Фейкова історія: як Росія маніпулює історичним минулим України

Дзвенислава Щерба

аналітикиня "Інтерньюз-Україна"

Історії української боротьби за незалежність у XX столітті відведене окреме місце в сучасних наративах російської пропаганди. Усі вони спрямовані на дегуманізацію українців через навішування ярликів «воєнних злочинців» або «нацистів», а також на конструювання доказів для іншого наративу про Україну як «недодержаву». У цьому контексті варто згадати про образ УПА, який Росія використовує для конструювання наративів про Україну як «нацистську державу» та «українців як нацистських колаборантів. яких потрібно знищити».

Ці наративи зазнали трансформацій у 2014 році, оскільки російські пропагандисти почали використовувати наративи про «нацизм в Україні» та «радикалів, які знищать російськомовне населення України» для дискредитації Революції Гідності та її зображення як «кривавого антиконституційного перевороту». Після анексії Криму та початку російської військової агресії на Сході України ці меседжі почали спрямовувати проти добровольчих батальйонів, проукраїнських активістів та активісток, а також будь-яких людей, які підтримували територіальну цілісність і суверенітет України. Так, російські пропагандисти почали апелювати до емоцій, щоб створити потрібні паралелі між боротьбою з нацистським режимом під час II світової війни та спробами окупувати українські території під прикриттям «звільнення». Це також стало інструментом для переслідувань людей із проукраїнською позицією на окупованих територіях, яких звинувачували в «співпраці з нацистами». Після початку повномасштабної війни цей наратив було розширено та трансформовано в ідею «денацифікації України» як однієї із цілей цієї війни. У цьому контексті, сама ідея незалежності України та окремої української ідентичності, яка є відмінною від російської, так само маркується як «нацистська».

Протягом 2013–2022 років російську пропаганду у Facebook можна описати 3 ключовими темами, пов'язаними з великим наративом про «нацизм в Україні»: 

• історичне протистояння, 
• зображення українського суспільства як «радикального, фашистського та неонацистського»,
• маркування влади України як «праворадикальної».

Історичне протистояння

Цей наратив є найбільшим і найбільш комплексним, оскільки поєднує в собі декілька ідей. По-перше, це зображення УПА як «колабораціоністське формування», представники якого вчиняли воєнні злочини протягом II світової війни. По-друге, це теза про те, що «українці забули про перемогу над нацизмом». Тут також йдеться про маркування певних сучасних українських символів як «нацистських», наприклад, гасла «Слава Україні», яке стало більш поширеним і видимим після 2014 року.

Водночас російські пропагандисти ігнорують той факт, що в рішення Нюрнберзького Трибуналу не входило визнання УПА як воєнних злочинців. Натомість тут помітні спроби підробити історичні факти та поширити ідею, що рішення було протилежним.

«Ніхто не наполягає на тому, що ОУН-УПА були безневинними… Однак, по-перше, це ніяк не анулює факт того, що ОУН та УПА створили українських визвольний рух, який боровся з нацистами та більшовиками. По-друге, відповідно до рішення, прийнятого Нюрнберзьким Трибуналом, ні ОУН, ні УПА не були визнані злочинними організаціями. По-третє, проблема відповідальності різних акторів під час війни залишається відкритою та вимагає ретельного мікроісторичного дослідження. Цей дослідницький процес зараз відбувається в Україні після відкриття архівів радянських спецслужб. По-четверте, українська ситуація не є унікальною, а радше типовою для країн Центральної Європи. Польща пройшла через подібні процеси після публікації книги Яна Ґросса «Сусіди». Аналогічні дискусії також тривають у країнах Балтії», — пише Яна Примаченко, українська історикиня, спеціалістка в історії II світової війни в книзі «Ревізія історії: російська історична пропаганда та Україна».

Крім того, заяви про українських націоналістів, які начебто «служили в концентраційних таборах» також далеке від реальності. Натомість багато з них були ув'язнені та вбиті в нацистських концтаборах.

