста можуть робити набагато більше, але таких можливостей не мають. І з точки питань впливу на громадську безпеку, і на податкову в питаннях місцевих податків і зборів.

– Громадська безпека – віддати містам? Створити муніципальну поліцію?

– Держава має залишити за собою кримінальну поліцію, прокуратуру, СБУ. А дільничні, патрульні мають бути підпорядковані місту. Тому що представники міської влади є більше прив’язані до громади. Сьогодні міська влада не має інструментарію для примусу і наведення порядку. Міністерство внутрішніх справ – це взагалі окрема планета. Частину їх функцій треба передати містам.

– У багатьох містах при владі криміналітет.

– Давайте спробуємо на 1-2 містах, відпрацюємо модель, подивимося на неї і тоді будемо приймати рішення стосовно країни. Львів може бути прекрасним пілотним містом, тому що у Львові система публічного управлення вибудувана достатньо якісно. Власне публічне управління і дає нам оцю силу і потугу, яку бачить вся країна.

– Чи не стане ця місцева поліція локальними арміями в руках мерів-феодалів?

– У нас сьогодні є армії приватні, які роблять що хочуть і де хочуть, і ніхто на це не звертає увагу. А якщо орган місцевого самоврядування матиме чіткі вертикалі дільничних, які будуть дбати за безпеку, людей, які будуть займатися порядком на дорогах у місті – це все буде в синергії працювати. Я переконаний, що в цьому буде успіх.

– Децентралізація вдалася?

– Децентралізація почалася в 2014-15 році, а потім зупинилася. На сьогоднішній день йде зворотній відлік, міста навантажують лишніми функціями, які не підкріплені грошима. І сьогодні бюджети розвитку міст не є такими оптимістичними, як би це хотілося.

– У чому ви вбачаєте правильну децентралізацію?

– В питаннях місцевих податків і зборів. Якщо міста матимуть вплив на місцеву податкову, то, наприклад, Львів може мати плюс в бюджеті у 200-300 мільйонів гривень. Сьогодні ці гроші просто ніхто не збирає, тому що державна податкова цим не займається.

– Львів – успішне місто, тут багато підприємців. Ви впевнені, що фінансова свобода – це хороша ідея для помираючих містечок?

– Кожне місто може бути успішним. Якщо ставити собі за мету організувати успіх в кожному місті –відкриваються надзвичайно великі можливості. Ви ж бачите, що робиться в країні. Зняли мера Чернівців, Миколаєва – нульова реакція президента. В Луцьку міський голова помер два роки назад, вибори не оголошені. І таких випадків близько сотні по Україні. А чому? Бо це не вигідно. Місто ділять між двома кланами і президенту це пасує. А це неповага до громади. В кожному місті є якась проблематика, яка легко може бути вирішена через державний вплив, але це не вирішується, люди живуть своїми проблемами.

– Ваша передвиборча компанія в чому буде зараз полягати?

– Буду спілкуватися з людьми, використовуючи різні можливості – і соціальні мережі, і медіа, і безпосереднє спілкування з людьми.

– Ви зараз їздите по регіонах як мер чи політик?

– А як можна розділити, де Садовий-мер де Садовий-політик?

– Ви ж при виконанні обов’язків міського голови. Оформлюєте поїздки як відрядження?

– Я є діючий міський голова. Який, на превеликий жаль, за останні роки Україною не їздив. А дуже багато міських голів приїжджали до Львова. Мене запрошують. Мої непоїздки до них сприймають до них як неповага. Тому якщо я раз в 4 роки здійснив поїздку в Херсон, Миколаїв чи Чернігів, то це вже викликає великі дискусії: от, він поїхав. А що, він має бути прив’язаним до свого крісла? Я є мер з великим досвідом. І в форматі urban talks я корисний зі своїми колегами інформацією, досвідом, практиками.

Свої поїздки в цьому форматі я фінансую за свої приватні кошти.

– Коли ви поїхали на схід України – у Слов’янськ та Краматорськ – критики одразу почали писати, що ваша активність як політика шкодить мерству. Мовляв, ви поїхали, а у Львів у цей час затопило аномальними дощами. Як прокоментуєте?

