Ядерний шантаж росії: що нового?
У культовому романі "Дюна" Френк Герберт висуває універсальну формулу панування і володіння: хто може знищити якусь річ, той її й контролює по-справжньому. Саме за такою логікою путін почав свою війну проти України й, керуючись нею, регулярно погрожує ядерним ударом. Суверенну країну важко назвати річчю, але російський диктатор не переймається семантикою: усе матеріальне потенційно можна зруйнувати, чим російська армія в Україні й займається. З усім тим, Пол Атрід (головний герой "Дюни") таки міг знищити весь спайс, від якого так залежав його літературний всесвіт.
Тому й шантажував інших суб'єктів тамтешнього геополітичного процесу і тримав їх у покорі. путін же зовсім не в такій ситуації – його спроможність знищити Україну не лише перебільшена, але й не унікальна. Напевне єдиним іще не застосованим знаряддям вбивства в цій війні лишилась ядерна зброя, проте нею володіє не тільки росія. Продовжуючи риторику шантажу, путін ризикує знецінити власні слова. Натомість застосування цієї зброї може знецінити її саму, перевівши з преміально-недоступного сегмента ринку озброєнь у просто дефіцитний. Для росії обидва варіанти не бажані. Проте стан справ на фронті на тлі контрнаступу ЗСУ (чи його наближення) змушує робити цей нелегкий вибір.
Декілька днів тому одразу у двох російських виданнях під різними заголовками ("Применение ядерного оружия может уберечь человечество от глобальной катастрофы" в "Профілі" та "Тяжкое, но необходимое решение" в "Росія у глобальній політиці") вийшла стаття професора московської Вищої школи економіки Сєргєя Караганова. З аналітичної та наукової точки зору скучна оповідь кремлівського "доктора зло" на увагу не заслуговує. Проте в пакеті з іншими останніми заявами та одкровеннями росіян ідея завдання росією "превентивного ядерного удару по Європі", щоб перемогти Україну, виглядає якісно новим страханням.
Караганов є почесним членом президії Ради зовнішньої та оборонної політики (рос. СВОП), заснованої у 1992 році як недержавний аналітичний центр на службі в держави, але його вплив на політику кремля та особисто путіна не варто перебільшувати. Можна сумніватися і в залежності від його думки секретаря Ради безпеки рф Ніколая Патрушева, хоча Караганов входить до складу наукової ради при цій структурі. Так склалося, що режим путіна обріс великою кількістю корисних речників, які використовуються для просування різноманітних ідей. Особливо, якщо це доктор наук і має змогу публікуватися у Scopus. Ризикну припустити, що саме через наукові регалії та попередню поміркованість у виголошенні екстравагантних ідей Караганову доручили чергову спробу просування риторики ядерного попелу. Або ж це його ініціатива, що не змінює суті — роль сірого кардинала Караганову не личить.
Якщо не звертати увагу на явні дурниці й фантастичні нашарування у вигляді "багатовікової русофобії", завоювання всієї "глибоко дотаційної у радянський час" України та баласт подальшого перевиховання її населення, то вже на початку Караганов написав основне.
- По-перше, він розглядає війну з Україною лише як фронт у протистоянні з Заходом і вірить у перемогу.
- По-друге, гостро необхідним для росії він називає зрушення в бік сходу Євразії замість безперспективного західного напрямку – буквально за спину Китаю.
- По-третє, у конвенційній війні на росію чекає загибель, про яку автор говорить різними словами принаймні тричі.
Явну суперечність між таким занепадництвом та впевненістю в перемозі Караганов компенсує "стрибком віри" (протагоністи відеогри "Assassin's Creed" стрибають з величезної висоти та приземляються без травм як доказ сили своїх переконань всупереч анатомії й законам фізики) — "цивілізація цивілізацій" задля свого збереження має право на екстраординарні заходи.
Подальше можна написати стисло, використовуючи авторські ж вислови. Людиноненависницький, імперіалістичний Захід захотів зв'язати руки росії — "військово-політичному стрижню незахідного світу, який звільняється від кайданів неоколоніалізму", тому втягнув її у війну проти України. Війну Байден і Ко не можуть виграти, тому намагаються кинути в горнило конфронтації всі європейські держави, поступово дрейфуючи до фашизму і третьої світової війни. Некомпетентні західні керівники роботизують війну, але машини можуть вийти з-під контролю (привіт "Скайнету" і термінаторам). І на цьому тлі люди перестали боятися ядерної зброї, котру послав їм Всевишній. Ядерна наддержава, в підчерев'ї якої недалекоглядні західні еліти розв'язали війну, просто зобов'язана повернути страх ескалації та врятувати людство. Для цього вона спочатку попередить "людей доброї волі щодо необхідності залишити місця проживання поблизу об'єктів, які можуть стати цілями ядерних ударів у країнах, які надають безпосередню підтримку київському режиму". Опісля доведеться "бити по групі цілей в низці країн". Деталей автор-месія не видає, дозволяючи бурхливій фантазії читачів дописати все самотужки. І тим самим остаточно "палиться" у спробі чергового російського ядерного шантажу і блефу.
Попри всю браваду, повну переконаність у своїй силі та слабкості ворога, росія словами Караганова застосовує улюблену стратегію "хитай і розпорошуй". Рятівник планети від термоядерної війни термоядерним ударом:
- звинувачує еліти західних держав, але мовчить про їхніх громадян;
- "київському режиму" протиставляє жителів території України, які "втрапили в трагічну історичну пастку";
- сумнівається, що "Америка зважиться на удар для захисту європейців, жертвуючи умовним Бостоном заради умовної Познані";
- мало не благає Китай, Індію, Пакистан, Ізраїль про розуміння.
