Один виріб — одна історія: як Vilni допомагають жінкам під час війни
А там, де не може впоратись держава, з'являються активісти. Зокрема, так народився волонтерський проєкт Vilni, що дає роботу жінкам, які через війну лишилися ні з чим. "Рубрика" поговорила з його засновниками й дізналася, як працює ініціатива.
У чому проблема?
4,8 мільйона втрачених робочих місць
З початку повномасштабної війни в Україні близько 4,8 мільйона українців втратили роботу. Про це йдеться у звіті Міжнародної організації праці (МОП) за травень 2022 року.
В організації констатували, що українська економіка серйозно постраждала. До сусідніх країн виїхали 5,2 млн біженців. 2,75 млн цих українців — люди працездатного віку, з яких 1,2 млн раніше працювали, проте втратили роботу або звільнилися.
Серед них опинилася і співзасновниця ініціативи Vilni Анастасія Битько. Дівчина на той час жила в Києві та мала шестимісячну доньку. Разом з сім'єю вона евакуювалася до Ужгорода. Та крім дому, всій родині довелося попрощатися і з роботою. Заощадження вичерпувались, тож треба було шукати рішення.
Яке рішення?
Створити робочі місця
До повномасштабної війни Анастасія займалася експортом послуг. В одному з проєктів, що стосувався бізнес-освіти в Україні, дівчина працювала з естонським колегою Енді Патерсоном. Саме йому вона зателефонувала, коли лишилась без роботи. Разом вони й запустили ініціативу Vilni. Але до цього обоє надивилися на шкоду, яку принесла війна.
24 лютого, в День Незалежності Естонії, разом з друзями Енді вирушив з Таллінна у Львів. Вони сподівалися, що зможуть забрати друзів і сім'ї, щоб виїхати разом до Естонії. Анастасію та її родину також хотіли забрати в безпечне місце.
На кордоні Енді стало очевидно, що ситуація складна і допомоги потребує величезна кількість людей. Перші три дні разом з друзями вони працювали з польськими волонтерами, які організовували екстрену допомогу на кордоні. Там облаштували пункт приймання речей, куди небайдужі привозили візочки, дитячий одяг, суміші та інші дитячі речі.
Пізніше у співпраці з громадськими організаціями організували переїзд до Естонії. За кілька тижнів їхня команда розширилася до 20 волонтерів, які щодня перевозили приблизно 500 біженців до Естонії.
"Для мене, людини, яка знає Україну та багатьох українських людей, бути вдома в безпеці та не мати можливості допомогти — емоційно складно. Складніше, ніж допомагати на кордоні. Для мене це єдиний спосіб усвідомити те, що відбувається. Там я був корисним.
Обличчя деяких жінок і дітей, з якими я зустрічався, постійно були в моїй пам'яті, і я весь час думав — що ще я міг би зробити?" — говорить Енді.
Зараз Енді допомагає українським родинам в Естонії. В Таллінні опікується центром, де проживає близько 500 біженців. Від травня також працює в програмі бізнес-освіти та наставництва, яка підтримує український бізнес у виробництві та реалізації послуг.
"Я досі захоплююся стійкістю моїх друзів і знайомих з України, які просто не були готові погодитися з тим, що війна завадить їм або їхнім підприємствам рости й розвиватися. Вони були сповнені рішучості закінчити свої курси, щоб застосовувати свої знання на практиці".
Шукаючи роботу, Анастасія зателефонувала Енді. Він розповів про великий потік жінок, яким також потрібні робочі місця, і запропонував створити їх разом. Ідея полягала у тому, щоб українки в'язали теплі речі, а організатори проєкту продавали їх за кордоном. Така концепція здавалася очевидним способом допомогти жінкам, які тепер залишилися без роботи.
Енді та Анастасія узгодили задум і майже одразу почали реалізовувати проєкт. Вирішили в'язати.
Як це працює?
"Для жінок і про них"
Перший зразок шкарпеток виготовила пані Наталія — мама Анастасії. Саме вона дізналася про проєкт однією з перших і згодом почала координувати напрямок виробництва.
