Валерія Колодежна — географиня за фахом та дослідниця за покликанням. До початку повномаштабного вторгнення вона працювала вчителькою у школі, паралельно долучалась до роботи в Українській природоохоронній групі (УПГ) — громадському об'єднанні науковців, яке займається охороною дикої природи. А після початку повномасштабної війни — ще й допомогою установам ПЗФ (природно-заповідного фонду) на окупованих та деокупованих територіях й фіксацією впливу війни на довкілля.
Наприкінці весни та на початку літа Валерія Колодежна здійснила тур болотами Полісся, аби зафільмувати, зберегти та передати наступним поколінням красу та цінність водно-болотних угідь України.
Дослідниця Валерія Колодежна. Фото: Андрій Сагайдак
Тепер вона разом із командою створює інтерактивні навчальні матеріали в форматі сторімап (Storymap) в рамках грантового проєкту National Geographic. Ці матеріали стануть у пригоді вчителям та школярам, проте можуть зацікавити й інших. Інтерактивні заняття, досліди та експерименти, роз'яснювальні відео та мапи — ось яким має бути результат дослідників.
У чому проблема?
Навчальна шкільна програма в Україні нічого не розповідає про болота
До початку війни Валерія працювала вчителькою у приватній школі в Києві. Це була білінгвальна школа з подвійним атестуванням Америки та України:
"У наших вчителів було дуже багато свободи, можна було робити що хочеш, хоч придумати заново навчальну програму, і я користувалась цими можливостями. Мені здавалось, що навчальна програма, що існує, далеко не ідеальна, і в мене було бачення, як її вдосконалити", — розповідає вона.
За її словами, підручники у школах відповідають уявленням 80-х років — саме тим принципам, на яких базувалась наука та "природоохоронна справа", коли болота осушували. У навчальній програмі майже не згадується поняття "клімат", а тема боліт для Валерії, як експерта з водно-болотних угідь, була "особистим болем".
"У мене було натхнення, я шукала матеріали, порпалась у різних американських навчальних матеріалах, і дуже часто використовувала на уроках навчальні інструменти від National Geographic. Це були різні інтерактивні заняття, досліди та експерименти. На уроках ми часто підіймали екологічні теми, думали над тим, чому вицвітають корали, робили інсценізації з персонажами із мультиків.
Коли я працювала вчителем, то потрохи робила якісь додаткові матеріали, бо хотілось більшого. Я допорпалась до того, що коли повернулась в українську програму, задумалася над тим, чому в ній все так тяжко", — розповідає вона.
Навчальні плакати. Фото: Валерія Колодежна
Учительська практика для Валерії закінчилась буквально в перший день війни, 24-го лютого. Все обсипалось дуже різко, значна частина учнів тепер навчається за кордоном. Усі напрацьовані матеріали, програми та знання більше не можна було застосувати на практиці.
Яке рішення?
Стати дослідницею National Geographic та створити онлайн-мапи для навчання
Залишившись без роботи, Валерія не впала у відчай:
"Почався дуже активний процес брейнстормінгу, що ж робити далі? І одразу я зрозуміла, що якщо я не буду працювати з дітьми, то буду з матеріалами, які можуть допомогти дітям і вчителям в супер тяжких умовах, навіть не просто «онлайн», а в умовах «онлайн і в бомбосховищах»".
Вона почала вчитись на онлайн-курсах, і паралельно з цим працювала в Українській природоохоронній групі. Одного разу Валерія дізналась, що є можливість податися на грант National Geographic. У науковиці одразу виникла ідея: створити методичні матеріали для шкільних вчителів, які б у цікавій та інтерактивній формі розповідали школярам про цінність та красу українських боліт.
Валерія під час експедиції. Фото: Катерина Гарбарчук
"Мені відповіли в останній день відбору, пізно ввечері. Я дуже раділа. З одного боку, на проєкт подаються десятки тисяч аплікантів, а з іншого — в мене була якась внутрішня впевненість у тому, що я пройду. Більша частина заявки мала запитання, які розкривають особистість апліканта, плани на майбутнє. Знаєш, я сиділа із щоденником і продумувала для себе цю мотиваційну сторону, і ще тоді зрозуміла, повірила в те, що все реально, тож була дуже вмотивована".
Так, разом із позитивною відповіддю Валерія отримала й особливий статус: дослідниця National Geographic. Далі передувала найцікавіша та найнатхненніша частина процесу — мандри та фільмування українських боліт.
