Під час навчання в університеті у Сумах закінчив військову кафедру, влаштувався на роботу. 2014-го року, коли почалася російсько-українська війна, пішов воювати в першій хвилі мобілізації.
Після демобілізації повернувся до цивільного життя. Але спогади та бажання продовжити службу взяли гору: з 2017-го року і донині Євген служить у війську за контрактом. Він — військовослужбовець 58 окремої мотопіхотної бригади, командир роти у 15-му мотопіхотному батальйоні.
"Це дуже складна робота, бо ти відповідаєш не тільки за виконання поставленого завдання, збереження озброєння тощо, а й за людські життя", — розповідає Євген про обов'язки командира роти.
Військова частина, у якій служить капітан Євген Овчинников, розташована менше ніж за 30 кілометрів від кордону з росією. Ще до 24-го лютого тут відпрацьовували ймовірні сценарії нападу ворога. Коли сталося повномасштабне вторгнення, підрозділ Євгена Валентиновича висунувся на оборону Сум, згодом — на оборону Конотопа та прикриття бригади, далі основні бойові дії підрозділу відбувалися у Чернігівській області.
"Противник переважав нас практично у 50 разів за бойовою міццю. Було дуже важко. Втім, ми були готові відбивати будь-які атаки й бажання ворога завоювати нашу землю", — каже військовий.
Як підрозділ захищав Чернігів
Найбільш пам'ятним для воїна стало 14 березня минулого року. Тоді приблизно о четвертій дня ворог розпочав штурм села Скорінець, щоб просунутися до Чернігова, розташованого за 25 кілометрів.
Євген розповідає: у зведеній роті росіян було шість танків Т-72 та чотири БТР-80. Капітан Овчинников ухвалив рішення відбити атаку противника силами свого підрозділу: на той момент це були 15 військовослужбовців.
У перші хвилини ворожого штурму Євген за допомогою протитанкових керованих ракет "NLAW" знищив танк Т-72 та БТР-80. Далі підрозділ знищив ще два танки Т-72 та два БТР-80 з живою силою ворога.
Росіяни обстріляли наших воїнів з мінометів і танків, троє бійців дістали уламкові поранення. Їм надали першу допомогу та евакуювали.
Командир роти Овчинников вирішив переміститися в глибину села, щоб оборонятися далі й не допустити ворожого прориву. Євген вийшов на зв'язок з артилерійськими підрозділами 58 ОМПБр для ураження решти роти противника.
"Для переміщення наявного БК та протитанкових засобів я використовував власний позашляховик (інші вже були знищені на той момент) і потрапив під ворожий танковий обстріл", — розповідає воїн.
Євген дістав численних поранень: травматичну ампутацію лівої ноги на рівні гомілки, переломи обох кісток правої гомілки, відкриті переломи правого передпліччя і множинні переломи правої кисті, акубаротравму (так звану контузію).
Бойовий медик та боєць підрозділу витягли капітана з машини, надали першу допомогу. Бійці майже три години евакуйовували командира пішки на ношах до найближчого стабілізаційного пункту. Евакуювати автотранспортом не було змоги: ворог штурмував сусідні населені пункти та здійснював постійні артобстріли.
Євген підсумовує: "У результаті бойового зіткнення в селі Скорінець противник зазнав великих втрат бойової техніки та живої сили й відступив. Підступи до Чернігова були відбиті. За виконання бойового завдання мене нагородили орденом Богдана Хмельницького lll ступеня".
"Я, як бойова техніка: мене лишень полагодять — і назад у стрій"
Але наслідки того бою Євген Валентинович відчуває на собі й досі.
Він розповідає: "Я отримав колінний модуль для протезування, але ще не встиг ним скористатися, тому що одразу після приїзду з Естонії мені зробили операцію. Сподіваюсь, у мене це все в майбутньому — освоїти протез, зрозуміти його потенціал і можливості".
На момент нашого спілкування чоловік перебував у столичному шпиталі. "Якраз трохи підрізали куксу, на яку одягається протез, треба певний час, щоб це зажило. А потім уже пробувати ставати на протез", — пояснює воїн.
Євген Овчинников закликає інших військових, які дістали поранень, вірити, що цей важкий шлях можна подолати: "На цьому життя не завершується".
Самого Євгена підтримують такі ж самі бійці, які теж долають складнощі поранень і не "розкисають".
"Дуже сильно підтримала також сім'я, — ділиться воїн. — Я не занепадав духом. З самого початку подумав, що я, як бойова техніка: мене лише полагодять — і назад у стрій. Не зациклювався на тому, що це якийсь вердикт для мене".
Під час перебування в Естонії Євгена Овчинникова приємно вразило дуже гарне ставлення і медперсоналу, і решти естонців до наших бійців:
"Нам влаштували дуже цікаву програму з різноманітними екскурсіями, показали сам Таллінн, загалом зробили процес протезування психологічно легким. Мені сподобалося. Це дуже хороша програма, яка допоможе військовим знову отримати сенс життя".
Серія матеріалів "Обличчя сили" була створена в межах спецпроєкту українського Благодійного фонду BGV й медіа рішень "Рубрика" як спосіб висловити вдячність Естонській Республіці за системну підтримку і з великою надією на продовження програми з протезування українців. Підтримати протезування українських захисників ви можете за посиланням ТУТ. Ваш внесок піде на покриття логістичних витрат для учасників програми.