Стаття Караганова вийшла синхронно з повідомленнями про готовність росії до розміщення в Білорусі компонентів ядерної зброї. Російські пропагандисти й сам путін назвали це рішення відповіддю на передачу Україні танкових снарядів зі збідненим ураном. кремль прекрасно справляється з культивуванням невігластва у власному суспільстві, але його силовики точно знають, що "урановий лом", яким називають згадані вище боєприпаси, не класифікуються як ядерна зброя. Тому використовувати цю інформацію як привід можна тільки з метою пропаганди.
В принципі, як і усі "воєнні таємниці", які розкрила російська розвідка останнім часом:
– американські комарі, заражені лихоманкою Західного Нілу та малярією, мають доставлятися на поле бою на бойових дронах і вражати російських солдатів;
– Україна продовжує розробку "брудної» бомби на Чорнобильській АЕС, куди буцімто доставили відпрацьоване паливо з Рівненської АЕС.
Разом з експрес приєднанням Білорусі до ядерного клубу все це фрагменти одного пазлу, на якому абсурд поєднується зі змістом, а шантаж та блеф — із реальною небезпекою. Вони припасовані настільки щільно, що зливаються в суцільну масу, посилюючи враження єдиної картини. Проте в зібраному вигляді вона ще важча для прочитання.
Після "другої армії світу", "аналогов нєт" в озброєнні, "гіперзвукових незбивних кинджалів" ядерна зброя залишається єдиним міфом, який іще зберігає свою живучість. росія любить повторювати, що її ядерний арсенал найбільший у світі. З точки зору державотворення, навіть у його схибленому російському варіанті, стратегічно вигідніше підтримувати враження потужної сили, аніж розтрачати його на дрібниці. Ядерний удар по країні, яка не відповість тим самим, якраз і є чимось незначним. Тим більше невідомо, чи вдасться запустити, чи долетить, чи влучить. Проте білоруський сценарій має очевидні вигоди експерименту — запуск ракети звідти дозволить перевірити як сам факт західного реагування, так і його технічні сторони: конвенційний чи не конвенційний, миттєвість відповіді, місце і спосіб запуску "дзеркалки" тощо. При цьому росія майже нічим не ризикує. Про Білорусь такого не скажеш, але це тема окремої аналітики й судового розгляду. Цитуючи ту ж "Дюну", в політиці, на відміну від механіки, триніжок — найбільш нестійка конструкція. Й активізація України в напрямку визнання Білорусі агресором, є тільки першим тактом відповідної роботи.
20 червня Джо Байден назвав загрозу застосування ядерної зброї путіним реальною. Не вступаючи в дискусію з президентом США, ситуацію можна сприймати як анекдот про імовірність зустріти в наш час живого динозавра: 50/50 — зустріч або відбудеться, або ні. Проте такі заяви не робляться просто так. Та й загалом система спостереження за ядерною зброєю влаштована серйозно. Холодна війна між членами ядерного клубу, власне, й звелася до перегонів озброєнь та відстеження готовності до їх застосування. Отже, раз Байден говорить про реальність загрози, то має на те підстави.
Швидше за все головною з них є реалізація озвучених раніше російських планів щодо розміщення ядерних боєголовок на території Білорусі. Оскільки для цього потрібно було фізично перемістити заряди з точки А в точку Б, то західні держави бояться проґавити наступні етапи — підготовки до удару й самого удару. Якщо керуватись принципом "війна — ніщо, головне — маневри", то до цього може й не дійти, але певний прогноз ніхто не зробить. І це на користь москві й любителям подвоєння ставок.
Існує й альтернативний варіант підкреслити свою злочинну сутність. За наявною розвідувальною інформацією, оприлюдненою главою ГУР Кирилом Будановим, окупанти накопичили багато вибухівки на території ЗАЕС і замінували станцію. Цей акт ядерного тероризму за потенційними наслідками розташується десь між Чорнобилем і Фукусімою.
Утім прогнозувати рішення путіна складно, тому найгірший варіант не можна виключати повністю. І таким його робить не стільки перспектива жертв і руйнувань, скільки необхідність реагування. росія хоче максимально сповільнити чи припинити підтримку України з боку Заходу і вдаватиметься до як завгодно брудної гри. Ступінь її чистоти визначатиметься виключно реагуванням на інцидент з боку міжнародних партнерів України. Очевидно, що реакція має бути такою, яка дозволить уникнути глобального ядерного конфлікту і дасть зрозуміти путіну, що в його пісні лишилось мало нот.
Ядерна зброя — засіб стримування. Один раз вона застосовувалася для переконливої атаки й відтоді виконує функцію вартової башти. І ця аналогія цілком логічна: башта може помітити ворога і навіть стримати його в разі прямої атаки, але не є гарантією ненападу й індульгенцією на свавілля. В історії вистачає прикладів, коли ядерна держава програвала у воєнному конфлікті чи зазнавала терористичного нападу. Проте вперше володар немирного атому нападає на неядерну державу і шантажує масовим знищенням задля уникнення поразки. Що б росія не робила, вона вже не відкрутиться від тавра агресора, терориста і воєнного злочинця. Порушення ядерного табу тільки посилить цю відповідальність.
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів
