Правозахисниця Зоя Мельник — одна з найвідоміших колишніх поліціянтів нашої країни. Працюючи у патрульній поліції, вона викривала корупцію та системні злочини в органах. 2019-го року її звільнили. Лише у лютому 2021-го суд визнав звільнення незаконним, поновив Зою на посаді та зобов'язав виплатити їй компенсацію.
Жінка створила організацію із захисту прав дітей і не планує повертатися працювати до органів. «Я зрозуміла, що ми в якійсь безвихідній ситуації: дитина повинна обирати: або смерть від голоду та побоїв, або тортури в установах».
Її шлях — це майже завжди боротьба, майже завжди «всупереч», але Зоя каже, що агресія — дуже класна емоція і вона допомагає їй боротися з несправедливістю.
У неї мало часу. У Києві Зоя проїздом — повертається з тренінгу з комунікацій для громадських активістів. Ми зустрілися у придорожній кав'ярні та проговорили приблизно півтори години.
«У нашій країні важливо мати бодай якесь уявлення про свої права»
«Я — землевпорядник за першою освітою. Це з розряду "вступила, куди сказали батьки". Усвідомлену ж свою освіту я здобула в університеті МВС.
Якоїсь миті я зрозуміла, що в нашій країні важливо мати хоч якесь уявлення про свої права. Їх порушують усі, кому не ліньки. А ще — про медицину. Так закінчила і юрфак, і курси першої медичної допомоги».
До того як піти працювати в поліцію, у Зої був свій бізнес. Каже, що ніколи не проявляла особливої активності: просто читала новини, іноді цікавилася політикою. Але їй завжди було не байдуже, коли вона бачила несправедливість.
«Перший мій активізм – це боротьба проти захоплення пляжів в Одесі. Мене сильно зачепило, коли виганяли сім'ю з дитиною, бо вони не заплатили за шезлонг. Я почала обурюватися, писати про це на форумі.
І один журналіст помітив нас, попросив розповісти про це. Я була десь на восьмому місяці вагітності. На інтерв'ю прийшла одна, хоч протестувало дуже багато людей. Так мене почали вважати лідеркою руху.
У пристойних країнах — у тому ж Ізраїлі — пляжі є стратегічним об'єктом. Адже туризм приносить багато грошей. Людина послугу може замовляти, а може й не замовляти. Вона не повинна бути нав'язаною. У нас за законом так само. Право на доступ до природних ресурсів безумовне, як кажуть і в конституції, і в земельному/водному кодексах.
На цьому історія не закінчилась. Зоя продовжує свою розповідь:
«І ось зі мною трапляється така сама ситуація. Я на останньому місяці вагітності. Жінки, напевно, мене добре розуміють — дуже хочеться поспати на животі. Ну, я викопала собі яму в піску і лежу. Живота не видно.
До мене підходять з адміністрації пляжу і починають кричати, щоб я забралася. Бо треба купувати шезлонг. Почався якийсь божевільний рух.
Я встаю, починаю розбиратися. А вони: «Ой, а ми не знали, що ви вагітна, треба було відразу сказати».
Я говорю: «Тобто? До чого тут взагалі моя вагітність? Я що, у вас прошу якийсь привілей? Не важливо, чи вагітна я чи ні, це моє право».
Наступного року ситуація повторилася. Стали виганяти жінок із дітьми. Ми організували флешмоби: просто приходили, лежали на піску, займали вільні місця, їм не було, куди ставити шезлонги. Так ми протестували. І це переросло у протистояння».
Фото: Заборона
Доходило до того, що протилежний бік наймав "тітушок", які чіплялися до активістів.
«На мене були напади кілька разів. Причому один раз, коли я мала доньку на руках. Вони вирвали телефон, напали на мого соратника — намагалися втопити його в морі.
Заяву до поліції я подала. А вони написали у відмові, що я була п'яною і загубила свій телефон. У мене немовля, на секундочку, і до спиртного я взагалі не торкалася. Просто при мені власник пляжу домовлявся з поліцією. Цю справу закрили».
Але активісти знайшли юристку. Разом із нею розробили план експлуатації пляжів.
«У результаті, міська влада заборонила ставити шезлонги ближче 5 метрів до моря, щоб люди мали свободу».
«Ой, ця Зоя… вічно вона лізе»
«І ось я дізнаюся, що йде набір у поліцію. Мій бізнес уже відживав своє — мені було не цікаво. А тут уся країна в активізмі. Ти почуваєшся: "Я нічого не роблю, як же так?!"
