Криза як можливість: українська перспектива "брекзиту"
Нещодавня зміна керівництва Великої Британії може стати поштовхом до активізації українсько-британського діалогу. Чому так і до чого тут "брекзит" – аналізуємо нижче.
Дії Сполученого Королівства дають обґрунтовані підстави вважати їх адвокатами України в Європі – варто згадати хоча б їхній одноголосний спротив поверненню Росії в Парламентську Асамблею Ради Європи, а також інвестиційні плани, висловлені на нещодавній Конференції з питань українських реформ у Торонто.
Окрім того, саме за ініціативи чинного британського прем'єра Боріса Джонсона в 2017 році було проведено першу Конференцію – в Лондоні. А сам він уже двічі відвідував Україну і в статусі міністра закордонних справ неодноразово висловлював підтримку Україні в її гібридному протистоянні з Росією.
Вочевидь, ця підтримка могла б бути ще більш ефективною, якби не турбулентність у внутрішньополітичному житті Великої Британії, яка вже три роки підтримується через «брекзит». Вихід країни з Європейського Союзу поляризував як британське суспільство, так і тутешній політикум. Але чітка позиція Джонсона – країна виходить з ЄС 31 жовтня «без "якщо" і "але"» – вносить сподівання, що вже до кінця року питання «брекзиту» буде вирішене остаточно.
«Брекзит» переважно згадується в контексті глобальної тенденції зростання популізму і євроскептицизму зокрема, а його наслідки для Великої Британії – передусім негативні. Та водночас вихід Сполученого Королівства з ЄС відкриває й низку нових можливостей – у тому числі для України.
По-перше, Україна нарешті зможе розраховувати на приєднання до договору «Відкрите небо» з ЄС. Для нас це важливо передусім тому, що на нашому ринку перевезень внаслідок цього з'явиться більше лоукостерів до європейських міст. А звідси – й активізація туристичного бізнесу та перевізної галузі.
Договір Україна та ЄС мали підписати ще в 2014 році, разом із економічною частиною Угоди про асоціацію. Але тоді його підписання заблокувала конфліктна ситуація між Великою Британією та Іспанією щодо Гібралтару. Офіційно Гібралтар є британською заморською територією. Утім Іспанія висуває свої територіальні претензії до Гібралтару через географічні та історичні причини. Невизначеність терміну «територія» в контексті Гібралтару і є основною причиною, чому Україна як ще не член ЄС не може стати учасником Європейського авіаційного простору.
Після «брекзиту» статус Гібралтару перестане бути питанням масштабу ЄС і, відповідно, буде вирішуватися на двосторонній основі. І це, очевидно, розблокує можливість приєднання України до європейського «Відкритого неба». Про це, зокрема, вже заявив посол ЄС в Україні Х'юг Мінгареллі.
По-друге, можна також розраховувати на вирішення однієї з головних проблем у британсько-українських відносинах – видачі віз. Так, середній рівень відмов українцям у британських візах складає трохи більше 10%, а обґрунтування відмов у наданні візи інколи не вкладаються в будь-які розумні пояснення. Про це неодноразово писали, зокрема, експерти громадської організації «Європа без бар'єрів», наголошуючи, що таке дискримінаційне ставлення не є звичною політикою британського Форін-офісу, а стосується саме українців.
Можливо, після виходу Великої Британії з ЄС британський візовий центр для обслуговування українців буде відкрито на території України (нині заявки українців обробляються у Варшаві). Оскільки Польща продовжить бути членом ЄС, а Британія – ні, у варшавського візового центру можуть виникнути логістичні проблеми. А питання віз між Україною і Британією почне вирішуватися вже на двосторонній основі. Звісно, не обійдеться і без відповідних кроків із боку української сторони – в тому числі визначення процедури видачі віз британцям, які вже не будуть громадянами ЄС.
