Приватні інвестиції у відновлення об'єктів культурної спадщини: збереження історії через сучасні можливості
Зберігаючи минуле, ми створюємо майбутнє. Саме ця проста істина стає особливо актуальною в контексті відновлення об'єктів культурної спадщини. Україна, з її багатовіковою історією та унікальною культурою, має безцінний скарб – архітектурні пам'ятки, які є свідками нашого минулого та джерелом натхнення для прийдешніх поколінь. Однак, збереження цієї спадщини вимагає значних ресурсів та інноваційних підходів.
У світі, де державні бюджети часто обмежені, а потреби суспільства – різноманітні, приватні інвестиції стають ключовим інструментом у справі збереження історичних об'єктів, виступаючи не просто фінансовою підтримкою, а мостом між минулим і майбутнім, який дозволяє історичним пам'яткам не лише вижити, але й набути нового начення у сучасному контексті.
Приватні інвестори, керуючись не лише комерційними інтересами, але й усвідомленням важливості культурної спадщини, відкривають нові можливості для реставрації та адаптації історичних будівель. Вони привносять не тільки кошти, але й свіжий погляд на те, як зробити ці об'єкти привабливими та функціональними для сучасного суспільства, не втрачаючи при цьому їхньої історичної цінності.
Приватні інвестиції у збереження культурної спадщини відіграють все більшу роль у глобальному контексті, хоча їхній потенціал ще далеко не повністю реалізований. Дані ЮНЕСКО свідчать про значні розбіжності у фінансуванні культурної та природної спадщини між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.
Медіанні витрати на душу населення у розвинених країнах сягають 89,1 доларів США, тоді як у країнах, що розвиваються, цей показник становить лише 12,1 доларів США. Така суттєва різниця підкреслює важливість залучення приватного капіталу для подолання фінансового розриву та забезпечення належного збереження культурних об'єктів у менш заможних регіонах. Досвід європейських країн демонструє широкий діапазон підходів до фінансування культурної спадщини. Наприклад, державні витрати на душу населення в Люксембурзі до 208 доларів США. Така значна різноманітність відображає не лише економічні можливості країн, але й різні підходи до пріоритетизації культурної спадщини в національних бюджетах. У цьому контексті приватні інвестиції можуть відігравати вирішальну роль у доповненні державного фінансування, особливо в країнах з обмеженими бюджетними ресурсами.
У країні-агресорці Російській Федерації, яка систематично порушує міжнародне право та веде загарбницьку війну проти України, державні витрати на збереження культурної спадщини знаходяться на вкрай низькому рівні у 3 долари США на душу населення, що яскраво демонструє нехтування власною історією та культурою, а також відображає загальну деградацію цінностей у цій державі.
Однак, як показують дослідження, частка приватних витрат у загальному обсязі інвестицій у культурну спадщину залишається відносно низькою. У більшості країн приватні витрати становлять менше 50% від загальних витрат на збереження спадщини, а в Латинській Америці цей показник складає лише 17,9%, що вказує на значний потенціал для збільшення участі приватного сектору у збереженні культурної спадщини.
Для збільшення потенціалу приватних інвестицій у відновлення об'єктів культурної спадщини в нашій країні необхідно здійснити ряд конкретних кроків. Аналітики ГО «Антикорупційний штаб» наголошують на наступних.
Насамперед, варто запровадити систему податкових пільг, яка б стимулювала бізнес вкладати кошти в реставрацію історичних пам'яток, що може включати зменшення податку на прибуток для компаній-інвесторів, звільнення від податку на нерухомість для відреставрованих об'єктів та можливість відрахування витрат на реставрацію з оподатковуваного доходу.
Паралельно необхідно спростити адміністративні процедури, створивши "єдине вікно" для погодження реставраційних проектів та розробивши чіткі рекомендації щодо допустимих втручань у історичні об'єкти. Важливим кроком є розвиток механізмів державно-приватного партнерства через розробку типових договорів концесії, створення спільних інвестиційних фондів та запровадження системи компенсації частини витрат інвесторів. Стимулювання меценатства може бути досягнуто шляхом створення публічного реєстру благодійників, запровадження державних нагород для найактивніших з них та проведення інформаційних кампаній. Розвиток соціальної відповідальності бізнесу варто підтримати включенням показників інвестування у культурну спадщину до ESG-рейтингів та організацією конкурсів на найкращі проекти з відновлення пам'яток. Для популяризації інвестиційних можливостей доцільно створити онлайн-платформу з каталогом об'єктів, що потребують інвестицій, та проводити інвестиційні форуми. Нарешті, підвищення прозорості та контролю може бути досягнуто через впровадження системи публічної звітності та створення наглядових рад за участю громадськості. Реалізація цих кроків дозволить створити сприятливе середовище для приватних інвестицій, підвищити привабливість проектів з відновлення культурної спадщини та забезпечити їх ефективне виконання. Це, в свою чергу, сприятиме збереженню історичної та культурної спадщини України для майбутніх поколінь, одночасно створюючи нові можливості для розвитку туризму та економічного зростання.
