Сотні тисяч робочих рук: як інтегрувати внутрішньо переміщених осіб у ринок праці для подолання кадрового голоду?
Повномасштабна війна спричинила масове вимушене переміщення українців, як за кордон так і всередині країни. За даними Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, близько 3.6 млн українців стали внутрішньо переміщеними особами після вторгнення. Більшість з них – втратили рідні домівки та поставили своє життя на паузу в надії повернутися до рідного міста. За результатами опитування Управління Верховного комісара ООН у справах біженців у лютому 2024 року, близько 43% ВПО мають намір обов'язково повертатися додому, якщо війна закінчиться протягом найближчих 12 місяців, ще 26% більш схильні повернутись, ніж залишатися.
Припинення окупації є найчастіше згадуваною умовою для повернення, однак не менш важливим фактором є можливість працевлаштування. У багатьох випадках на поточному місці проживання ВПО стикаються з нестачею вакансій, які відповідали б їхній освіті, досвіду та інтересам. А це сотні тисяч українців, яких країна втрачає як трудовий ресурс.
Для успішної відбудови Україні не вистачатиме до 4.5 млн осіб робочої сили. В таких умовах, залучення до ринку праці вразливих груп населення, зокрема ВПО, є критично-необхідним. Що заважає їх успішному працевлаштуванню та які рішення цієї проблеми – дослідила команда аналітків ГО EasyBusiness за підтримки Фонду "Партнерство за сильну Україну", що фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Як та де працюють ВПО
Найбільшу кількість ВПО прийняли Дніпропетровська, Харківська, Київська області та місто Київ. Найбільше людей виїхало з Харківської, Донецької та Запорізької областей. Близько 30% – змінили своє місце проживання в межах рідної області.
За даними Міжнародної організації міграції, близько 40% ВПО працездатного віку є працевлаштовані за наймом або мають власну справу, а 14% є безробітними і активно шукають роботу. Найвищий рівень зайнятості серед ВПО – в Києві (58%), а найнижчий – у Чернівецькій (24%) та Житомирській областях (27%).
Основні виклики при працевлаштуванні переселенців
- Невідповідність навичок потребам місцевих роботодавців. Це одна з найбільших проблем, з якою стикаються переселенці при пошуку роботи. Більшість ВПО переїхали зі східних, індустріально розвинених регіонів у місця, де здебільшого немає виробництв, які б відповідали їхньому досвіду. Програми перекваліфікації не завжди допомагають вирішити ситуацію, головним чином через небажання людей змінювати сферу діяльності та низьку оплатою праці після перекваліфікації.
Разом з тим, переселенців цікавить можливість опанування нових навичок, стажування та розвитку власної справи. Запит на таку підтримку росте. Проте, як зазначили опитані експерти, через відсутність тривалої менторської підтримки, більшість відкритих бізнесів закриваються протягом року з моменту відкриття.
- Демотивуючі чинники у пошуку роботи. Можливість тривалий час отримувати соціальні виплати та надання безкоштовного житла потенційно можуть демотивувати ВПО шукати роботу чи започаткувати власну справу. Інша причина не працевлаштування – низька оплата праці в регіонах. Подекуди отримувати допомогу і не працювати вигідніше, ніж працювати.
- Упереджене ставлення роботодавців. Шукачі роботи іноді стикаються з небажанням роботодавців наймати ВПО, зокрема через побоювання швидкого звільнення у зв'язку з повторним переїздом чи поверненням в рідний регіон. Дійсно, ВПО мають високі очікувані щодо завершення війни та повернення додому. Таке життя "на валізах" заважає освоюватися на нових місцях.
- Нестача потрібних документів. Під час втечі від обстрілів або з окупації не всі ВПО змогли зібрати документи, необхідні для працевлаштування, або розірвати трудові відносини із попереднім працедавцем. Ця проблема була особливо гострою в перші місяці війни. З часом питання з розривом трудових відносин врегулювали через службу зайнятості. Також, із відображенням документів про освіту в Дії, частково зникла потреба у відновленні паперових втрачених документів. При цьому залишається невирішеною проблема з документами про освіту, які видані ліквідованими навчальними закладами. А також відновленням страхового стажу, отриманого до початку роботи Реєстру застрахованих осіб. В цілому, представники громадських організацій, які працюють з ВПО, позитивно відгукуються про реакцію Уряду на вирішення цієї проблеми. І зазначають, що сьогодні все вирішується набагато простіше, ніж у 2014 році, коли вони працювали з першою хвилею ВПО.
Що пропонує держава?
- Обмеження виплат. Цього року уряд змінив державну політику щодо надання підтримки та стимулювання зайнятості серед ВПО.
Після 1 березня 2024 допомога для переселенців не є безстроковою. Нині Уряд надає щомісячну матеріальну допомогу тільки протягом 6 місяців: 3 тис. грн для дітей і осіб з інвалідністюта 2 тис. для інших. Для пенсіонерів з невисоким рівнем доходу, людей з інвалідністю та деяких інших категорій термін виплат автоматично продовжується.
Натомість працездатні переселенці, які не мають роботи, повинні протягом 3 місяців знайти роботу, або набути статусу безробітного, чи зареєструватись підприємцем, подати заяву на отримання гранту для розвитку бізнесу чи ваучера на навчання. Ці зміни дозволять стимулювати людей до пошуку роботи.
- Компенсація роботодавцям за працевлаштування ВПО. Роботодавці можуть протягом 3 місяців отримувати компенсацію витрат на оплату праці для переселенців. Розмір компенсації дорівнює мінімальній заробітній платі. При працевлаштуванні людини з інвалідністю роботодавець отримує таку компенсацію протягом 6 місяців.
Окремі програми інтеграції внутрішньо переміщених осіб у ринок праці реалізує Державна служба зайнятості. Крім звичайних послуг для безробітних, ВПО можуть скористатись програмою ваучерів для навчання, допомогою в підборі роботи або отримати підтримку від низки ГО, які допомагають з працевлаштуванням.
Міжнародний досвід
Багато країн стикались з викликами подібним до України проте в менших масштабах. Зокрема, Японія має потребу інтеграції ВПО щоразу після стихійних лих. Там уряд організовує евакуацію та розселення, надає психологічну допомогу, а після стабілізації ситуації – послуги кар'єрних радників, перекваліфікацію, гранти на відкриття власної справи. Також уряд активно комунікує з роботодавцями, щоб вони приймали на роботу ВПО. В сейсмоактивному регіоні допомога постраждалим є частиною культури. Уряд Японії витрачає значні кошти на відбудову знищених міст. Але ВПО після інтеграції часто не готові повертатись додому, і ці відновлені місця часто пустують.
З подібними викликами стикалися і деякі країни Європи. Боснія і Герцеговина мала помірний успіх в інтеграції внутрішніх переселенців у ринок праці. Через малий фокус на сприянні зайнятості ВПО, соціальному та культурному аспектах.
Сербія тривалий час не визнавала ВПО вразливою групою населення, а низька забезпеченість переселенців житлом, нестача допомоги із працевлаштуванням ускладнювала інтеграцію та сприяла еміграції сербів.
Дещо кращу ситуацію мала Хорватія, яка фінансувала відбудову житла, розселення в центрах колективного проживання. Проте брак грошей на соціалізацію та великі військові видатки призвели до високого рівня безробіття серед ВПО. І це робить ситуацію дуже схожою на українську.
Міжнародний досвід показує, що основні зусилля доцільно направляти на забезпечення ВПО роботою та житлом, а також долучати їх до формування політики, прийняття рішень в громадах та проводити інтеграційні заходи для набуття нових соціальних контактів.
Які є рішення?
Для покращення економічної інтеграції ВПО варто внести певні регуляторні зміни, покращити співпрацю між державою та громадським сектором, а також звернути увагу на комунікації та отримання зворотнього зв'язку.
- Регуляторні зміни. Враховуючи високу кваліфікацію ВПО, релокацію бізнесу на захід України, а також розширення ВПК, доцільно допомагати ВПО шукати роботу за спеціальністю. І лише після чіткого розуміння, що роботу за спеціальністю не можна знайти, варто пропонувати перекваліфікацію.
Перш за все, слід розширити поняття «підходяща робота» у Законі України «Про зайнятість населення» та включити можливості працевлаштування за спеціальністю, навіть якщо це передбачає переїзд в інші регіони. Варто також забезпечити підтримку у переїзді, наприклад, надаючи квитки на потяг для ВПО та їхніх сімей.
Важливою є й допомога у забезпеченні житлом. Наприклад, компенсація оренди. Це можна реалізувати через спеціальний «житловий» пакет допомоги для ВПО.
- Організаційні заходи. Необхідно налагодити співпрацю між дотичними місцевими органами влади (Державна служба зайнятості (ДСЗ), управління праці та соцзахисту, територіальні управління юстиції) та громадськими організаціями. Це допоможе забезпечити надання послуг за принципом єдиного вікна. Варто масштабувати успішний досвід Рівненського Простору інтеграції, щоб покращити координацію і ефективність у наданні послуг.
Більш якісний та еферктивний збір даних про переселенців також допоможе сформувати портрет ВПО, зокрема через аналіз статистичних даних реєстрації та проведення опитувань.
Слабким місцем в роботі системи інтеграції ВПО є недостатня кількість соціальних працівників. Так, наприклад, в Мукачівській ОТГ на 18 тис прийнятих ВПО є всього 3 соціальних працівника. При цьому досвід країн, які прийняли українських вимушених мігрантів, показує, що саме на соціальну службу лягає основне навантаження в працевлаштуванні та інтеграції. Служба соцзахисту фактично є посередником та провідником між ВПО та державою.
Рішенням цієї проблеми могло б стати залучення громадських організацій до надання таких послуг. Також можна збільшити зарплати, соціальних працівників, які працюють з ВПО, через встановлення надбавок на час військового стану. Хоча збільшення зарплат працівників бюджетної сфери не є популярним заходом, 2-3 людини працевлаштовані соціальним працівником фактично покриють своїми податками таку надбавку.
- Інформаційна підтримка. Уряд пропонує фактично весь спектр послуг, які рекомендують міжнародні організації, та який застосовували інші країни для інтеграції ВПО. Проте інформаційна підтримка залишається недостатньою для успішного працевлаштування ВПО.
Наприклад, приблизно 15% переселенців мають запит на підприємницьку діяльність. Водночас після хвиль більш активного інформування про можливості для започаткування власної справи, охочих спробувати значно більшає.
- Зворотній зв'язок. Важливо забезпечити постійний зворотній зв'язок від отримувачів послуг. Проводити опитування або ж створити інформаційний ресурс, де можна надати зворотній зв'язок. Це дозволить покращити якість послуг з підтримки та інтеграції ВПО.
Підсумовуючи, для успішної інтеграції ВПО та збереження людського капіталу необхідно забезпечити базові речі – це безпека, робота та житло. Але саме наявність роботи дозволяє покривати основні потреби – житло, одяг, харчування. Тому саме можливості працевлаштування є головною причиною для переїзду. Більше половини внутрішньо-переміщених осіб (56%), які змінювали своє місце проживання декілька разів, називають основною причиною повторного переміщення відсутність роботи. Близько 26% ВПО, які планують змінити поточне місце проживання, мають намір виїхати за кордон. Тож якщо не вирішити проблему з інтеграцією ВПО до ринку праці, Україна ризикує втратити цей людський ресурс назавжди.
