Тумани міста: які вони бувають?
Нотатки міської мрійниці
Місто, насправді, часто потрапляє в тумани. Чи навпаки: ті, хто в місті, часто потрапляють в його тумани. Іноді настільки надовго і тривало, переходячи з однієї туманності до іншої, що втрачають гостроту зору на користь завуальованих контурів, нечітких обрисів, зневіри та суму від складності чи неможливості виходу з полону хмарного сну. Міські тумани – це просторові феномени особливих відчуттів реальності міста. Місто затуманює свідомість… Тумани – це посилена вологість… Вологий простір туманів огортає тіло, рецепторні можливості набувають особливого вираження.
Туман міста в омані власних гештальтів – це невдоволеність реальністю, постійний пошук відповідей в полоні мільярдів запитань. Видиме тільки зблизька здається потужним, сильним, воно впливає насильницьки, полишаючи невидимою перспективу, адже вона зникає в недосяжному поглядові горизонті. Про нього тільки віра або знання: що десь є межа, за якою інший простір, можливо кращий, а можливо – й ні. Все залежить від загальної установки щодо невидимих варіацій. Періодично розвіюваний туман дозволяє або посміхнутись в переконанні, що є шанси на красу і яскравість речей, людей, подій; або навпаки, – дозволяє прогледіти чіткіше вади, приховані вуаллю міського туману. Вийти з туману невдоволеності можна, якщо полюбити туман. Від теплих почуттів туман піднімається вгору в холодні шари атмосферності міста і розвіюється. Але може зависнути хмарністю, що прикриває сонячні промені.
Захмарене місто – це місто подвійної суті: з одного боку – прохолода і вирівнювання світла, коли немає чітких тіней і кордонів, з іншого боку – це морок суму, втома від поміркованості та нестерпне очікування сонячних світлових та температурних контрастів. Тумани міста – це фантоми нашої пам'яті та розуму. Кожен туман огортає так само м'яко і тихо, як імла покриває вранішній простір після нічного сну. Туман настає повільно, помітно і сміливо, загострюючи увагу та усвідомлення обережності. Якщо проґавити мить початку туману, то він лякає, викликаючи відчуття небезпеки, обману, запускає страх прихованого і невидимого, прагнення пошуку виходу та постійне вглядування у морок.
Розривають щільність туману яскраве світло та міцне тепло. Іноді крізь міський туман проглядаються промені слабкого сонця чи відбитки сяйва місяця, освітленість від ліхтарів або нічного світла з тисячі вікон. Легкий перехід від туманного міста до чіткого, стрункого, видимого простору завжди приємний і надихаючий. І навпаки, коли люди перестараються в прагненні вийти з туману, вони перегріваються або засліплюються. Тоді боляче. Тіло і розум здригаються від муки, колють очі, ламає кістки, смикає думки та погляди. Породжуються жорстокість та категоричність, бажання втекти в кращі простори і часи, до інших людей, речей, температури, вологості.
Тумани міста творить їхня історія: жива і мертва. Потрапляючи в оманливі легенди екскурсоводів, історичних основ та приватних чи медійних параджерел, – міський простір вкривається маревом міфів, людських доль, виріїв подій: від маршів і парадів до нічних погромів і карнавалів. Місто в тумані пам'яті вкривається пеленою достеменно невідомих та науково доведених фактів. В полоні туману пам'яті місто набуває значення того часу, в якому воно постає в свідомості… і тіло починає відчувати темпоритми часів… Отож можна відкинути себе в будь-яке минуле, прокрутити знайому рулетку почуттів, знову посмакувати забуті емоції і почуття, відчути майже забуті дотики, почути втрачені голоси… Можна закинути себе в майбутнє: замовити світ нових вражень, промалювати обриси оновлених зустрічей, погортати список новітніх справ та перекласти невідомі речі. А можна потрапити в позачасся: спробувати перебудувати каміння та перехрестя,перекреслити контури та форми, змінити людей, вдихнути та видихнути невідоме повітря.
Затуманити місто здатні туристи і мандрівники. У вирії туристичного туману місто постає мозаїчним, рваним чи різаним, покинутим на призволяще тимчасовим залицяльникам. Потоки туристичного туману огортають з усіх боків міріадами емоційних вологих поштовхів. Місто втрачає себе і стає мозаїкою тіней чужинецьких відображень. Чужинці в місті прагнуть на короткі миті привласнити його дух, матерію, голоси; додати свого осмислення, вигуків, претензій і прощень. Мандрівники, на відміну від туристів, не розривають місто на скривавлені клаптики, – вони шляхетно розрізають його на смачні шматочки, запиваючи бокалами власних емоцій, приправлених місцевими колоритами. Мандрівний туман міста – це пара, що здіймається вгору і з часом зникає, тоді як туристичний туман – це мряка, яка накриває міста в конкретні сезони і проходить лишень тоді, коли місто минає час її очікуваного полону.
