"Світовий порядок" чи "світове безладдя": що показала російсько-українська війна
Не треба бути великим мислителем, аби вкотре осягнути банальну істину — світ не ідеальний. Питання лише в тім, коли ми це усвідомлюємо: до чи після потрясінь глобального порядку. Безсумнівно, найбільш чутливими та болючими є зміни, зумовлені війною. Такі епохальні злами як російсько-українська війна (яка має ознаки "світової" проксі війни) вимагають як від владних суб'єктів, так і від об'єктів цих змін майстерного володіння критичним мисленням, спроможним пояснити причини військового конфлікту, його перебіг та можливі наслідки. Адже в умовах глобального фінансово-економічного, соціально-політичного та комунікаційного процесу самоусунутися чи залишитися осторонь навряд чи у когось вийде. Наслідки ж відучують усі без винятків регіони та країни світу. Різниця лише в ціні питання, ступеню їх залученості та очікуваних і де-факто отриманих результатах.
Красномовними є слова прем'єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона, що у сьогоднішній війні винен не тільки агресор, який бачив світ через призму власних політичних, економічних та військових інтересів, а й ті, хто створив передумови для такої його поведінки. Навіть після мюнхенської промови президента рф путіна щодо нового геополітичного порядку у світі і ролі Росії у ХХІ столітті, переважна більшість світових і регіональних акторів "шукала в його очах" спільне розуміння "світового порядку і стабільності", "гарантованого прибутку та розподілу суспільних цінностей" у майбутньому. У свою чергу, жорстка реакція "колективного Заходу" на агресію рф проти України у 2022 році, особливо в порівнянні з реакцією "прагматичної вседозволеності" у 2014 році, стала неприємним сюрпризом для очільника росії. А його аргументи на користь превалювання економічних інтересів над суспільними цінностями та демократичними принципами були частково заперечені (як мінімум у публічній площині).
Як це не парадоксально, російсько-українська війна є складовою проблем сучасного світоустрою та публічного управління у ХХІ столітті. Подвійна мораль у трактуванні цінностей та їх пріоритетів, інтелектуальна самовпевненість, "політична винятковість", слабка політична і лідерська відповідальність ключових політичних акторів, "глобальна корупція", неефективність і неоперативність наддержавних утворень та управлінська нефункціональність на національному рівні зіштовхнулися з вимогою переформатування світового порядку на нових принципах, інтересах та умовах.
Міжнародні безпекові механізми і договори діяли та діють лише для окремих країн, в окремих випадках і за окремих умов (Будапештський меморандум, НАТО тощо). На нашу думку, як результат, Україна знову (але вже у ХХІ столітті) зіштовхнулася з системним викликом щодо вибору свого цивілізаційного шляху розвитку, який стратегічно впливає або частково зачіпає інтереси і перспективи багатьох регіональних і світових гравців.
Сьогодні на території нашої держави йде війна не тільки за відстоювання права на існування сучасної української політичної нації та відновлення територіальної цілісності України у її міжнародно визнаних кордонах, а й за реалізацію у глобальному і модерному розумінні "ідеології" суверенного вибору у внутрішній і зовнішній політиці. Йдеться не тільки про воєнну перемогу (що сьогодні є беззаперечно надважливим завданням!), а й про реалізацію моделі "успішної держави" з ефектною, функціональною, конкурентною і демократичною системою управління, спроможною реалізовувати власний безпековий та соціально-економічний потенціал і протистояти "корпоративній обмеженості", "корупційній доцільності" та "політичному авантюризму".
Сьогодні для більшості громадян, а значить і для вітчизняного політичного класу, поле для маневрів щодо так званих "компромісів" вкрай обмежене. Українське суспільство налаштоване стати не тільки частиною європейського соціально-економічного, політичного та культурного простору, а й державою-суб'єктом європейської політики зі своєю національною ідентичністю, інтересами та перспективами. Тому абсолютно логічною і закономірною є заява президента США Джо Байдена щодо системної підтримки України, спрямованої на реалізацію спільних інтересів двох держав у відновленні "демократичних цінностей співіснування, без економічного і політичного шантажу та подвійної моралі у відносинах". Насамперед йдеться про повернення довіри до світового лідерства у відстоюванні демократичних принципів, ефективності Європейського Союзу, відновлення трансатлантичної співпраці та міжнародних відносин загалом тощо. Як влучно зазначали канцлер ФРН Олаф Шольц та президент Франції Емманюель Макрон, – це непростий шлях, але його варто пройти з урахуванням спільного досвіду, помилок, перемог та подальших перспектив.
Якими будуть наслідки цієї війни?
На нашу думку, можна виокремити наступні "конструктивні" наслідки цієї "світової" проксі війни для світу:
- формування сучасної безпекової моделі співіснування з активно діючими запобіжниками протидії агресії різних типів;
- ревізія і наповнення новим змістом нефункціональних безпекових механізмів і наддержавних утворень щодо узгодження позицій між суб'єктами та об'єктами міжнародних відносин;
- модернізація національних систем публічного управління на засадах адекватності, функціональності, результативності, конкретності та відповідальності за ухвалені рішення тощо.
Загальновідома теза: війна — це форма та інструмент політики; менш відома: війна — це показник якості управління цілями, ресурсами та комунікаціями. Важливо, аби ці трагічні події навчили нас, українців, бути готовими до нових глобальних та регіональних викликів; передбачати час та місце їх виникнення; професійно займатися ресурсним забезпеченням та їх логістикою; постійно впливати на формування тактичних та стратегічних союзів; якісно проводити постійну комунікацію та вміти користуватися результатами у потрібний час, у потрібному місці і з потрібними людьми тощо.
Не варто вірити у вічний мир і здоровий глузд, варто — в інстинкти розвитку і самозбереження суспільства, у страх людства за наслідки ухвалених рішень, що є запобіжником від самовпевненості та егоїстичної амбітності влади. Варто завжди йти вперед і тільки вперед, перемагаючи страх перед змінами, але будучи відповідальними за їх наслідки.
Ярослав Телешун, кандидат політичних наук
Сергій Телешун, доктор політичних наук