– Випала за декілька годин місячна норма дощів, але за чотири години Львів був повністю проїзним. Просто коли випав дощ – про це сказали, а те, що за 4 години весь транспорт громадський уже їздив – про це не говорили. Львів якісно функціонує. Подивіться, з теплом, ви чули якісь проблема? Вся Україна в шоці.

– Але болючі точки ще є. Чи вважаєте успішною реформу громадського транспорту у Львові? Кого з львів’ян не спитаю – на це питання скаржаться найбільше.

– Дивіться, в 90-тих роках в багатьох містах була зроблена фатальна помилка. Приватним перевізникам віддали маршрути. Потім вони почали шантажувати міські громади – і цінами, і іншими факторами. У Херсоні, Миколаєві приватники викручують міську владу і тарифи роблять, які хочуть. На моє глибоке переконання, громадський транспорт має бути в повному підпорядкуванні влади міста. Таку політику ми прийняли, до кінця року маємо отримати 150 автобусів, взяли 30 трамваїв додатково з Німеччини, оголосили тендер на 50 тролейбусів, які маємо отримати уже наступного року і ще хочемо у 2019-му замовити близько 100 автобусів. Таким чином, місто буде мати тотальний вплив на перевезення і буде порядок, будем впроваджувати електронний квиток, щоб повністю готівку забрати з обігу. Я пропоную такою самою дорогою іти іншим містам.

– Але на це треба кошти, не кожен міський бюджет може собі дозволити інвестувати такі ресурси у комунальний транспорт.

– Так. Ми, наприклад, щоб купити 150 автобусів, залучили кошти Укргазбанку в лізинг – це вигідно. 50 автобусів робить завод «Електрон», він же робитиме і тролейбуси – а це нові робочі місця і податки.

– Ще трохи про Львів. Львівські бізнесмени і деякі журналісти, наприклад, Остап Дроздов, назвав вас «Містер Доля» – мовляв, через участь у бізнес-процесах «під Ратушею». Що на це скажете?

– Ніколи не мав у власності жодного метру квадратного площі, землі чи будь-якого бізнесу поза родинним медіа-бізнесом медіа, який я передав своїй дружині. Якщо хтось такі факти має, я благаю – оприлюдніть конкретно, хоча б один випадок. Як це можна приховати? Ви знаходите власність будь-кого в Україні, все відкрито. Зробіть журналістське розслідування, я буду вам щиро вдячний. Це спеціально запускається моїми опонентами для дискредитації. Я маю 50 років, я доросла людина, я дорожу своєю репутацією, я не маю право як міський голова, як політик займатися бізнесом. Це заборонено. Так, молоді роки я був активним підприємцем, я вмію працювати і власне цей бізнесовий досвід дуже багато в плані досвіду управління містом.

– «Самопоміч» отримує державне фінансування, але чи достатньо це для виборчих перегонів? Ви достатньо густо засіяли міста своїми білбордами «Наступ» і «Наступний».

– У нас сьогодні грошей немає достатньо. Щодо білбордів – загалом у листопаді більше 1500 площин. Міста, де у нас немає площин: Харків та Дніпро – там все по нулям. Серед міст, де «вето» на «Самопоміч» – Одеса та Вінниця, там кількість площин максимум до 10 шт.

В нас немає сьогодні реклами на телебаченні – тієї, яку мають інші опоненти. Але ми активні у соціальних мережах.

Подивилась звіти «Самопомічі» у НАЗК. Окрім однакових невеликих внесків фізосіб з різних регіонів, що, звичайно, є юридичним «фінтом» і маскуванням централізованого фінансування, майже 2 мільйона лише у ІІІ кварталі поклала громадська організація «Самопоміч». І це теж «фінт», адже ГО не зобов’язана розкривати свої джерела. Які прізвища донорів можете озвучити?

– Мої колеги по партії підтримують мене, представники підприємницьких кіл, але поки що ми ще достатнього фонду грошей не зібрали, наразі ці пошуки тривають.