По-третє, відкриваються можливості для підписання двосторонньої торговельної угоди між Україною та Великою Британією. Нині торгівля між країнами відбувається в межах Угоди про асоціацію, і станом на 2019 рік можна говорити про поступове наростання позитивного балансу двосторонньої торгівлі. Зокрема, Британія посідає третє місце за обсягом торгівлі послугами й четверте – за прямими іноземними інвестиціями.
З боку вже колишнього міністра міжнародної торгівлі Лаяма Фокса було висловлено запевнення про пріоритетність ринку України для британського бізнесу. Варто сподіватися, що нова очільниця міністерства Ліз Трас поділяє цю думку. У свою чергу, перший віцепрем'єр України Степан Кубів говорив про початок у цьому році тіснішого політичного співробітництва між двома країнами й створення зони вільної торгівлі. Існувала навіть попередня домовленість про розробку до середини 2019 року проєкту угоди про зону вільної торгівлі між двома країнами, але через відстрочку «брекзиту» вона була відкладена на невизначений час.
І, по-четверте, варто вкотре наголосити на політичній підтримці України з боку Великої Британії на міжнародних майданчиках та в офіційних заявах британських політиків. Отруєння сім'ї Скрипалів у Солсбері не змогли толерувати і в Лейбористській партії, лідера якої, Джеремі Корбіна, свого часу звинувачували в намаганні налагодити відносини із Росією після того, як та анексувала Крим.
Оптимізму додає й заява української послині в Сполученому Королівстві Наталії Галібаренко, яка висловила припущення, що після «брекзиту» цілком може відбутися зустріч президента Володимира Зеленського з британським прем'єром. Вибудовування особистих контактів на двосторонньому рівні лише посприяє проукраїнській підтримці з боку Великої Британії.
Звісно, російський вплив у Британії й досі зберігається, передусім – через фінансові важелі. Розслідування «Сандей таймс» і «Ченнел 4», оприлюднене два тижні тому, показало, що російські та китайські олігархи досі можуть користуватися спрощеною схемою отримання посвідки на проживання в Британії (право на це дає інвестування щонайменше 2 млн фунтів стерлінгів у британські компанії) – потенційну передумову отримання в подальшому британського паспорта. При цьому запущений кілька років тому британським Хоум-офісом (міністерством внутрішніх справ) механізм перевірки походження цих коштів на практиці можна легко обійти.
Пікантності додає й нещодавно розкрита британськими журналістами поїздка Джонсона до Італії в квітні 2018 року – коли той був міністром закордонних справ. Виданню «Ґардіан» стало відомо, що тоді чинний британський прем'єр здійснив приватну поїздку на запрошення британського олігарха російського походження Євґєнія Лєбєдєва – мажоритарного власника пролейбористських видань «Лондон івнінґ стандард» та «Індепендент». Батько Лєбєдєва Алєксандр у 2014 році підтримав анексію Криму Росією.
Як посадова особа Джонсон мав бути в супроводі представників міністерства (до того ж, за день до поїздки він був на переговорах у Брюсселі). Натомість свідки з місця подій повідомили «Ґардіан», що британський політик виглядав наче з похмілля й був у пом'ятому костюмі. Пресслужба Джонсона інцидент не прокоментувала.
***
Для збереження й зміцнення британської міжнародної підтримки українські дипломати та політики повинні бути проактивними. «Брекзит», безумовно, несе із собою низку невизначеностей і ризиків для України в тому числі. Та з непоганими стартовими позиціями є шанс конвертувати їх у безсумнівні вигоди.
Для цього вже зараз потрібно активізувати контакти з новим урядом Британії, оскільки переважна частина «старої команди» стала задньолавочниками (парламентарями без міністерських портфелів – у Британії члени уряду зберігають свої мандати). Уже зараз видається можливим розпочати підготовку до телефонної розмови Зеленського й Джонсона – для встановлення особистого знайомства, яке вже під час двостороннього візиту може перетворитися в конкретні домовленості.
Спектр сфер, де перетинаються інтереси України та Великої Британії, досить широкий – від економічної до безпекової співпраці. І «брекзит» може бути тим шансом, який дозволить отримати від українсько-британського партнерства максимальну вигоду для обох сторін.
