Що таке спешисизм та чи заслужили собаки та свині порівняння з росіянами?
Щорічно 28 серпня відзначають Всесвітній день припинення спешисизму (World Day for the End of Speciesism) уже у восьме. "Припинення чого?" – здивовано спитає більшість людей. І дійсно, спешисизм, або видова дискримінація – новий для нас термін, хоча поняттю цьому десь так само років, як і людству.
Спешисизм означає дискримінацію за видовою ознакою, тобто приналежності (чи не приналежності) до певного біологічного виду. Так само як расизм – дискримінація за расовою ознакою або ейджизм – за віком.
Недискримінаційний підхід, відповідно, базується на зважуванні інтересів усіх на одній шкалі, без довільної дискримінації – незалежно від віку, раси, статі та виду, а також інтелекту, краси, сили, соціального статусу та будь-чого іншого.
Проявом видовизму (тобто спешисизму) є те, як заведено у нашій культурі сприймати інші види тварин – як ресурс наданий людині (вищому виду) у повне користування. Це здається природнім законом – нам просто поталанило опинитись на вершині харчового ланцюжка.
Однак що означає бути людиною? Це чудово ілюструють слова Франсуа Гізо: Доки людина відчуває біль – вона жива. Доки людина відчуває чужий біль – вона людина. Інтелект та емпатія дозволяють нам зрозуміти, що інші види тварин – настільки ж чутливі та розумні, як і ми самі, а тому вбити тварину це не те саме, що з'їсти рослину.
Те, що ми опинились на вершині харчового ланцюжка, не дає нам права на експлуатацію всього живого. Наш розум має слугувати передусім для підтримки гармонії у природі, для раціонального користування ресурсами, з врахуванням потреб самої природи, та тих видів, які опинились не лише під нашою владою, а й опікою.
Це не означає, що ми будемо ламати закони природи, наприклад, примушувати левів їсти траву. Це не було б розумним втручанням. Однак ми самі як вид, маємо змогу обирати свій власний вплив на світ, як користуватись ресурсами та що споживати, щоб завдавати найменшого страждання відчуваючим створінням, та залишити планету придатною для життя наступним поколінням.
Тварини, як і люди (які, з точки зору біології, теж тварини, примати виду Homo sapiens) здатні відчувати біль та страждання.Розуміючи це, ми відмовляємось від невиправданого насилля і жорстокості, і це підтверджують зміни у законодавстві. Зокрема, був підписаний Президентом законопроєкт №2351, який посилив кримінальну та адміністративну відповідальність за жорстоке поводження з тваринами.
Для багатьох з нас тестування косметики на тваринах, цирк з тваринами, хутряний одяг, вживання фуа-гра – вже неприпустимі, бо означають невиправдану жорстокість щодо тварин.
Ми розуміємо, що жодна жива істота не повинна страждати лише заради задоволення людини, незалежно від її виду. Чи залежно? Так історично склалось, що ми вважаємо собак своїми друзями, розділяємо з ними житло, любимо їх, годуємо, лікуємо, коли вони хворіють, і переживаємо за долю навіть бездомних песиків.
Проте є культури, де до собак ставляться, як до свійської тварини. В країнах Азії щороку досі з'їдають близько 30 мільйонів собак. Те, що неприйнятно для нас, для багатьох – традиція, норма і звичка. Така сама, як і для нас – їсти свиней чи корів.
І так відбувається не тому, що собаки розумніші за свиней чи відчувають більше емоцій, або більше страждають. Навпаки, вчені кажуть, що інтелект свиней перевершує собачий і навіть інтелект трирічної дитини.
Ми зазвичай не обираємо, кого любити, а кого використовувати як ресурс. Просто в наших культурах обставини складались саме таким чином. Ми продовжуємо традиції своїх бабусь та дідусів, але чи не застарілі вони з точки зору етики та моралі?
Австралійський філософ Пітер Сінгер (входить до списку "100 найвпливовіших людей планети" за версією журналу Time у 2005 році) у своїй революційній книзі "Визволення тварин" стверджує, що інтереси тварин слід брати до уваги саме через їхню здатність відчувати страждання.
Основна ідея книги – "найбільше благо" – єдина міра хорошої або етичної поведінки. Сінгер стверджує, що немає жодних підстав не застосовувати цей принцип і до інших тварин, а не лише до людей.