Ви не почуєте жодного прізвища з тих осіб, які би вас цікавили. Ніколи їх там не буде принципово.

– Ваше об’єднання з «Демальянсом». Я правильно розумію, що цей крок – для того, аби підсилити київську команду на тлі ситуації з Гусовським і фракції в Київради? «Демальянс» натомість помітно працює в Києві під власним брендом. Тобто на парламентських і місцевих виборах будете спільні списки формувати?

– Дякуємо колегам за підтримку моєї кандидатури на президентських виборах, на наступні парламентські і вибори органів місцевого самоврядування будемо брати спільну участь. «Демальянс» має багато хороших людей по всій Україні. Це і нам корисно, і їм вигідно.

– Чи допускаєте ще політичні союзи?

– Ми відкриті для дискусій, і я би хотів щоб всі демократичні партії об’єдналися у одну сильну демократичну партію. Тому що не можуть бути на одному полі декілька структур і розмивати одна одну. Я буду робити все для об’єднання.

– На якому етапі зараз розмови?

– На етапі розмови про наступний парламент. Сильний президент потребує робочого парламенту, де треба мати більшість. З Гриценком про це говорили і не раз, також я в дискусії з Вакарчуком. Я би дуже хотів, аби він був більш активним в політичній площині, тому що це дасть можливість багато класних людей долучити до роботи в парламенті. Мені приємною є багато ініціатив партії «Сили людей». Хто ще? Багатьох людей знаю, але чи вони мислять категоріях на наступні 5, 10, 20 років?

– А як оцінюєте електоральні настрої українців? Високі рейтинги Зеленського, Вакарчука, фактично – шоуменізація політики?

– Я завжди мав і маю повагу до людей, які заробляють свій авторитет і капітали своєю власною важкою працею. І Зеленський собою заробляє, і Вакарчук має популярність дякуючи титанічній праці. Маю до них добре ставлення.

– По ситуації з Катериною Гандзюк. Ви достатньо повно прокоментували оприлюднений аудіозапис, на якому ви обговорюєте її. Ця розмова мала місце у серпні. Тобто Катерина вже знаходилася у лікарні. Скажіть, Ви ж не могли не чути про напад на неї, яке ваше ставлення, що на активістів в Україні нападають? Уже більше 55 випадків.

– Біда в тому, що жоден з цих нападів до кінця не є розслідуваний і винні не покарані. Бо немає політичної волі. Дуже часто нападають за вказівками місцевих феодалів, які хочуть мати повністю контроль своїх територій. Якщо президент захоче, щоби ці розслідування були доведені до кінця, він це зробить. Якщо не захоче – буде велика імітація. Насправді кращого імітатора, ніж Юрій Луценко, ви сьогодні в країні не знайдете. Тому я вимагаю, так само як і ви, як і всі свідомі громадяни нашої держави, щоб були покарані ті нелюди, які нападають на людей. З Катею Гандзюк я ніколи особисто не був знайомий, я був під великим враженням, коли спілкувався у Херсоні з підприємцями, багато вони мені різного наговорили, частину з того, що я почув я потім передав в розмові одній людині, а те, що ця розмова була таємно записана – це вже реалії нашого життя. Як потім дав мені зрозуміти керівник СБУ України, мене пишуть у всіх можливих формах. Ну нехай пишуть.

Андрій Садовий

– Якщо у президентській гонці не вийде стати переможцем, плануєте у нардепи?

– Я думаю, що вийде. Наступні 10 років планують працювати президентом, переїхати зі Львову до Києва. А потім на старість, на пенсію, повернуся до Львова. Поки що інших опцій не розглядаю.

– Повернутись знову на мерство?

– Ну слухайте, в березні буде 13 років, як я мер. Це є дуже великий термін. Буду робити все можливе, щоб після мене були кращі, мудріші, успішніші. Таких людей залучаю до співпраці, даю їм старт і рухаю уперед.

– Не боїтеся нових провокацій та дискредитацій, подібних до «сміттєвого скандалу»?

