Вона ненавидить власну дитину. Примусова вагітність і війна
Вона ненавидить її. Вона її ненавидить.
Власну дитину.
Менше, аніж через рік ми постанемо перед серією викликів: правових, моральних, соціальних та економічних. Їх принесуть з собою на світ ні в чому не винні "children of hate".
Примусова вагітність – це не випадковість, не обтяжувальна обставина злочину зґвалтування, не комбінація зґвалтування й обмеження свободи. Це окремий елемент відразу трьох міжнародних злочинів: злочинів проти людяності, воєнних злочинів та геноциду. Це репродуктивне насильство.
Лише в Бучі знайдено 5 неповнолітніх дівчаток, вагітних від російських "двоногих без пір'я". Скільки всього жінок та дітей, зґвалтованих та примусово запліднених на тимчасово окупованих територіях – невідомо. Це можуть бути десятки або сотні. І десятки або сотні небажаних дітей з тавром.
Українське кримінальне законодавство не виокремлює ні злочини проти людяності, ні примусову вагітність (у світі налічується 36 держав, які відповідну норму мають). Відкриття кримінального провадження за статтею 438 (Порушення законів та звичаїв війни) вимагатиме віртуозного підходу правоохоронних органів і кропіткої аналітичної роботи суддів (адже через свою "молодість" примусова вагітність не передбачена як grave breaches згідно з Женевськими конвенціями і має бути виведена з міжнародного звичаю з посиланням на релевантну практику МКТЮ, МКТР та МКС).
Примусова вагітність є серйозним порушенням сексуальної автономії і репродуктивних прав, яке може завдати непоправної фізичної та психологічної шкоди. Відсутність у жертви вибору позбутися або залишити дитину в поєднанні з отриманим стресом, виношуванням плоду та пологами, ускладнює процес реабілітації, що виокремлює даний злочин від зґвалтування, оскільки основною захищеною цінністю в даному випадку є репродуктивна свобода.
Визначення злочину примусової вагітності (стаття 7 2(f) Римського статуту) містить три кумулятивні вимоги: (1) жертва примусово завагітніла; (2) свобода жертви обмежена; і (3) винний діяв з одним із двох конкретних намірів (вплинути на етнічний склад населення або здійснити інші серйозні порушення міжнародного права).
Чи примусово завагітніли діти з Бучі? Так. Чи була обмежена їхня свобода? Так. Адже визначення з Римського Статуту не вимагає, щоб вагітна особа була незаконно позбавлена волі на чітко визначений термін. Цілком імовірним є сценарій, коли жертва втекла або її вдалося визволити (зокрема, і у зв'язку з деокупацією території). У кожному з цих сценаріїв елемент actus reus у визначенні задовольняється. Чи захищена репродуктивна автономія дітей з Бучі? Ні. У них немає вибору: аборт у підлітковому віці може призвести до безпліддя, захворювань статевої системи, раку. Окрім того, чи є на сьогодні в зруйнованій Бучі умови для проведення безпечного аборту? Незалежно від відповіді на попереднє запитання у вже сформованій міжнародній судовій практиці "примус" тлумачиться широко, зокрема, як погроза та застосування фізичної сили; зловживання владою, використання обставин, у тому числі ситуацій збройного конфлікту та затримання.
У рішенні по справі Домініка Онгвена (2021) МКС обрав стратегію максимально широкого тлумачення: "Очевидно, що сутність злочину примусової вагітності полягає в тому, що жертва не може вибирати, чи продовжувати вагітність". "Немає необхідності доводити, що зловмисник має особливий умисл щодо результату вагітності". «Інші серйозні порушення міжнародного права» також включають порушення міжнародного права прав людини або міжнародного гуманітарного права, незалежно від того, чи вони прямо передбачені в Римському статуті чи інших актах міжнародного кримінального права".
Я добре пам'ятаю, як мене до сліз вразили свідчення жертв. Російські "визволителі" говорили, що "будуть ґвалтувати жінок доти, доки їм більше не захочеться сексуальних відносин з жодним чоловіком, щоб вони не народжували українських дітей". Подібна риторика може свідчити на користь геноцидального умислу і є підтвердженням наміру вплинути на етнічний склад населення.
Ми маємо appeler un chat un chat. Ми не можемо відкидати "незручні" для доведення злочини або підганяти їх під статтю, яка захищає інші цінності. Ми також маємо вивчати практику Хорватії та Боснії і Герцеговини щодо подолання згаданих мною викликів. Ми маємо забезпечити конфіденційність обставин появи children of hate на світ, а також подумати про їхню подальшу щасливу долю як маленьких українців. Російське цивілізаційне падіння не передається генетично. Його привила пропаганда, система освіти, злидні й дефіцит добра.
Ми маємо скористатися тим, що МКС заявив про пріоритетність гендерно-обумовленого та сексуального насильства в розслідуванні. Ми маємо інтегрувати примусову вагітність у загальний контекст – геноциду української нації. Нам заборонено мовчати. Бо страждання, які викликає усвідомлення ненависті до власної дитини та обставин її появи, мають гарантувати покарання всіх винних. Інакше ми з ними. Інакше ми теж злочинці.
