Більше, ніж просто робота: як у Вінниці працевлаштовують сліпих
І чому людям важливо "давати не рибу, а вудочку"
Залучення громадян з інвалідністю до сфери праці важливе як для них самих, так і для держави, завдяки цьому підвищується життєвий рівень людей з інвалідністю, поліпшується їхня платоспроможність, інтеграція у суспільство і можливість самореалізації.
Згідно з офіційними даними в Україні на початок 2020 року нараховано понад 2,5 млн осіб з інвалідністю, з яких приблизно третина має стабільну роботу. Підприємства та фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування людей з інвалідністю, забезпечувати для них відповідні умови праці та інші соціально-економічні гарантії, передбачені діючим законодавством.
Але є певна категорія людей, яким влаштуватися на звичайне підприємство неможливо, єдина їхня надія отримати роботу — спеціалізовані виробництва. Це повністю незрячі люди і люди з вадами зору.
Члени товариства сліпих кажуть: без роботи на одну лише пенсію з інвалідності не проживеш. З цієї причини, плюс через те, що людям потрібно спілкування, навіть люди з інвалідністю першої групи, як правило, тотально сліпі, прагнуть бути корисними та працювати.
Вінницьке підприємство об'єднання громадян УВП УТОС створено ще у 1933 році. Основна мета діяльності підприємства — раціональне та якісне працевлаштування людей з інвалідністю по зору І, ІІ та ІІІ груп. Від часу заснування підприємства кардинально змінилася номенклатура продукції, що випускається: від сільськогосподарського інвентаря до сучасних електроприладів. Але, щоб втриматися на плаву у бурхливому океані ринкової економіки, товариству доводиться докладати чималих зусиль.
«Робота і стабільна зарплата — це найкращий захист для людей з інвалідністю, — вважає директор Вінницької обласної організації УТОС Костянтин Ільницький, — задля того, щоб вижити, ми намагаємось не тільки впроваджувати новітні технології для виготовлення наших виробів, а й освоювати нові, раніше не властиві нам, види діяльності».
У 2019 році на підприємстві розпочато випуск інтелектуального звукового маяка для незрячих нового покоління «Mobilis», який вмикається за допомогою додатка у смартфоні тільки у випадку наближення до нього незрячої людини. Цьогоріч у УТОС відкрили модернізований швейний цех, у якому планують шити розумні електричні простирадла.
Швейний цех на місці актового залу
На українському ринку вже є німецький, турецький і білоруський аналоги простирадл з підігрівом. Наразі, консультуючись з працівниками кіберлабораторії, місцеві дизайнери-конструктори розробляють спеціальне програмне забезпечення, завдяки якому українська постільна білизна матиме не два режими роботи, як закордонні аналоги, а три. Регулювати електропростирадла можна буде теж за допомогою смартфона. До виробництва простирадл готові на 90%, затримка за електродротом потрібної якості, який виготовляють у Туреччині. Зараз обговорюються закупівлі, розшукуються альтернативні варіанти.
Але цех не простоює — з першого серпня тут шиють гарні комплекти постільної білизни, яку будуть реалізовувати на території області та забезпечувати нею місцеві соціальні заклади та лікарні.
«Ми давно замислювалися над більш раціональним використанням площин, які є у нас на балансі, — розповідає Костянтин Ільницький, — Раніше, коли на підприємстві працювало 700 чоловік, нам була потрібна велика актова зала, зараз нас набагато менше, тож було вирішено перенести клуб у більш компактне приміщення, а на його місці обладнати швейне виробництво. Завдяки цьому місто отримало нові робочі місця не тільки для людей з вадами зору, а і для людей інших соціально-незахищених категорій».
Керівництво УТОС розшукало інвестора, який на обоюдно вигідних умовах надав необхідне обладнання для цеху: 52 одиниці швейної техніки — 25 прямострочних машин, 25 оверлоків, машини для виготовлення петель та пришивання гудзиків. На місці колишньої сцени обладнали великий розкрійний стіл, провели нові електромережи, забезпечили належне освітлення.