В АТО я не поїду — у мене дитина маленька. І тут — оголошення про набір до поліції. Те, що я хотіла завжди. Така цікава робота, можна багато чого зробити.
Для мене це було нагодою допомогти людям. Я отримувала море насолоди від роботи, тому що розрулювала дуже складні ситуації.
Люди вдячні. Ти бачиш ці очі, які з надією дивляться на тебе. Намагаєшся доводити кожну справу до кінця. Особливо я переймалася дітьми. Діти — найслабші.
Я працювала, як і всі, але, крім робочого часу, я консультувала інших поліціянтів. Тому що багато читала щодо захисту дітей. Це вузька спеціалізація, не всі розуміються на темі.
У дитячій сфері дуже багато цинізму, бездіяльності, корупції тощо. Українські урядовці боялися публічності. Це ж ніхто ніде особливо не висвітлював. А я мала потужний інструмент — Фейсбук. Таким чином вдавалося впливати та розрулювати найскладніші ситуації.
Усе, що стосувалося моєї роботи, було класно та здорово. Але щодо управління, департаменту — дуже сумно.
Я не знаю, як люди отримували свої посади. Тому що ті, хто нами керував, — це сум сумний.
У нас другий начальник був. Він особливо не знав, що таке управління, явно не професіонал. Хто хотів працював, хтось хотів — брав хабарі. Анархія була загалом.
Мені це, звісно, не подобалося. Наприклад, перезмінка тривала бозна скільки, хоча вона може пройти дуже швидко, якщо контролювати, хто куди "пошарився". Я почала домагатися справедливості. І, звичайно, зіткнулася з негативом у свій бік від багатьох колег: "Ой, ця Зоя… вічно вона лізе"».
ДАІшні схеми повернулися
Зоя розповіла, яким був початок кінця її служби у поліції. Якоїсь миті керувати роботою поліціянтів поставили колишнього ДАІшника. Якщо раніше була просто анархія, то тепер почали повертати старі корупційні схеми.
Хабарникам у ДАІ працювати легше, ніж у ППС. Це найбільш грошова і проста робота, каже Зоя. «Встав, палицею помахав, на руки бабло отримав, поділився з начальником — і все чудово».
Поліціянти ж на викликах працюють із вбивствами, пограбуваннями, крадіжками, нападами. Це довго, багато тяганини. Але система оцінювання на всіх одна: є план. І, якщо ти його не виконуєш, з тебе спитають.
Фото: Заборона
Зоя каже, що за новими правилами стало неможливо працювати. Неможливо порівнювати роботу ДАІшника та патрульного. А їх «зрівняли».
«Автомобілі почали здавати у найм. Люди, які сумлінно робили свою роботу, не могли змагатись у планах. Те саме домашнє насильство — там багато роботи. Виїжджаючи на домашнє насильство, треба написати заяву, зібрати пояснення, потім ще доставити до суду. Ця робота може затягнутися на годину, а то й на дві, якщо якісно відпрацювати: зібрати свідків, докази. А в нас плани.
Де легше плани зробити? Звісно, на дорозі! І зазвичай всі хочуть туди. Ніхто не хоче їздити на виклики.
Ось ти поїхала, чесно відпрацювала свої 12 викликів. За цей час мій колега стоїть просто під знаком — 20 протоколів написав — і він класний. Мало хто ставив питання, навіщо ми працюємо. А я питала. У результаті це закінчилося тим, що одного разу я пішла в піший патруль».
«Почалася війна»
«Почали активно мене позбуватися. Заступник начальника сказав, що мене хочуть перевести кудись. "Переводься або звільняйся". Та й вимагали від мене рапорту на переведення.
І я дізнаюся потім, що це обман — жодної іншої посади немає. Розумієте? Мене переводять, а посади нема. Це схема така: ти пишеш рапорт на переведення, посади немає і скорочують тебе. Легкий спосіб. Без скандалу. Я відмовилася подавати рапорт.
І тоді вони вирішили шукати на мене компромат. Камеру в машину поставили, щоб вона знімала мене цілий день. А який компромат? Хабарі я не беру, не порушую. Почали докопуватися до дрібниць: "А чого в тебе козирка немає на шапці?" Почалася війна.
Якось мене ставлять із напарником. Це тип працівника, якого називали "гаманець рибалки". Він заносив данину. Еліта, наближена до царя. Ніколи його до піших патрулів не відправляли. У піших ходили або чесні, або погані працівники.
Це дивно. Він курочка, що несе золоті яєчка. Кожна година цієї "курочки" коштує грошей. А вона ходить і якоюсь фігнею займається. Я зрозуміла, що буде провокація.
