Колишні вороги стають союзниками: як США допомагали Японії відновлюватись після війни

Олег Преловський

асоційований експерт "Інституту Американістики”

Владислав Фарапонов

голова правління ГО "Інститут Американістики", аналітик "Інтерньюз-Україна"

Завершення Другої світової війни для Японії навряд чи можна назвати святковою сторінкою історії Токіо. Проте зараз Японія є однією з країн Великої Сімки, дуже високотехнологічною, там висока тривалість життя, її ВВП за деякими оцінками поступається лише США та Китаю.

Нині Україна намагається отримати славлені гарантії безпеки, вважаючи можливим це зробити завдяки двостороннім угодам з основними партнерами, зокрема зі США. Відносини США з Японією — важлива модель союзництва для України, без розуміння якої складно уявити подальше зближення американсько-українських відносин.

Отже, детальніше про цю модель та її корені — нижче.

США для Японії: особливий кейс особливої допомоги

Кінцем Другої світової стала поразка Німеччини, а згодом і Японії. Після війни було створено офіс Головнокомандувача союзними військами, який очолив вже тоді відомий генерал Дуглас Макартур. Фактично тоді це була окупація із серйозними обмеженнями для Японії та її лідерів. Проте Американська адміністрація вивчила уроки Першої світової та тодішнього післявоєнного світу. Для Японії американці відправляли продовольчу допомогу повітрям, щоб запобігти гуманітарній кризі та можливим подальшим заворушенням. Замість того, щоб судити імператора Хірохіто за воєнні злочини, США стратегічно дозволили йому залишитися, аби він міг ефективніше заохочувати громадян співпрацювати з окупацією та важким завданням попереду: переходом від ультранаціоналістичної імперської держави до демократичної.

Тож американська допомога Японії по завершенню Другої світової війни не була схожою на ленд-ліз чи дружню позику переможеним: країна після капітуляції була фактично окупована американськими військами на чолі з генералом Макартуром, прозваним "некоронованим імператором".

США не просто вкладали кошти у відновлення Японії, а й керували й контролювали все: від промисловости та зовнішньої торгівлі до запровадженого нормування їжі, що загрожувало голодом.

Міське населення відчувало це набагато гостріше, тож відбувався відтік до села. Щоб впоратись із падінням виробництва та безробіттям, японський уряд друкував гроші для фінансування субсидій, одночасно запроваджуючи контроль над цінами, що очевидно призвело до значної інфляції. У період з 1946 по 1950 рр. США надали Японії гуманітарну та економічну допомогу на суму 1,95 млрд дол., що допомогло зменшити дефіцит продовольства, ліків та споживчих товарів. Зрештою, державні субсидії та американська допомога були основними опорами державної економіки на той час.

У липні 1946 року Японії надали дозвіл на імпорт невеликої кількости товарів: сталь, вугілля, гума, автобуси та нафта, на вивезення чого Макартур погодився лише за умови видобутку Японією 30 млн тонн вугілля. Це стало справжнім національним гаслом. На 1947 рік показники практично досягли цілі, економіка почала відновлюватися, проте інфляція все ще була високою.

На кінець 1947 р. окупаційна влада, закінчивши із заходами демілітаризації, взялася за відновлення країни, побоюючись, що економічна криза може вплинути на поширення комунізму у регіоні.

Відтак із початком Холодної війни США прагнули перетворити Японію на свого капіталістичного союзника, тож розпочато курс на економічне відновлення держави: надано щедру економічну допомогу за кошти американських платників податків, відновлено важку промисловість, деякою мірою розпочато процес ремілітаризації, який буде завершений створенням сил самооборони у 1954 році.

Надважливі тогочасні реформи для Японії:

1. скасування великих японських конгломератів — джайбацу (Міцуї, Міцубіші, Сумімото, Ясуда), аби перебудувати економіку під капіталістичну систему з вільним конкурентоспроможним ринком, що надалі призвело до появи нового типу промислових груп — кейрецу — сукупності бізнесів без головної компанії;
2. нове трудове законодавство, що визначило основні умови праці та надало право на організацію профспілок;
3. земельна реформа, яка супроводжувалася ліквідацією великих володінь та масовим перепродажем землі, що призвело до створення сільського господарства дрібних незалежних фермерів.

Тим часом в американському уряді існувала суперечка: Вашингтон вимагав швидкої стабілізації Японії, тоді як Макартур намагався діяти розважливо та поступово. 

Ці дебати припинилися, коли на початку 1949 р. спеціальним послом до Токіо направили банкіра Джозефа Доджа, який розробив заходи жорсткої економії для зупинення інфляції, які також відомі як "лінія Доджа". Серед них — припинення державного субсидування, підняття тарифів на комунальні послуги, посилення оподаткування та скорочення видатків (реформу оподаткування розробляли спільно із Карлом Шоупом, тому можна почути назву "лінія Доджа-Шоупа"), встановлення контрольованого курсу 360 єн за 1 долар.

 Змінили тоді також і систему американської допомоги: вона суттєво зменшилася, однак також надали більші можливості для приватного бізнесу в результаті скасування низки обмежень зовнішньої торгівлі. Така "шокова терапія" зупинила інфляцію, утім повинна була породити і явище рецесії, але згодом виробництво почало падати. Поворотним моментом стала Корейська війна 1950-1953 років. 

Тоді США розглядали Японію як базу постачання, закуповуючи велику кількість товарів та послуг, що для японської промисловості стало рівнозначним різкому зростанню зовнішнього попиту, себто "експортним бумом". Тому спад економіки, викликаний жорсткою економією, швидко закінчився і поступився розвитку. Незначна інфляція також повернулась, але стабільність цін була відновлена після закінчення Корейської війни — загалом непогане становище для Японії.

США стратегічно не пішли європейським шляхом покарання у вигляді нищівних репарацій, навпаки — вчасно скористалися можливістю перетворити вчорашнього ворога на союзника, і доволі жорстким шляхом, однак змогли забезпечити Японії стабільне економічне майбутнє, заклавши підвалини для подальшого японського економічного дива.

Історія відносин Японії та США є особливим випадком. Зрозуміло, що не всі елементи союзництва Вашингтону та Токіо можна застосувати для України. Проте важливо розуміти, на чому базуються моделі союзництва, які пропонує США своїм партнерам.