«На противагу заявам російської пропаганди УПА та націоналісти ніколи не служили як наглядачі в нацистських концентраційних таборах. Для цього було створено спеціальну службу: Wachmannschaft SS. Її кістяк був сформований за допомогою радянських військовополонених; попри те, що серед них було немало етнічних українців, вони не мали ніякого відношення до УПА чи ОУН», — пояснює Яна.

Також варто звернути увагу на російські наративи про українську символіку як «нацистську». Наприклад, гасло «Слава Україні», яке з'явилось ще наприкінці ХІХ століття, пізніше використовувалось у ході української боротьби за незалежність у XX столітті та поширилося в сучасній Україні після 2014 року. Своєю чергою, російська пропаганда прирівнює його до «нацистського вітання».

«Гасло спершу з'явилося в 1840 році у вірші Тараса Шевченка «До Основ'яненка»… Вітання стало поширеним під час Української Революції [1917–1922 рр.]. Пізніше вітання «Слава Україні! — Героям Слава!» увійшло у вжиток в Українській Повстанській Армії…. У 1990-х роках, після проголошення незалежності України, вітання потрохи почало повертатися в публічний простір і досягло найвищого рівня популярності під час Євромайдану 2013–2014 років. Українське суспільство, яке повстало проти неоімперіалістичної політики Кремля, присвоїло собі знову антиколоніальну спадщину українського визвольного руху. Вітання втратило свої націоналістичні конотації. Євромайдан об'єднав різних громадян і громадянок України, попри етнічні, мовні, релігійні, соціально-економічні, вікові та ідеологічні відмінності, за допомогою спільної ідеї кращого життя у своїй країні. У 2018 році Верховна Рада України легітимізувала привітання… Таким чином, Україна дистанціюється від радянської спадщини та відновлює традиції УНР», — зауважує Яна Примаченко.

Останній наратив апелює до «глорифікації нацизму в Україні» та транслює ідею про те, що в Україні «забули перемогу над нацизмом у 1945 році». Водночас ця ідея вкорінена в російському наративі, який використовує конструкт перемоги СРСР над нацистською Німеччиною у «Великій Вітчизняній війні», щоб виправдати агресивну та експансійну зовнішню політику Росії. Так, з'являються тези, що вона так само спрямована на «перемогу над нацизмом» — водночас, «нацизм» зазвичай визначається як будь-що, що опонує Росії. 

Сам конструкт «Великої Вітчизняної війни» з її символікою — червоними прапорами СРСР, георгіївськими стрічками, радянською військовою формою та гаслами на кшталт «Фашизм не пройдет» чи «Бей фашизм» — активно використовувався під час анексії Криму та початку бойових дій на Сході України у 2014 році.

Фото — Радіо Свобода

Так, Україна відмовляється використовувати ці символи у вшануванні II світової війни. Натомість прийняла альтернативу — відзначення 8 травня як Дня пам'яті та примирення із символом червоного маку, який уже використовується в багатьох країнах.

«Українці не хочуть забувати перемогу. Однак, ми хочемо нагадати людям, що війна почалась у 1939 році, а не в 1941 [як це заявляє російська та радянська пропаганда]. Український чинник був присутнім у цій війні не з 1941 року, а із самого початку, з 1939. Інакше, радянська армія не окупувала б Західну Україну, Західну Білорусь та країни Балтії, на цих територіях не було б масових жертв… Однією з ключових відмінностей між Росією та Україною сьогодні є ставлення росіян та українців до Сталіна. У той час як багато росіян ставляться до Сталіна позитивно та бачать його як лідера-переможця, українці, переважно, мають негативне ставлення та асоціюють його з Голодомором і репресіями», — зазначає видатний український історик Ярослав Грицак.