І тут з'являються "активісти", починають мене провокувати: ображають, називають повією, наркоманкою і таке інше. Камера була у мого партнера і він у цей ролик не потрапив. Я розуміла, що це провокація, тому зберігала спокій, але всередині кипіла.
Вони хотіли, щоб я перевищила свої повноваження. Формально я мала право затримати. Але я розуміла, що це буде нарізка, і я не доведу, що на мене нападали. Тому зберігала спокій та не реагувала. У результаті вони сказали, що я спокійна, тому що я під чимось. Відео злили у Фейсбук — явне замовлення.
Якщо раніше у нас був конфлікт в'яленький, він переріс у велике протистояння».
День поліції
Саме в цей період Зої вдалося розголосити методи роботи поліції на всю Україну.
«Мені дзвонять журналісти з "1+1" і кажуть, що у них говоритимуть про домашнє насильство. Просять розповісти про закони в Україні. Вони завжди беруть згоду від пресслужби. Я кажу: "Та можна і без дозволу, все нормально, я вам все розповім".
О 7-й ранку прямий ефір. Я вмикаюсь і розповідаю, що в нас поліція не працює. Повернулися хабарі, все перетворилося на те, що було раніше.
Потрібно було бачити обличчя ведучого — він не чекав такого. Намагався мене перебити. Я розуміла, що йому теж прилетить.
Того ж дня мене викликають в управління. На мене написали рапорт. Я вже фактично почуваюся громадянською. З начальником говорити відмовилася.
Приходжу пізно ввечері додому, вмикаю світло, і тут дзвінок: "Зоя, вітаю, закінчуй займатися журналістською діяльністю, інакше будуть проблеми. У тебе є дитина, машина. Тобі твоя машина не дорога? Чи ти не розумієш, що маєш сім'ю? Ти дівчинка розумна, закінчуй. Це тобі моя дружня порада".
У мені ввімкнувся блогер і я почала записувати розмову. Вони мали розрахунок на те, що я як жінка злякаюся за дитину. Це логічно. Звісно, я трохи злякалася. Дитину я сховала і вирішила, що найкращий спосіб себе захистити — це оприлюднити запис погроз.
Але я розуміла, що цього мало. Я знаю, через що мені дзвонили, а люди — ні. І я припинила, як він просив. Тиждень почекала.
Незабаром з'явилася зручна нагода. Сталося вбивство. Чоловік убив ґвалтівника своєї доньки. Я написала: подивіться, скільки там було викликів, ніхто не приїхав. Поліція має запобігати такому. А тепер вони затримали вбивцю.
У США є закон, що якщо людина зверталася неодноразово в органи і їй не допомогли, а вона потім убила, то її звільняють від відповідальності. У нас же він сидітиме.
Я написала про це, і, звичайно ж, спалахнув зад у мого начальника.
Повертаюся додому — та сама ситуація: вмикаю світло — і тут дзвінок. "Ну що, до тебе не дійшло? Ти що, знову продовжуєш?"».
Зоя записала розмову. І тепер уже могла оприлюднити аудіо. Докази були очевидними.
«День поліції. 23:30 на годиннику. Я починаю писати великий пост — хочу встигнути, бо всіх вітають, у всіх свято. Я мушу їм його зіпсувати. Закінчила я пост о 23:59, опублікувала. Ну і все — пішла спати. Вранці прокидаюсь і почуваюся людиною, яка хотіла злякати когось петардою, а вийшов вибух. Про це писали усі.
Після цього розпочалося розслідування. Я поїхала до Києва. Мене викликав Князєв (голова Національної поліції України у 2017-2019 роках, — ред.), я ходила до нього на прийом, ми про це спілкувалися з ним, і він повірив у цю історію. Обіцяв вжити заходів, але я теж мала залишитися в поліції та погодитися на якісь умови. Я на них не погодилася і мене звільнили.
Після цього я почала позиватися. Двічі вони подавали касації. Вони програли усі. Мені виплатили компенсацію, поновили на службі. Такої ввічливості я ніколи не бачила, як зараз. Куди подівся їхній гордовитий тон?»
Захист прав дітей: «Агресія — це дуже класна емоція. Це боротьба за справедливість»
Зараз Зоя активно розвиває свою організацію із захисту прав дітей.
Говорить, що її мотивує справедливість. А також зворотний зв'язок від людей.
Деякі пишуть, що іноді били дитину ляпасами та завдяки мені це перестали робити. Для мене це як бальзам на душу.