"Болота мене загартували": провалилась у трясовину та була у Чорнобильській зоні відчуження
Валерія розповідає, що бувати під час двотижневого туру доводилось в різних місцях, з різним ступенем заборон на відвідування через статус територій, близькість військ та потенційне замінування. Але разом із цим вона усвідомила для себе важливу тезу:
"Цілком можливо, що протягом наступних десятків років болота будуть недоступні для відвідувачів. Для ДСНС їх розмінування не є пріоритетним, і це цілком зрозуміло. Тому можливість це все зафільмувати – це можливість не дати болотам перетворитися на «сліпі зони» на карті", — розповідає вона.
Валерія посеред одного з поліських боліт. Фото: Андрій Сагайдак
За два тижні Валерія встигла проїхати декілька областей. Відвідала Міжрічинський регіональний ландшафтний парк у Чернігівській області. У Житомирській — Древлянський заповідник, закритий навіть для відвідування туристів, розташований у Чорнобильській зоні.
"Ми поїхали на територію, заборонену до відвідування, другого рівня радіаційної небезпеки, ще й заміновану — там стояли кадирівці. Ми ходили розмінованими доріжками, пускали дрон разом із працівниками заповідника".
Була Валерія й на болоті, яке є "буферною зоною" між двома артилерійськими полігонами:
"Вони між собою перестрілюються, а що падає — падає в болото. Було не страшно, бо нас завжди супроводжували співробітники об'єктів ПЗФ, державна охорона. Це п'ять таких тучних чоловіків, — і тут наша тендітна героїня жартівливо демонструє розмір своїх провідників, — які постійно знаходяться поряд. Звичайно, я цікавилась, де безпечно ходити. А вони відповідають: «Можеш всюди», — і посміхаються. Проте розвідувати мінну обстановку не дуже хотілось".
Валерія під час експедиції. Фото: Катерина Гарбарчук
Після цього був заповідник у Рівненській області, і за словами Валерії, це була одна з найбільш наповнених поїздок:
"Там унікальні масиви верхових боліт України, які знаходяться на її кордоні з Білоруссю. Територія там частково замінована, купа блок-постів, і купа заборон", — проте перепони створювали не лише заборони через воєнний час.
Болото на Рівненщині. Фото: Валерія Колодежна
Одного разу Валерія провалилася в болото, але вчасно встигла схопитись за стовбур дерева, який слугував "доріжкою":
"Насправді все це (сам проєкт, — ред.) важко було б зробити, якби я не постояла на тому сфагнумі (одному з видів моху, — ред.), не половила баланс, не провалилася в болото… Я думала, що я їздила для того, аби відзняти, відфотографувати, і додати відео на фон Сторімапи. Насправді так і є, але після туру я для себе глибше зрозуміла, що таке болото. Провалилася, покупалася, мене покусали мошки… Пішла алергічна реакція, яка затягнулась на три тижні. Але все це дуже допомогло! Я б навіть сказала, що болота мене загартували, і для цього, я, власне, їздила. Я б іще їздила!", — натхненно розповідає Валерія.
Валерія знімає місцевість. Фото: Андрій Сагайдак
Що з цього вийде?
У команді Валерії всі ролі чітко розподілені: є картограф, який спеціально створює мапи для матеріалу, моушн-дизайнер, комунікаційниця, яка допомагатиме із розповсюдженням готових матеріалів та декілька волонтерів. Сама Валерія відповідає за контекстуальне наповнення.
Результатом роботи мають стати три посібники у вигляді інтернет-сторінки. Все це називається сторімапа, або інтерактивна вебсторінка. Але по суті це посібник для вчителя, із трьох різних предметів: біологія в 6 класі, географія України в 8 класі та екологія в 11 класі.
Фото: Катерина Гарбарчук
Усі три підручники будуть готувати учнів до відповіді на питання "Що таке болото?", "Чому це не страшно, а важливо?", і, звичайно, закохувати учнів в ці цінні елементи екосистем. Використовувати матеріали зможе будь-хто, безплатнно та необмежено в часі.
Частина матеріалів буде прив'язана до боліт Полісся, тобто, що робить болото в екосистемі цього регіону:
"Наша візія — не лише пояснити дітям, що таке болото, а й показати вчителям, що таке сторімапа, що вона не так тяжко створюється, як здається. Такий новий формат може заново надихнули вчителів на підготовку. Бо презентації вже піднабридли ще з ковідного часу", — пояснює Валерія.
"Сторімапи" для навчання — перший досвід для України
Сторімапа являє собою вебсторінку із "вмонтованими" в неї інтерактивами: фото, анімованими картинками та відео, які знаходяться між текстом та створені для пояснення теми. Вони є невіддільною частиною матеріалу та продовжують тему, а не просто ілюструють те, про що в ній йдеться. З цими матеріалами можна "погратися" — гортати, натискати, іноді рухати зображення. Все це створено, аби зробити інформацію більш доступною та цікавою для сприйняття.