«Українське суспільство радикальне, фашистське та неонацистське»

Цей наратив також широко використовується в риториці російських пропагандистів та їхніх прихильників на телебаченні та в соцмережах. Він став більш помітним і потужним із початком Революції Гідності та російської агресії у 2014 році. Лінія аргументації тут так само комплексна та складається з різних меседжів.

Вони спрямовані на проукраїнських активістів та активісток, а також людей, які брали участь у Революції Гідності. Усіх їх російські пропагандисти звинувачують у нацизмі та вчиненні «збройного перевороту в Києві, який привів до влади неонацистську владу». Тут також присутні звинувачення українських військових та волонтерів у терорі та воєнних злочинах проти російськомовних людей на Сході України.

Усі ці меседжі мають перед собою декілька цілей:

• дегуманізувати українців через маркування їх як «нацистів», а також викликати у своєї аудиторії асоціації з «Великою Вітчизняною війною», де Росія, звичайно, є єдиним переможцем над нацизмом і завжди готова «повторити свій подвиг». Така стратегія була використана для стирання будь-якого почуття милосердя чи емпатії до українців уже під час повномасштабної війни у 2022 році. 
• дискредитувати Революцію Гідності — її зображення як агресивного, хаотичного та ксенофобного перевороту, який було проспонсоровано колективним Заходом для дестабілізації ситуації в країні.

«В українській владі повно праворадикалів»

Цей наратив слід розглядати в сукупності з попереднім. Після Революції Гідності та втечі експрезидента Януковича російські пропагандисти докладали всіх зусиль, щоб створити образ української влади як «нелегітимної та нацистської» – навіть попри те, що націоналістичні партії в Україні не були й не стали популярними, не досягли жодних значущих результатів ні на президентських, ні на парламентських виборах.

У той час як Україна почала процес євроінтеграції, запускала реформи та взяла курс на дистанціювання від Росії, самі російські пропагандисти наголошували, що влада України «повна нацистів, які руйнують країну та переслідують російськомовне населення».

Гучні заяви російської пропаганди, спрямовані проти зміни Україною свого курсу та відмежування від Росії, мають ще одну важливу рису — порівняння «сьогоднішньої бідності, нестабільності та спустошення України» з ідилічною картиною життя в СРСР або ж із часами президентства Януковича. Цей наратив і собі був спрямований на закріплення ідеї про Україну як своєрідну «недодержаву», яку Росія має терміново звільнити. Тому у 2022 році російські пропагандисти відновили риторику, що в Україні «нацистська влада», яка «отримала її внаслідок антиконституційного перевороту у 2014 році» – її потрібно змінити на «легітимну владу» військовим шляхом.

З 2013 року російські пропагандисти вдавалися до маніпулювання історією України, викривлення сучасних подій та звинувачень українців та їхньої влади в «нацизмі» з єдиною метою — дегуманізувати українців та дискредитувати як боротьбу за незалежність України, так і саму її ідею. Зокрема, апелювання до емоцій, які поєднують українців та нацистів та закликають «повторити подвиг Великої Вітчизняної Війни», створило сприятливі умови для подальшої антиукраїнської пропаганди з репрезентацією України як «нацистської недодержави». У лютому 2022 року всі ці наративи та меседжі трансформувалися в кампанію Кремля з «денацифікації України» та початок повномасштабної агресивної війни Росії проти України.

Статтю підготовлено в рамках реалізації проєкту «Дослідження центрального легітимаційного наративу кремлівської пропаганди в Словаччині та Україні» (Obsah, vývoj a šírenie ústredného legitimizačného naratívu kremeľskej propagandy na Slovensku a Ukrajine), відповідно до договору № MVZP/2022/2/1 про надання субсидії у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики Словацької Республіки в межах компетенції Міністерства закордонних та європейських справ Словацької Республіки.

Висловлені думки та заяви не відображають офіційної позиції Міністерства закордонних та європейських справ Словацької Республіки. Відповідальність за зміст статті несуть виключно автори.