100 років звільнення Донбасу від російсько-більшовицьких загарбників. Літопис Українського Донбасу
«Цей ролик – це наша шана тим історичним подіям, які засвідчили українці 100 років назад, тим подіям, які сьогодні, на жаль, повторюються, але з іншого боку, і тому досвіду, якого ми набули і завдяки якому сьогодні ми намагаємося вбити той міф, що Донбас – це земля з російськими настроями або жителі Донбасу – це традиційно жителі, які підтримували або підтримують Російську Федерацію», – розповіла на презентації ролику перший заступник міністра інформаційної політики Еміне Джапарова.
За її словами, ролик є спробою показати, що Україна завжди була присутня на Донбасі, а жителі Донбасу завжди були частиною розбудови української державності.
Те, що зображено в цьому ролику, та і, фактично, події сторічної давнини повторюються сьогодні. Дуже знаковим є те, що 100 років тому була створена так звана «Донецько-Криворізька республіка» – аналог так званих "ДНР/ЛНР". Тоді так само кремлівські посіпаки казали, що то є волевиявлення місцевого населення, громадянський конфлікт і, прикриваючись цим, вони фактично утворювали квазідержави. Сьогодні, через 100 років, ми бачимо таку саму дійсність.
Всім визволителям Донбасу всіх часів, які віддали своє життя за Свободу та Україну присвячується!
Російсько-більшовицькі загарбники наприкінці 1917 року здійснили акт агресії проти Української Народної Республіки, та розпочали війну проти неї. Першими відчули на собі сутність окупаційної влади мешканці українського Донбасу. Проте, УНР, незважаючи на величезні збитки і втрати, вистояла. Після проголошення цілковитої незалежності УНР Четвертим універсалом Центральної Ради 22 січня 1918, українська делегація в Бресті змогла домогтися дипломатичного визнання з боку держав Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія та Болгарія) й підписання з ними союзницького Брестського договору.
Реорганізована українська армія, за підтримки військових сил нових союзників, перейшла в наступ. Протягом березня – квітня 1918 було звільнено всю територію України від російських загарбників. У квітні відбувалося героїчне звільнення території Донбасу.
З 2 квітня 1918 року полковник Володимир Сікевич очолив Слов'янську групу Окремої Запорізької дивізії Армії УНР у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків, яка мала завдання звільнити Донбас.
Зі спогадів В. Сікевича: «Я відчув справжню радість, коли 26 квітня 1918 року на залізничній станції «Kолпакове», на кордоні земель українських і війська донського, я виставив сторожу від Богданівського полку, дві гармати батареї Одинця й під їх салют розвинув наш прапор і встромив його на кордоні. Тут фактично, так би мовити, намацально, я відчув як відділяються землі України від чужих земель».
Полковник В. Сікевич згадував: «Козаки принесли два високі стовпи, вималювали їх на жовто-блакитну фарбу, яку знайшли на станції, на кожному з двох стовпів намалювали тризуби, а під ними написали «У.Н.Р.», а до стовпів прибили патики з нашим рідним державним прапором! Священник відслужив молебен, окропив святою водою прапори. Коли козаки догори підняли й закопали стовпи в землю, музика заграла наш гімн, гармати дали салют, а козаки крикнули могуче «Слава!».
Руками маріонеток Кремля, зокрема Артьома та його посіпак, на сході України було утворено квазідержавне утворення – «Донецько-Криворізьку Республіку». Банди цього утворення та регулярні російські війська протистояли визволителям українського Донбасу. Хоча деякі населені пункти вдалося визволити без великих боїв, але були й такі, за які точилися криваві й важкі бої. Одним з найважчих був бій за Горлівку 23 – 26 квітня.
Що характерно, російські загарбники, які тоді, як і зараз, прикривалися волею місцевого населення та торочили про внутрішній громадянський конфлікт, масово вивозили награбоване добро з території України саме в Росію. Важливо, що спогади про це залишилися як в книжках радянської доби, так і в мемуарах українських військовиків.
Так, 16 квітня Й. Сталін дав вказівку СНК ДКР оборонятися до останнього солдата й провести евакуацію цінностей Донбасу в Росію. Про цю нелюдську акцію відверто розповідає книга «Очерки истории Донецкой областной парторганизации» (видавництво «Донбасс», 1978 рік): «Тем временем коммунисты готовились к вывозу материальных ценностей. 21 марта была создана Центральная эвакуационная комиссия, которую возглавил Артем (Ф.А. Сергеев)… Банковские, почтовые ценности, имущество типографий, аппаратуру центральных телефонных станций, уголь, ртуть и многое другое. Все это было вывезено в направлении Дебальцево-Зверево-Царицын-Таганрог-Ростов, Луганск-Воронеж». Спроби спротиву та саботування жорстоко придушувалися військами. Хвиля протестів прокотилася промисловими районами Донбасу. Тотальне пограбування інфраструктури регіону і промислових виробництв, запасів харчів, озлобило місцеве населення. Масштаби пограбування були колосальними, і не тільки на Донбасі. Так, з одного Харкова загарбники вивезли 17 порізаних заводів!
Володимир Сікевич згадує, описуючи завод у Краматорську: «Сумно було дивитися, що цей осередок гігантської сили тепер стоїть… Зі всіх частин машин зняті мідяні частини…».
Тому цілком логічною виглядає приязна й радісна зустріч українських вояків місцевим населенням, яке і в 1917 році заявляло про своє прагнення жити у складі незалежної України.
30 квітня 1918 року запорожці групи полковника Володимира Сікевича вийшли до кордону з Доном. Після зайняття Гайдамацьким полком станції «Колпакове» війська припинили переслідування більшовиків.
І хоча 29 квітня 1918 в Києві відбувся переворт, – до влади, замість Центральної Ради, прийшов гетьман Павло Скоропадський, – Донбас, фактично, до кінця 1918 року перебував у складі Української Держави…
БОРОЛИСЬ!
БОРЕМОСЯ!
ПЕРЕМАГАЄМО!
Ролик створено на замовлення Міністерства інформаційної політики України за участі аналітичного центру "Фабрика думки "Донбас", громадської організації "Українська ініціатива" та Центрального державного кінофотоархіву України ім. Г.С.Пшеничного.