У сторімапі часто є "глави", які йдуть не одна за одною, а паралельно – між ними можна перемикатись та вивчати різні аспекти теми. Наприклад, одна глава може містити наукові дослідження, що підтверджують тезу, згадану в основній частині, інша — більш детально ілюструвати конкретний процес.
Таку концепцію подачі матеріалу часто використовують Times або National Geographic, проте для створення повноцінних навчальних матеріалів вона використовується чи не вперше в Україні.
Одне з відвіданих Валерією та командою боліт. Фото: Валерія Колодежна
Як застосувати сторімапу на уроці?
У проєкті Валерії одна сторімапа розрахована на один урок тривалістю 45 хвилин. Вчитель сам зможе обрати варіанти активностей, оскільки будь-яку запропоновану тему можна розвинути. Вистачить навіть на позаурочний час.
Ось деякі із завдань для дітей, які зможуть використати вчителі:
- Дебатний клуб на тему "Що важливіше: болото чи торф?" із заготовленими картками;
- Експерименти з мохом сфагнум, який росте на болотах;
- Рецепти, як приготувати морс із журавлини (конкретно на цьому прикладі дітям можна пояснити, що журавлина росте лиш на недоторканому болоті, а на осушених болотах — ні);
- Перегляд мультфільмів про суперздібності рослин, які ростуть на болотах, історію взаємодії болота та людини;
"Замість того, аби перемальовувати будову моху, чи вчити, як цей мох розмножується, можна подивитись мультик. Хоча, звичайно, аби задовольнити вчителів, ми додамо в програму й розмноження моху", — сміється Валерія.
Одна сторімапа розрахована на один урок, але її можна "розсунути" і на заняття у позашкільний час. Валерія каже: "Я розумію, наскільки цінний час для вчителів, тому навіть якщо вони один урок присвятять болоту, я буду їм дуже вдячна".
А те точно спрацює?
Після завершення технічної частини проєкту із вчителями будуть проводити вебінари-брейншторми про те, як сторімапи можна буде застосовувати на уроці. Деякі з них, що вже дізнались про проєкт, готові долучитись до використання сторімап:
"Вчителі, з якими я працювала раніше, звичайно, в захваті від запропонованої ідеї. Можливо, від того, що вони мої колеги. Я не робила дослідження про те, який є запит у вчителів на такі матеріали. Для мене створення таких сторімап — рішення мого особистого болю, і я вірю в те, що знайдуться люди, які мають ту саму проблему", — каже Валерія.
Чим допоможуть "сторімапи" та чому болота "на часі" під час війни?
"Щиросердно будемо говорити про те, що активні бойові дії повернули в Україні почуття справедливості до багатьох процесів, в тому числі екологічних. Це як ніколи хороший шанс для людей по-новому подивитись на довкілля", — починає відповідати Валерія на поставлене питання.
Проте цінність для довкілля досі, на жаль, не є вагомим аргументом для багатьох. Тому є ще один важливий аспект. Водно-болотні угіддя — це всесвітньовідомий визнаний буфер для перешкоджання військовому вторгненню:
"Радянська влада, і поляки до 1939 року, планували іригаційні системи і враховували, наскільки обводненими потрібно залишити болота, з якої сторони можливий напад. Це меркантильні інтереси, але якщо немає уявлення про болота, як про цінні екосистеми, ця користувацька функція боліт може також стати аргументом для їхнього збереження", — пояснює героїня.
Хоча, для того, аби зрозуміти важливість боліт у воєнний час, навіть необхідно звертатись до історії — водно-болотний масив на кордоні з Білоруссю відіграв важливу роль на початку повномаштабного вторгення. Якби не складні умови, які болота створюють для проходження важкої військової техніки, можливо, північна частина України могла б зазнати набагато більших наслідків війни.
Є й ще один аспект, який надважливо вкладати в голови наступним поколінням. Зараз, за старою звичкою, на болота дивляться не як на місця великої концентрації прісної води, якої стає дедалі менше, а як на місця видобутку торфу, бурштину чи збору журавлини.
Наприклад, проблема незаконного видобутку бурштину на Рівненщині вже стала відомою на всю країну. Тим часом одне з найбільших боліт Полісся продовжують нищити місцеві жителі, заробляючи на життя продажем видобутого бурштину.
Суспільство має поступово навчатись, і саме це — основний інструмент нашої героїні, який вона використовує, аби захистити ці прекрасні, іноді небезпечні, але дуже цінні для України місця.
*Озвучені думки є особистим поглядом Валерії і не відображають позицію National Geographic.