Так, Сінгер допускає, що права тварин не ідентичні правам людини: "Очевидно, що між людьми та іншими тваринами є важливі відмінності, і ці відмінності повинні привести до деяких відмінностей у правах". Проте філософ виступає проти дискримінації за ознакою приналежності істоти до певного виду.
Він вважає інтереси всіх істот, здатних до страждання, гідними рівного прийняття до уваги, а меншу увагу до істот залежно від їхньої видової приналежності – не більш обґрунтованою, ніж дискримінацію за кольором шкіри.
Автор стверджує, що в той час, як тварини показують нижчий інтелект, ніж середньостатистична людина, багато інтелектуально обмежених людей показують нижчі розумові здібності, а деякі тварини іноді демонструють ознаки інтелекту нарівні з дітьми.
Отже, інтелект не може бути причиною приділення тваринам меншої уваги, ніж розумово обмеженим людям. Сінгер робить висновок, що найбільш практичним рішенням є прийняття рослинної дієти. Він також засуджує вівісекцію, за винятком ситуацій, коли користь переважує шкоду використовуваним тваринам.
У більшості з нас одразу виникне питання, чи не нашкодить рослинна дієта нашому здоров'ю, чи не поставимо ми таким чином інтереси тварин вище за людські.
Позиція провідних дієтологів, зокрема Академії харчування та дієтології США тут однозначна:
"Належним чином сплановані вегетаріанські, в тому числі веганська, дієти є здоровими, поживними й можуть забезпечити переваги для здоров'я у профілактиці та лікуванні деяких захворювань.
Ці дієти підходять для людей на всіх етапах життєвого циклу, в тому числі жінкам під час вагітності та лактації, немовлятам, дітям, підліткам, людям похилого віку, а також спортсменам".
Отже, ми можемо спокійно обирати розумний рослинний раціон, усвідомлюючи, що така зміна є більш справедливою стосовно тварин, і бути спокійними за власне здоров'я.
З початком повномасштабної війни в Україні часто можна почути, як росіян називають собаками, свинями та орками. Нещодавно у соцмережах з'явилось звернення актора трилогії "Володар перснів", який був настільки шокований злом, що чинять росіяни, що він би не став порівнювати їх з орками.
Те саме ми можемо сказати й про тварин, й навіть більше – тварини навіть близько не такі жорстокі, як росіяни. Напевно, якби вони мали змогу говорити, то також сказали б на свій захист: "ми дружелюбні, добрі та розумні, ми – ваші друзі, і взагалі не кривдимо людей задля втіхи, нас ображає таке порівняння".
Ми дискримінуємо не лише тих тварин, яких використовуємо, але і тих, які нам просто менше подобаються. Наприклад, серед комах нам до вподоби метелики, бабки й сонечка, проте багато інших представників цього класу часто вважають огидними.
Лише через зовнішні ознаки ми більше симпатизуємо певним видам, і, відповідно, оберігаємо їх.
Людство за останній час стало значно етичніше і гуманніше. Для нас очевидне право на життя і свободу усіх без винятку людей.
Очевидно, що не можна спричиняти страждання тим, хто здатен відчувати біль. Очевидно, що тварини теж відчувають радість і страх, і біль і задоволення. То чи не пора розширити діапазон моральних міркувань і охопити всіх живих істот, щоб їх інтереси теж були враховані?
Війна показала всьому світу наскільки українці хоробрі та добрі. В той час, як наш ворог не шкодує дітей та жінок, ми рятуємо домашніх та свійських тварин. Історій про порятунок найбеззахисніших під час війни багато: Завдяки відвазі рятівників та піклуванню ветеринарів, кішка Шафа з Бородянки повернулась до своєї родини, просидівши без їжі та води на восьмому поверсі зруйнованої багатоповерхівки два місяці. А українець з Ірпеня пішки дійшов до Житомирської області, щоб врятувати від ворожих обстрілів корову та теля. І є ще безліч історій, як звичайні люди, не маючи особливих можливостей, не покидають напризволяще тварин. А такі організації, як ЗооПатруль рятували тварин, яких залишили господарі у квартирах чи будинках, знаходили їм перетримку, надавали необхідне лікування та догляд.
Ми у "Відкритих клітках" віримо, що кожній людині притаманна чутливість до страждання тварин навіть у такі важкі часи. Віримо, що кожна людина бажає іншим істотам кращого життя й охоче ділимось тим, як це зробити.
Авторки статті: Ніна Новосельська та Олена Баран, активістки ГО "Відкриті клітки Україна"