Іноді буває вигоряння. Наприклад, їхала я з відпустки до чудової компанії, там все було чудово. І думаю: як добре, що я з цього пекла поїхала. Щодня мені пишуть, що там дитину зґвалтували, там побили. Неможливо не переживати, хоч би як ти намагався абстрагуватися.
Повертаюся до Одеси, і тут мені дзвонить жінка і каже: "Ви знаєте, там дівчинку-сироту зґвалтував якийсь покидьок. Що зробили поліціянти? Зняли допит і виклали до мережі. Вони закрили обличчя, але чутно її голос, її впізнали її одногрупники, під постом поліції та в коментарях під публікаціями журналістів маса негативу на адресу дівчинки: "навіщо пішла, навіщо пила, чому гуляла пізно". Вона зараз просто на межі".
У неї фігурка, що виділяється, плюс татуювання були. Її питають — і вона чесно, як дитина, каже, що так, випила слабоалкоголку.
Експертиза не виявила сп'яніння, бо, по-перше, алкоголю було дуже мало — півпляшки ром-коли, по-друге, вона випила о 23:00, а зґвалтування сталося десь о 5-й ранку. Вони це опублікували, її впізнали.
Дівчинка сказала, що нічого вже не хоче, щоби від неї відчепилися тільки. Слідство перестало працювати.
І ось мене це запаяло. Знаєте, агресія — це дуже класна емоція. Це — боротьба за справедливість. Вона вмикає тебе, головне їй не піддаватися в емоційному плані».
Зоя каже, що має стільки ідей, що не вистачить життя все реалізувати.
«Хтось казав, що ідеї нічого не варті – важлива їхня реалізація. Зараз питання полягає в тому, де знайти фінансування на всі найважливіші ідеї. Я іноді дарую людям ідею, бо навіщо мені їх стільки. Хтось шукає. Хтось має гроші — немає ідеї. Будь ласка».
Раніше я думала, що якщо забрати дитину, яка зазнає найжорстокішого насильства, то це супер — я поставила собі "галочку". Але це, якщо ти просто співробітник поліції, а не правозахисниця. Мене ж турбує доля, що далі відбувається. Ми взагалі в якійсь безвихідній ситуації: дитина має обирати або смерть від голоду та побоїв, або тортури в установах.
Ми хочемо домогтися компенсації для дітей, які зазнавали тортур, та реабілітації. Це дуже важливо. Потрібно серйозніше підходити до питання фінансування. Просто на донатах чи волонтерах далеко не заїдеш, треба оплачувати роботу адвокатів, психологів. Це ті труднощі, з якими стикаюся на цьому етапі».
Фото: Заборона
На жаль, несправедливість, жорстокість та злочини проти дітей продовжують відбуватися. Зоя — та людина, яка не мовчить і робить усе, щоб змінити це. «Публічність — це інструмент, який я використовую у правозахисній діяльності», — каже вона.
«Був випадок, коли на ланцюги дитину посадили. Хотіли це списати на адмінку. Не реєструвати, щоб нічого не робити. Це не грошова робота. Це вирок взагалі усій реформі, бо слідство — сполучна ланка між патрульними та судом. Дитину тиждень тримали на ланцюзі. Це чисті тортури, 127 стаття. І я про це пишу, після мого поста кримінальне провадження відкривають.
Я знаю закони та роботу поліції зсередини — у цьому моя фішка.
Я довго писала, що дітей не можна бити, і спрацювала геометрична прогресія. Мої друзі розповідають своїм знайомим. Це просвітництво у тому числі.
Ми з моїм колегою ще чотири роки тому створили групу "Захист прав дітей", де публікуємо інформацію від різних спеціалістів у дитячій сфері. Там є й працівники прокуратури, яким не байдуже. Цих людей дуже мало. Але якщо їх об'єднати, то ми можемо створити такий інструмент, який працюватиме».
Зоя не збирається зупинятися. Для неї захист прав дітей — справа життя. Так, роботи багато, на жаль. У нашій країні це питання не дуже популярне: складне, нудотне, невдячне. Але вона продовжує. І, зважаючи на силу мотивації, її запалу вистачить надовго.
"Дракон на вулиці Драгоманова". Яна Супоровська про життя з раком, що попри все лишається життям
"Я знаю, як важко, коли ти на дні": Маргарита Чернявська про залежність, боротьбу з нею та успіх
"Skin positivity – це не про те, як круто жити з прищами або розацеа": Марія Біленька про проблемну шкіру, ведення блогу з акне і бани в соцмережах
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
За найкраще питання
ми подаруємо вам футболку
Всі питання будуть задані героїні та опубліковані