– Вони можуть бути заплановані за будь-яких обставин, балотуюсь я чи ні. Багато є нелюдів, яких злять наші успіхи і що доброго громада міста зробила. Навпаки, якщо я лишуся тут, то це буде велика проблема, треба йти вперед, уможливлювати розвиток для всіх міст нашої країни, а для цього треба мати зовсім інші повноваження та можливості.

– Яка ваша, як майбутнього президента, стратегія щодо вирішення конфлікту на Донбасі та повернення Криму?

– Дуже часто задають це питання. Ми повинні мати сильну армію, бути страшними для наших ворогів. Щоб мати сильну армію, треба мати інший рівень ВВП. Простий аналіз ситуації – бюджет міністерства оборони в цьому році 80 мільярдів. Це при тому що зарплата вояка на фронті порядка до 8 тисяч гривень. А бюджет на фінансування чиновників – 120 мільярдів. Це несумісні речі, не може у воюючій країні на міністерство оборони йти менше ніж на фінансування чиновників. Я би однозначно зменшував апарат, позакривав би обласні адміністрації, користі від них немає взагалі, зробив би невеликі офіси, які повинні допомагати містам мати якісну координацію з урядом. Я би оптимізував чисельність міністерств, дав їм трохи інші функції. І вивільнені кошти я би давав на оборону, щоби хлопці на передовій мали мінімум тисячу доларів.

Не можна перемогти ворога, не маючи сильнішої армії. Щоб були гроші, потрібно щоб економіка працювала. Вибачте, у нас немає літако-, судно-, ракетобудування. Ми не випускаємо жодні машини в нашій країні. Де гроші брати? Як буде зростати ВВП?

– Ще раз, з почутого. Обласні адміністрації пропонуєте прибрати, а військово-цивільні?

– Звичайно, що це є окуповані території, там має бути зовсім інший режим роботи.

– Які міністерства першими попадуть «під роздачу» – тобто запропоновану вами оптимізацію?

– Я би насправді об’єднав Міністра Кабінету Міністрів та Міністерство юстиції з частиною Мінекономіки і зробив би Міністерство цифрової економіки. Щоб всі реєстри були публічними, зробити максимальну цифровізацію в нашій країні, має бути облік всього – тоді менше треба буде людей, можна буде економити бюджетні кошти, а коли буде прозорість – тоді і мінімізується корупція.

– Кажете, економіку відроджувати. Державні кошти пропонуєте вливати чи як?

– У 1990-му році ми мали більше 500 аеропортів в Україні. Сьогодні маємо 50. Регулярні рейси виконуються тільки з 10-ти міст. Але жодне з цих міст не з’єднане між собою, всі літають тільки до Києва. Ми кажемо, що ми країна літакобудування, але за три з половиною роки ми не збудували жодного літака. І ще роки 2 нічого не збудуємо. Бо немає замовлень. Міністерство оборони, МОЗ і Мінтранспротру не замовляє наші літаки.

Якщо ви подивитеся карту перельотів в Польщі, Румунії чи Німеччини, побачите поєднання міст між собою. Нам потрібен якісний український лоукост. Щоб ціна польота з Харкова в Одесу чи зі Львова в Запоріжжя була на рівні проїзду в плацкарті. Для цього, як мінімум, нам треба такі замовлення, я би їх робив на ДП «Антонова». Вони дешевші, ніж аналоги Ryanair, і вони в обслуговуванні набагато дешевші, плюс ми даємо імпульс розвитку літакобудування. А значить, і промисловості, і науці.

Або суднобудування. Річками возять тільки 3% вантажів, навіщо тоді суда будувати? В Румунії це, наприклад, 30%, в Америці – 40%, в Нідерландах – 47%. До речі, в Сполучених Штатах заборонено використовувати суда неамериканського виробництва. Це ми говоримо про лібералізм чи підтримку власного виробника?

Приклад по заводу«Електрон». Ми для того, щоб відновити роботу машинобудівної галузі в місті, зробили йому замовлення. Сьогодні «Електрон» завдяки підтримці міста виробляє автобуси, трамваї, тролейбуси, елеткробуси, комунальну техніку.  А це все робочі місці, податки. Чому це не робити в рамках держави? В цьому році ми купляємо для міста 150 автобусів – 100 білоруських і 50 львівських. Львівський автобус на 25 тисяч євро дорожчий за білоруський. Ви мене спитаєте, а навіщо ви купляєте львівський? А я вам поясню: якщо ви подивитеся, скільки буде заплачено податків, скільки створено робочих місць, то це є вигідно. Наш «Електрон», коли йому треба обігові кошти, йде в банк і бере під 20% річних. А білоруси в своїй державі мають під 0% річних. Держава Україна жодним чином не стимулює розвиток промисловості. Тому що будь-яка наша продукція вже дорожча за закордонні аналоги. Бо немає можливості брати обігові кошти під ті процентні ставки, під які беруть інші держави. Кожна країна підтримує своїх виробників через створену експортно-кредитну агенцію, яка фінансує виробничі процеси і виробництво продукції, яка продається за кордон. Тому що важливо отримувати валюту державі. В нас в тій царині нуль. У Європі лише у Албанії та Молдові теж немає експортно-кредитної агенції немає. Це абсурд. Ніколи ми не будемо мати вищого рівня ВВП, якщо не буде власного виробництва.

– Чи маєте бачення реінтеграції?

– Ви говорите про окуповані території? Я думаю, що сьогодні дуже важливо зробити ряд заходів, щоби була чітка лінія розмежування тих територій, які контролюються українською владою, і тих територій, які ми сьогодні не контролюємо. Я не думаю, що можна у швидкому часі ці території повернути. Так вибудовується сьогодні геополітика в світі. Тому треба звертати максимум уваги на те, що ми сьогодні контролюємо. І якщо на окупованих територіях є люди, які хочуть вернутися на Україну, то їм треба в цьому помогти і взяти під захист.

– Зараз можна почути прогнози, що Кремлю набридло утримувати ОРДЛО, і зараз розігрується карта по можливому включенню цих територій, у сьогоднішньому стані, у склад України. Що би Ви, як президент, робили?

– Це призведе до розвалу України. Це така задача Путіна, щоб розвалити Україну. На це не можна йти.

– Тобто просто не приймати чи що?

– Знаєте, подібна дилема була в Конрада Аденауера. Це є німецький канцлер, який, до речі, кілька термінів був мером Кельну. І коли він працював канцлером, була пропозиція від Радянського Союзу об’єднати Німеччину. Тоді Аденауер дуже чітко сказав: «або єдність, або воля. Я обираю волю». Він не об’єднав тоді Німеччину. А коли вже канцлером став Коль, а Радянський союз розвалювався, нДР само собою приєдналося без жодних зобов’язань. Якщо би Конрад Аденауер пішов тоді на об’єднання, ми мали би зовсім ландшафт в Європі.

– Це смілива заява. В основному політики не наважуються на таку ультимативну відповідь. Адже тоді за що воюють зараз українські бійці, якщо не повернення цих територій?

– Чекайте, якщо вони повернуться на умовах Путіна – це смерть України. Ми повинні їх повертати на наших умовах, як нам це потрібно. Ви ж розумієте, що сьогодні на тих територіях активно працює російська розвідка і пропаганда. Якщо в такому стані вони зараз вертаються – все, катастрофа для країни. Якщо оцей процес позитивно пройде, нам треба мінімум наступні 10 років не проводити жодних виборів, які би впливали на українські процеси. Тому що з людьми треба дуже багато працювати там.

– Ви кажете повертати на наших умовах. Який політико-дипломатичний шлях вбачаєте? Мінські домовленості?

– Мінські домовленості писалися Путіним для того, щоб знищувати Україну. Слава Богу, пройшло 4 роки і сьогодні про це вже починають говорити у Франції, Німеччині і Сполучених Штатах. Тому що перших 2 роки говорили, що це єдиний варіант вирішення. «Самопоміч» била в набат – це є зло і нічого доброго там немає.

