Чому ми програємо комунікаційну війну на прикладі скандалу в НАОМА
Що ж, давайте розбремось, чому ми програємо комунікаційну війну якуцапам на прикладі випадку в художній академії.
Суть: молодий студент вірменського походження і біженець з окупованого Донбасу зробив інсталяцію, де зобразив техніку на військовому параді як члени. Його викладач, літній чоловік і учасник АТО сприйняв це як особисту образу, розгромив проект і натравив на студента С14. Щоб зам'яти ситуацію, ректорат, який очолює колишній член комуністичної партії ухвалив рішення про відрахування студента.
Чому це проблема?
Наша ціль – перемогти Росію. Ми поки не знаємо як це зробити, але розуміємо, що антивоєнні рухи, антиукраїнські погляди значної кількості населення і втрата міжнародної підтримки завадить нашій перемозі.
Тут треба зробити інфо відступ, що затятої вати насправді досить мало. Більшість людей скоріше пасивно-агресивно сприймають українську державу, ніж активно симпатизують Росії.
І якщо з активною ватою мають працювати силові органи, то пасивно-агресивну більшість потрібно нейтралізовувати через методи комунікації, аби вони не перейшли в категорію активної вати.
Битва за їм уми найчастіше відбувається в "межевих" ситуаціях, коли події можна трактувати по різному.
І власне тут ми маємо саме таку. Найбільша біда і провина адміністрації навчального закладу в тому, що вони дозволили перетворити конфлікт між 2 людьми на скандал значного масштабу. Про нього пишуть ЗМІ, а отже міністерству освіти доведеться реагувати.
І тут в Міносвіти паршивий вибір альтернатив:
1) стати на бік студента – обуриться патріотична спільнота. Ще більше радикалізуються настрої і зменшиться рівень довіри до держави. А отже ФСБ буде легше підключити їх до своїх операцій проти України.
2) підтримати ректорат – тотальна проблема, бо як не крути порушено українське законодавство і міжнародні стандарти. Це посилить лінію Кремля про те, що в Україні при владі нацисти.
Тобто МОН вже поставлено в умови, коли будь-яке рішення погане.
Більше того, скандальність теми посилить антипатію пасивно-агресивного населення до України, а це нові рекрути для ФСБ і виборці для Бойка-Вілкула.
Якби треба було діяти в цій ситуації?
По-перше, не перетворювати її на медіа-подію. Це забезпечило: розвалювання виставки викладачем, погрози фізичного насильства, рішення ректорату про виключення з ідеологічних мотивів та підключення до ситуації С14. Всього цього не варто було робити. Бо замість посередньої художньої роботи ми отримали актуалізацію антивоєнної тематики і тему репресій за інакшість.
По-друге, треба було викладачеві краще працювати з студентом, завойовуючи авторитет як фахівець, щоб потім використати його для пояснення своєї світоглядної позиції. Ліві погляди в молоді неможливо здолати репресіями. Тиск навпаки їх посилює, бо юнаки переконуються в правдивості своїх поглядів про експлуатаційно-репресивну структуру держави. Вони просто це з часом переростають і правішають.
Текст опублікований з дозволу автора