Новий швейний цех поки що працює в режимі тестування. До роботи встали перші 9 швачок, а всього тут планують працевлаштувати 35 вінничан. Це будуть люди з інвалідністю різних нозологій, а також швачки, які шукають роботу. Пріоритет надається кандидатам, які потребують соціального захисту. Незрячі працівники будуть відповідати за заключний етап – вони пакуватимуть готову продукцію для подальшого розповсюдження.
Крім постільної білизни вінницький УТОС займається виготовленням високопродуктивних електронасосів, побутових кипятильників, електричних плиток для приготування їжі та тенів для них. На сьогоднішній день на підприємстві задіяно 170 осіб, 112 з яких мають вади зору і працюють на різних етапах виробництва. Працюють неповний день, утім робітники за станками отримують у середньому 5-6 тисяч гривень. І для людей ця робота важлива. Адже для робітників з вадами зору робота на підприємстві — це не лише заробіток, але і реабілітація. Це можна порівняти з груповою психотерапією — люди з однаковими проблемами зустрічаються, спілкуються, вкладаються фізично і емоційно в загальну справу. Відчувають свою потрібність.
Допомога держави?
Директор підприємства Костянтин Ільницький, який втратив зір вже у дорослому віці внаслідок нещасного випадку, розуміє це як ніхто інший. Він постійно у різний спосіб намагається достукатися до держави задля вирішення існуючих у товариства проблем. Певні успіхи є, місцева влада допомагає підприємству (безкоштовно виділено автобус для перевезення працівників, міський бюджет фінансує охорону на підприємстві), але хотілося б, щоб і "державна влада звернула на це увагу, тому що місто і область не мають важелів допомоги підприємству товариства сліпих". Кілька місяців тому під час представлення нового голови Вінницької ОДА пан Ільницький навіть передав президенту Володимиру Зеленському виписане на його ім'я посвідчення члена Українського товариства сліпих, аби ще раз привернути увагу до питань підприємств незрячих.
«Сьогодні наше підприємство постачає продукцію в декілька областей України. Раніше її купували і поляки, і румуни, і німці. Потім китайці проникли на ринок під нашим брендом, зробили продукцію дешевшою, але й гіршої якості. До того ж, працювати на повну потужність підприємству важко через застаріле обладнання. Адже більшість верстатів та станків підприємства УТОС були виготовлені у 60-х роках минулого століття. А з таким устаткуванням важко конкурувати в сучасних умовах».
Наразі УТОС у Вінниці потребує повного технічного переоснащення. Виробничі і адміністративні корпуси не утепленні, потрібна повна заміна вікон та дверей та впровадження нових енергоефективних технологій. Крім того, нагальною є потреба забезпечення людей з вадами зору житлом. Керівництво УТОС не сидить склавши руки: відшукуються можливості для розвитку, облаштовуються нові робочі місця, ведуться перемовини з інвестором про будівництво на території, яка належить підприємству, житлового будинку, де буде виділено 1000 квадратних метрів для облаштування гуртожитку для працівників УТОС. Але без допомоги держави не обійтись.
«Ми не просимо подачок, — наголошує Костянтин Ільницький, — наші люди можуть і хочуть працювати. Тільки за 2019 рік ми сплатили в державну казну 2 мільйони гривень податків!
Держава повинна усвідомити, що сліпі люди нікуди не дінуться, ми були, є і будемо. Так, ми визнаємо, що потребуємо особливої уваги, але разом з тим дійсно маємо бажання бути корисними місту і країні, і для цього докладаємо максимум зусиль. Ми — люди, які не хочуть бути трутнями, люди, які варті більшого, ніж мізерна пенсія по інвалідності. Нам конче потрібні зміни до існуючого законодавства, прийняття закону про соціальне підприємництво. Також хотілося б мати більш сприятливі умови по кредитуванню підприємств для незрячих. Без цього ми не зможемо розвиватися.
Дайте нам вудочку, а не рибу, і ми зможемо нагодувати і себе, і свої сім'ї».