– Можливість збройного повернення ви теж відкидаєте.

– Зброєю ви ці території не повернете. Тому що вони окуповані Росією. Росія – ядерна країна. Якщо наш рівень життя буде мати в нашій державі в два-три рази вищий, ніж в Росії, повернуться і окуповані території, і Крим. Економічні чинники дуже важливі у світі.

– Це відповідь кожного кандидата у президенти. Мабуть, найлегше, що можна придумати у відповіді на це запитання.

– Спитайте, будь ласка, президента Азербайджану, чому він нічого не робить з Нагорним Карабахом.

– Наш діючий президент теж не раз в інтерв’ю обіцяв, що зробимо Україну економічно сильною і все само собою налагодиться.

– В цьому якраз я вважаю, він говорить правду. Але ніхто не робить Україну сильною, є бла-бла-бла. В чому ви бачите силу України? У боротьбі з корупцією? Коли були голосування останні в парламенті за знання недоторканості з Березкіна чи з Вілкула, подивіться, що в той момент робили депутати від БПП, Народного Фронту. Як щури втікали з зали Верховної Ради, ховалися по туалетах. Це що – боротьба з корупцією? Хто в нас сидить сьогодні в тюрмі, хто покараний?

Борг України зростає, його обслуговування стає все важчим, а без цих кредитів – ніяк у бюджетному процесі. Як вибратися з цієї економічної ями?

– Порошенко бере, і до нього брали. Сьогодні в бюджеті порядку 35% йде на обслуговування кредитів. Я би більше співпрацював з Європейським інвестиційним банком, ЄБРР, бо це вигідна співпраця. Треба раціонально використовувати ті кошти, які ми отримуємо на безповоротній основі. До речі, сьогодні в ЄС чекають входу в Україну близько 8 млрд євро, але ми їх не беремо. Бо наші чиновники не можуть придумати як їх вкрасти. Не можЕ бути ситуація, коли МВФ диктує Україні ситуацію стосовно ціни на газ. Ми країна, яка в 70-тих видобували 68 млрд метрів кубічних газу, сьогодні видобуваємо тільки 20 з половиною. Але можем добувати більше.

– Це потребує вливання значних інвестицій.

– Що власний газ по собівартості 100 доларів, що ти купляєш газ російський, хоча і в Європі по значно вищий цін. Так вигідніше інвестувати гроші в видобуток власного газу. І друге – система енергозбереження. Якщо брати один будинок на 107 квартир, зробити повністю модернізацію систем і утеплення всього будинку, на це треба витратити 2 мільйони 400 тисяч гривень. Економія газу – від 30 до 50 процентів. Якщо ви подивитесь на будинки України через тепловізори – ви зимою пробуєте нагріти голих людей. Треба збільшувати кошти на енергозбереження, зробити модернізацію нашого житлового фонду, тоді ми будемо зменшувати споживання газу, люди будуть мати більший комфорт в своїх будинках, ми відійдемо від системи субсидій, яка вигідна для того ж самого Ахметова.

– Три головні меседжі, які ви пропонуєте виборцям.

– Перше – це повернути довіру українців у власну державу. Друге – знищити корупцію в нашій країні і третє – провести технологічну модернізацію нашої держави, тому що ми відстали на десятки років від світових лідерів. Нам треба об’єднати весь наш науковий потенціал. Це важка системна праця. Президент – це камертон, який має давати чистий звук. В містах він дає розвиток. А якщо зверху фальшивий звук – тоді є какафонія, яку ми маємо сьогодні.

4963

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Такий e-mail вже зареєстровано. Скористуйтеся формою входу або введіть інший.

Ви вказали некоректні логін або пароль

Sorry that something went wrong, repeat again!

1 коментар

спочатку нові
за рейтингом спочатку нові за хронологією
1
Луганський українець

Може комусь й дуже кортить розкидуватися нашими землями, але не їм вирішувати. нема щоби триматися купи- вони лише самі собі помагають, щоби ходити із крокодилячим портмоне і сумочками й знаком бдсм на шиї.

Завантажити ще

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: