Як правильно цивільним говорити з військовими: поради психологині

Ольга Коптєва

психологиня, методистка програми "Незламна мама"

Мабуть, немає зараз українця, в якого хтось із близьких не був би на війні. Чоловік, сестра, брат, батько, подруга чи кум. І з кожною новою повісткою в кожній українській родині постає питання: як говорити з людиною, яка тепер там, коли ти – тут? Щоб підтримати, а не роздратувати, заспокоїти, а не змусити нервувати.

Правило №1: Не питайте про війну

• Коли розмовляєте з військовими, не розпитуйте про війну, – радить методистка програми «Незламна мама» від «Фонду Маша» Ольга Коптєва. – На це є дві причини. По-перше, самі військові просять не питати: «А де ви? А куди їдете? А як там контрнаступ?» Бо вони не можуть розголошувати інформацію, навіть якщо її мають. І такі запитання залишають у них відчуття провини й погіршують стосунки між вами. По-друге, людина й так знаходиться на війні, вона прив'язується до неї. Часто буває, що військовий приїжджає додому у відпустку, і вже не відчуває, що це його дім. Бо за тривалий час на фронті він встигає прив'язатися до інших людей, інших місцевостей, нших умов життя. Наші українські ветерани, які воювали з 2014 року, говорили, що поверталися додому й розуміли, що їх тягне назад, на війну, до побратимів. Тому наше завдання – допомогти військовим не втратити зв'язок із домом, відчуття родини!

Правило №2: розповідайте про дім

• Це правило виходить з першого. У нас є такі ділянки мозку, які називаються некортекс. Вони роблять з нас людину – відповідають за аналітичне та математичне мислення та ін. А ще дарують нам змогу уявляти. Для нашого мозку не важливо, чи ти дійсно бачиш щось, чи уявляєш це. І це наш інструмент у боротьбі за майбутню соціалізацію українських військових. Під час розмов розповідайте, як ви живете. Що робили, що готували, як постриглися, який зробили манікюр. Складайте разом список домашніх справ, які захисник чи захисниця мають виконати, коли повернуться. Вирішили переклеїти шпалери? Описуйте всі стадії ремонту, кидайте фото оновлених стін. Якщо у вас є спільні діти, розповідайте про кожен їхній крок. Такі розмові дадуть людині можливість навіть посеред пекла пожити НОРМАЛЬНИМ життям. І не заглиблюватись у те, що відбувається на фронті. Так після повернення будинок не буде для військового чужим, дружина не стане незнайомкою, він впізнає дітей. Захисник має повернутися у знайоме місце, зміни в якому пережив разом із вами. Йому треба мати віру в майбутнє і плани на це майбутнє. Бо заради майбутнього варто жити.

Правило №3: говоріть з людиною про неї

• Під час розмов ставте запитання, направлені на органи відчуття: що ти бачив, що їв, а яке було на смак? Спекотно чи холодно? Якого кольору зараз небо? Такі прості запитання допомагають відволіктися від війни, спрямувати увагу на себе. Навіть за кілька хвилин мозок встигне переключитися і трохи відпочити від постійного напруження і стресу.

Правило №4: не жалійтеся

• Так, важко зараз усім. Але, будь ласка, не вішайте власні проблеми на плечі військових. Бо ці плечі – не кам'яні. За словами наших захисників, найважче, коли вони телефонують дружинам, а ті починають ридати в слухавку. І людина, яка знаходиться в пеклі заради того, щоб його родина не плакала, має ще й заспокоювати близьких. Після таких розмов захисники відчувають неспокій, спустошеність і провину через те, що не поряд і не можуть допомогти. Наше ж завдання – підтримати, а не засмутити.

Правило №5: слово «герой» – заборонене

• Це ще одне прохання, яке озвучують військові. Вони просять не звертатися до них словами: «ти мій герой», «ти моя героїня». Бо знають, хто такі герої, що вони роблять заради перемоги, на які жертви йдуть. І це слово може стати тригером, нагадати, наприклад, про загибель побратимів. У розмові краще вживати: «Я тобою пишаюся», «Я зараз можу це робити, тому що ти мене захищаєш», «Ти мій захисник».