"Все почалося з фрази Насті: «Мам, я знайшла тобі роботу. Будеш в'язати шкарпетки». Я погодилася і пішла купувати пряжу. Розробила модель і, скинули Енді фото на затвердження", — каже Наталя.
Починали проєкт втрьох: Анастасія, Наталя та Вікторія, ще одна координаторка з Києва. Настя зайнялася бізнес-процесами, будувала проєктний план. Одразу почали шукати людину, яка допоможе з соціальними мережами та технолога, який розробить розмірну сітку. Досить швидко до команди приєдналися ще двоє дівчат – Марина, яка працює з СММ та Юля, яка займається діджитал-напрямком. Майже одразу знайшли й майстринь.
Волонтерів та в'язальниць шукали через гугл-форми, де питали про саму людину та її досвід в'язання. Шукали тих, хто розуміє механіку в'язання і не працює на замовлення. Вже за тиждень команда отримала більше сотні заявок. Після відбору Наталя зв'язувалася з жінками й розпитувала про навички та мотивацію. Так відібрали близько 15 майстринь і запустили виробництво.
Координація в онлайн-режимі дозволила не прив'язуватися до місцевості. Спочатку проєкт починали з двох осередків, тепер у Vilni працюють жінки з Донецька, Харкова, Рівного, Ужгорода та Києва. Є три в'язальниці з Естонії, які мають свого координатора на місці. Усім майстриням від 23 до 83 років.
"Спочатку фокус був на жінках ВПО, які перебували в Ужгороді та Києві. Здавалося, так легше комунікувати з координаторами. Проте зрозуміли, що в умовах постійних переїздів це неможливо. Зараз географія виробництва – більше ніж 6 регіонів", — говорить Анастасія
За місяць жінки мають зв'язати необхідну кількість шкарпеток на замовлення. Є ті, хто в'яже за цей час 5 шкарпеток, а є й ті, хто в'яже 25.
Сам процес побудований так: спершу у Туреччині замовляють пряжу на відповідну кількість шкарпеток, тоді отриману пряжу разом з інструментами та офіційним договором надсилають майстриням. Перші два тижні – це постійний зв'язок з жінками та пояснення техніки новеньким. Далі готові шкарпетки надсилають координаторкам, які прасують їх, перевіряють на відповідність технічному завданню та нашивають лейбли з логотипом. Вже потім упаковують у крафтові коробки та надсилають Анастасії. Вона ще раз перевіряє роботу і відправляє шкарпетки в Естонію. Так проходить один цикл роботи.
"На відстані важко пояснити всі нюанси роботи. Я знімала відеоуроки по в'язанню. Їх давали майстриням і в перші два тижні я контролювала процес – поетапно просила надсилати фото роботи з сантиметровою стрічкою. Це робили для того, щоб все відповідало розмірам та технічному завданню. На певний розмір є певні параметри.
Протягом циклу в'язання дівчата підтримують одна одну. Спілкуються, обмінюються рецептами тощо. Є відчуття, що з багатьма ми працюємо вже багато років. Події в країні, робота та підтримка згуртовують нас. Інколи я ставала психологом. Всі ми пов'язані одна з одною емоційно, а ця справа нас об'єднала ще більше", — ділиться Наталя.
В останньому виробничому циклі працюють також із шапками та шарфами. Вироби представлені у національних кольорах. На шкарпетках створюють візерунок гір. Розробили й три новорічні візерунки.
"Якщо згадати перші тижні війни – це суцільна паніка. Наш перший місяць роботи – місяць випробувань та розуміння того, як все має бути. Зараз кожен знає, хто чим має займатися. Люди оговталися і розуміють — щоб війна швидше закінчилася, кожен має робити те, що він вміє та може. Отже, допомагаємо собі та іншим", — каже Наталя.
Мета Vilni – це не розвинути свій бренд, а розповісти про тих, хто це робить. Тому до кожного виробу додають QR-код з історією майстрині, яка його створила.
"Цей проєкт створений для жінок і про них. Головний фокус — на майстринях, які в'яжуть шкарпетки, і яких ми забезпечуємо роботою.
