Казино завжди у виграші: одвічний азарт у новому Законі
Фото Getty Images
Стимулювання грального бізнесу, відкриття ринку зброї та легалізація проституції – традиційно є трьома складовими, за допомогою яких можна доволі швидко наповнити казну будь-якої країни за рахунок внутрішніх ресурсів та без залучення «кредитора останньої інстанції» – МВФ.
Саме на це, здається, спрямований ухвалений тиждень тому Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» 2285-д, що обіцяє «вивести з тіні» гральний бізнес, який, до речі, доволі комфортно там почувався останні 11 років. А також захистити людей від ігрової залежності – лудоманії – та розорень і додати коштів до державної казни.
Про своє завдання легалізації усього, що перебуває в нелегальній площині, невпинно говорить кожна нова політична влада. Що у цьому випадку, безумовно, є найголовнішим плюсом Закону з точки зору суспільної важливості. Адже із офіційною забороною азартних ігор в Україні більш ніж 10 років тому нікуди не поділися різноманітні лотереї та навіть підпільні казино.
Наразі контролювати галузь буде спеціально утворений орган – Комісія з розвитку та регулювання азартних ігор (надалі – Уповноважений орган). Згідно ст. 6 ухваленого Закону, Уповноважений орган налічуватиме у своєму складі сімох державних службовців, яких призначатиме Кабмін. Вочевидь, для вирішення зазначеної у пояснювальній до проєкту Закону записці фундаментальної проблеми «правового регулювання цілої галузі, яка, з однієї сторони, позбавляє ринок лотерей та потенційний ринок інших азартних ігор можливостей та перспектив цивілізованого та успішного функціонування, а з другої сторони – не дає державі реальної можливості належним чином контролювати та адмініструвати зазначені види діяльності».
Чи дійсно зазначена проблема може бути вирішеною у запропонований спосіб, залишається під великим питанням. Адже незважаючи на задекларовані «прозорі» шляхи підвищення рівня ефективності використання бюджетних коштів, удосконалення управління гральними об'єктами і начебто усунення корупційних ризиків при їх регулюванні, аналіз ст. 7 Закону доводить, що визначення функцій, прав, обов'язків і відповідальності Уповноваженого органу містять положення, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень. Насамперед як корупціогенний фактор сприймається наявність занадто широких дискреційних повноважень Уповноваженого органу, який пропонується до утворення.
На це вже встигли звернути увагу критики Закону – глибокою стурбованістю ситуацією ділиться народний депутат, перший заступник фінансового комітету Верховної Ради Ярослав Железняк. «Там дуже широкі повноваження. Фактично, він може закрити будь-який гральний заклад. Або не закрити… Або хоче – частину закрив, хоче – не частину», – застерігає він.
Способом усунення корупціогенного фактору традиційно є встановлення вичерпного переліку завдань для розуміння конкретних функцій Уповноваженого органу. Використання таких широких за своїм змістом формулювань «у межах повноважень/бюджету/коштів», «зокрема» або «та іншого/інших» – це висока дискреція відповідального органу чи особи. Формулювання «…та інші повноваження» або «…інші права» – це індикатор ризику встановлення у проєкті нормативно-правових актів відкритих переліків дозволів або заборон у правах або обов'язках суб'єктів правовідносин.
Наявність у проєкті нормативно-правового акту бланкетних норм, які мають характер відкритих переліків нормативно-правового акту, що регулюють предмет проєкту з використанням формулювання «…та іншими нормативно-правовими актами» тощо або обмежуються формулюванням «передбачених цим Законом», дозволяє в майбутньому на підставі невизначеного кола нормативно-правових актів змінювати суттєві умови предмету правового регулювання первинного акту.
У таких широких визначеннях може бути приховано будь-яке корупційне діяння. Коли перелік не є вичерпним, тоді не зрозуміло, де він закінчується. Такі індикатори свідчать про те, що дискреція відповідного органу є надзвичайно широкою і нічим не обмеженою. Аудит за таких умов теж, певно, може бути необ'єктивним.
Так, у переліченому вбачається фактично створення органу, який буде наділений «царськими» повноваженнями та можливістю здійснювати необґрунтований вплив. Який зможе вирішувати на власний розсуд, закрити йому гральний заклад чи відкрити. Логічним є запитання, чи готові українці з прийняттям Закону отримати у Парламенті додаткове лобі легалізаторів гейміфікації, прибічники якої створять гідну конкуренцію, скажімо, давно укоріненим в Уряді тютюновим лобістам.
Звісно, аналіз кожного ухваленого Закону з точки зору корупційних складових та ризиків передбачає розгляд не тільки його мінусів, а й плюсів. Тож у цьому випадку доброю новиною є те, що гральні автомати зникнуть із вулиць та відповідно до заборони Верховної Ради будуть розташовані у спеціальних місцях. Але чи є вони чітко визначеними Законом? Більш конкретних формулювань та конкретизації норми хотілося б і при переліченні пунктів ст. 38, 39, 41 та інших, згідно з якими розташування зали гральних автоматів забороняється «безпосередньо» – у приміщеннях, в яких розміщено органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування; у приміщеннях закладів культури (в тому числі бібліотек, музеїв, театрів, виставкових галерей); у приміщеннях медичних закладів; у приміщеннях культових будівель та споруд, а також приміщеннях, які належать релігійним організаціям… А тобто біля – вже можна.
Авторка: Марія Ємельяненко, слухачка магістерської програми "Антикорупційні студії" – першої магістерською програмою в сфері антикорупції в Україні, створеної спільно ACREC та кафедрою політології НаУКМА
