Стратегія незалежного міста

Незалежне місто – це місто, яке не прагне бути схожим на інше. Воно є і вміє бути собою. Шкода, що часто чую, як з добрими намірами, але не просто згадують, а вказують на «вдалі приклади», «успішні проекти», і не як узагальнені нариси, а майже як трафарети для копіювання. Місто, яке повторює сторонні успіхи – це залежне місто. Його genius loci для мене тоді лише підручникові слова, або рядок в формальному документі під назвою «Стратегія міста N». Будь-яка стратегія, писана в бюрократичних традиціях в стилістиці жорсткої канцелярської мови може надзвичайно представницько і солідно виглядати. Та й на тому все. Вражає вона чиновників, наближених до них девелоперів, містоочільників, які постійно виграють вибори без виборів та всілякий «важницький» люд.

Стратегія незалежного міста – це стратегія незалежності. При чому незалежність для мене в цьому контексті – це справжнісіньке право на місто. Ми звикли це право віддавати суцільно людям, а точніше різним категоріям городян і гостей міста, означаючи простір міста не будинками, а тим, що є між ними… А люди як творять, так і нищать міста: чи живучи в них, чи полишаючи або руйнуючи їх.

Незалежне місто – красиве місто, стильне, впевнене. Естетика незалежності міста в його самості, самодостатності, гідності. Звісно ці речі є похідними від людей. Так, вони мають мислити незалежно, без тремтіння в звивинах мозку перед знаними авторитетами, але з гідністю поваги до їхнього творчого спадку. Почасти ми боїмося піддати сумніву, чи іноді, просто, додумати за генія його ідею, або ж запропонувати свою. В першому ешелоні завади новим ідеям сноби та циніки, самовизна(че)ні хранителі інтелектуальної спадщини. Вони із заповзяттям бойового авангарду кидаються на будь кого, хто дозволяє собі інноваційну цікаву ідею, але яка є неприємно схожою на елементи усталених стандартів ознак творчої талановитості і, не дай боже, геніальності.

Незалежне місто – це місто можливостей. Саме вільні можливості – ознака незалежного міста, де власні бажання та інтереси не тільки не потребують зовнішніх вказівок та наказів, але й уникають їх, проте ввічливо до них дослухаючись. Таке місто поважають зовнішні порадники та доброзичливці. Знають, що незалежне місто розуміє себе і цінує свої принади, не хизується ними, однак вміє робити їх помітними.

Стратегія незалежного міста пишеться соціальною історією, а не бюрократами за столами. Ця історія не суспільна, а соціальна, – тому що передусім її хмарний атлас творять міжособистісні контакти, зв'язки і відносини, а потім вже оте формалізоване утворення типу суспільства. Тарас Возняк міркував над двома форматами міста: деревом-містом та містом-матрицею. Перше, на його думку, природного походження, адже виникає, твориться, змінюється і відображає стани та структурні похідні співіснування своїх творців; простір міста зрозумілий, орієнтуючий образами та спогадами. Друге місто: синтетичне, культивоване, спроектоване, вигадане і видумане, воно результат свідомого структурування, його логіка передує соціальним відносинам, вона має їх творити, а не вони її; простір міста диктаторський, виховуючий, настановчий, вказівний. Дерево-місто він асоціював з демократією відносин, а місто-матрицю – з деспотією. При чому друга не завжди є проявом негативу і страху. Вона може являти себе як деспотія інтелектуалів.

Нажаль, деспотія інтелектуалів – це почасти диктат і критика отих снобів, циніків та експертів з професіоналами, які впевнені, що знають краще за інших, адже читали і зрозуміли класиків та вміють їх цитувати. Як на мене, то краще, якщо інтелектуали незалежні, тобто вміють мислити самостійно, вільно, здатні слухати, дослухатися, тонко відчувати подих нових ідей, нехай іноді в дуже зародковому стані, але вловлювати їх, допомагати їм зростати, ставатися і відбутися в формі зрілих мислених конструкцій. А потім, як пощастить, в формі проектів та реалізованих мрій. От вони і здатні допомогти (с)творити незалежне місто.

Стратегія незалежного міста «вписана» в тканину міста, її видно в усіх його складчастих ландшафтах, чутно в дискурсах, відчутно в повітрі від траєкторій руху міським простором. До того її можна прочитати в міській пресі, поезії та прозі, побачити в кіно та телеефірах, в театрі та на полотнах, почути по радіо і в розмовах містян, доторкнутися підошвами, шинами та руками. Таку стратегію затверджують містяни, їхня буденна повсякденність та історія.

Незалежне місто не шукає шаблонів, хоч цікавиться успішними історіями, воно не заздрить досягненням та рішенням, а приймає власні адекватні до місцевої автентики. Воно не молиться на компетентність мудрих варягів, преклоняючи голову і коліна перед їхнім досвідом та навичками, а вміє бачити і шукати власні таланти і генії, вчити їх і навчатися у них бути нестандартними, інноваційними, сміливими, творчими. Зрештою, робить їх ідеї експортованими як не на увесь світ, то в кола зацікавлених. Лише тоді можлива незалежність. Лише тоді стратегія буде місцева, а не запозичена. Запозичена незалежність – це ілюзія самостійності, яка триватиме доти, доки окуляри марення цілі.

Незалежне місто (ви)знає свої недосконалості, знає про власні проблеми і слабкості, але його сила в тому, що воно самостійно вибудовує маршрут свого прямування в часі і просторі. І за це такі міста поважають. Вони не б'ються за місце в рейтингах, адже їх створюють професіонали, експерти та знавці кількісно-якісних уніфікованих параметрів. Для самодостатнього міста рейтинг не самоціль для пихатості, але підказка з переліком ознак, що можуть бути індикаторами на вимірювачами стану справ. Незалежне місто – мудре місто. Воно не ображається на долю і власних мешканців, воно не скаржиться на провали і повільні зміни. Таке місто рушить в хронотопі показників власного хронометра і аборигенної карти місцевості. І знає, що його незалежність – це його самостійний вибір, його внутрішні сили, його безмежне натхнення, його власний настрій. Воно готове визнавати помилки, і рано чи пізно, виправляючи їх, йти далі. У такого міста завжди є майбутнє. І справа не в тому, яке воно саме (майбутнє можна і потрібно промовляти і уявляти), а в тому, що воно точно є. Теперішнє у незалежного міста – це прийняття кожного елементу сьогодення як першокроку майбутнього.