Історії, які ми публікуємо – це історії, що стають для жінок можливістю в'язати для того, хто про них дізнається. Це дає відчути більшу залученість", — розповідає Анастасія.
А це точно працює?
Формування спільноти
Перший час більшість продукції купували знайомі — колеги з Італії та Німеччини. Згодом проєкт почав розвиватися, до майстринь прийшли нові клієнти.
"Перше замовлення було з Італії. Зараз працюватимемо над двома корпоративними замовленнями з Естонії для компанії, яка хоче купити шкарпетки для своїх клієнтів на новорічні свята і для благодійного фонду, який планує задонатити ці речі на фонд Марії Терези. Так вони підтримують і наш проєкт, і водночас допомагають фонду", — пояснює Анастасія.
Зараз в команді 25 волонтерів. Це юристи, СММ, дизайнер, копірайтер та інші дівчата, які ведуть спільноту. Вони працюють на безоплатній основі. Зарплату отримують лише координатори та майстрині.
"Формування команди — це челендж. А команда на волонтерстві — це подвійний челендж. У людей абсолютно різна мотивація залишатися у проєкті. Переважно — це допомога жінками. Волонтери часто самі ВПО, тож вони вмотивовані допомагати таким, як вони. Наприклад, Юля, яка займається СММ, виділяє щодня виділяє кілька годин, щоб працювати у проєкті. Вона вкладається, щоб ця машина працювала і могла дати якомога більшій кількості жінок можливість заробити.
Додатковою мотивацією стають повідомлення від майстринь, які кажуть, що відчувають себе частиною чогось більшого. Кажуть, що коли зараз бомблять їхнє місто, в'язання допомагає відволікатися.
Мотивує і результат. Перший продаж був святом. Це нас теж підтримує", — каже Анастасія.
Щомісяця Анастасія підсумовує роботу проєкту і детально описує все команді. До прикладу, що остання партія була на 400 одиниць, коли починали з 90. А в соціальних мережах до спільноти ініціативи приєдналось близько 300 людей.
Крім виробництва проєкт ще й розвиває спільноту VilniWomenComunity. Її створили насамперед для тих, кого не змогли залучити на платну основу в'язальницями. У цьому списку близько 80 людей і він постійно поповнюється. В спільноті волонтерять три жінки, які забезпечують там інформаційну роботу та психолога, до якого можна звернутися індивідуально або ж піти на групову підтримку.
"Періодично у спільноті проходять зустрічі з підприємцями та іншими експертами, які дають необхідні навички для самостійного старту. Також практикували заняття з йоги та проводили курси з англійської. Ми створили безпечний онлайн-простір, де можна відчути підтримку іншої жінки та трохи відпочити. Усі заняття від спікерів для жінок безплатні", — пояснює Анастасія.
Приєднатися до Vilni Women's Community можна через Telegram-канал.
Як допомогти?
Ціноутворення шкарпеток не будували за правилами бізнесу, переважав соціальний аспект, щоб у жінок формувалася хоча б мінімальна заробітна плата. Якщо майстриня працює повний робочий день – отримує 10 тисяч гривень.
Вартість шкарпеток для продажу за кордон стартує від 32 євро. Нещодавно відкрили онлайн-магазин в Україні, де шкарпетки можна купити від 1025 гривень, шапки за 877 гривень та шарф за 920.
У проєкті Vilni Енді залучає інвестиції. Він веде переговори про допомогу з компаніями та потенційними меценатами. Анастасія з командою змогла виграти грант в Україні, який допомагає розвитку. Проте поки обходяться лише власними коштами.
"Ми не ставимо за мету прибуток. Ми ще не можемо інвестувати кошти від продажів. Понад 60% прибутку йде на оплату праці. Крім цього, ще лейбли, закупка пряжі та логістика всередині країни й за кордоном.
Спершу ми прагнули забезпечити 100 жінок роботою та вийти на оплату праці для команди теж. У команді є переселенці, які повинні бути реципієнтами в проєкті, але зараз мають сили донатити свій час у це. Через три роки хочемо вийти на 500 жінок. Якщо все вдаватиметься, то після перемоги розвиватимемось як виробництво", — каже Анастасія.
