Цього разу "Цимес" розкаже вам про постправдивість терміну "постправда", будівництво Китаєм шовкового шляху 2.0 і про те, як можна стати генним інженером за 150 доларів. Не обійдеться і без стандартної рубрики про революційні стартапи – зараз вони з'являються ледь не щотижня. Розповімо про один, який вже став таким, і ще один, який наче претендує, але поки в нього далеко не все райдужно.
1. Yuval Noah Harari extract: 'Humans are a post-truth species'. The Guardian
"Люди – це істоти постправди, чия сила залежить від вміння розповідати вигадані історії", – такий лейтмотив цього уривку з книги ізраїльського історика та футуролога Ювала Ноя Харарі – інтелектуальної суперзірки останніх років. Обидва його бестселери "Homo Sapiens" та "Homo Deus" перекладені українською, що дуже круто, адже дозволяє нам долучитися до світового дискурсу про майбутнє.
Харарі – атеїст, і тому любить використовувати релігію як приклад вигаданих наративів, які об'єднують велику кількість людей: "Коли тисяча людей вірять в одну вигадану історію місяць – це fake news, коли мільярди вірять в неї тисячоліття – це релігія". Дещо пом'якшуючи його слова, можна сказати, що бажання викривлювати знання про реальність задля якоїсь цілі властиве людям у всі часи. Тому постправда – це аж ніяк не винахід ХХІ століття. Сьогодні ми можемо говорити лише про її інтенсифікацію завдяки новим технологіям. Знаючи слабкі сторони людського мислення завдяки нейронаукам ми можемо давити на інстинкти і експлуатувати когнітивні викривлення, а вже за допомогою інтернету поширювати дезінформації так швидко, як ніколи раніше. "Правда в тому, що правда ніколи не була на вершині порядку денного homo sapiens".
Втім, сьогоднішня постправда більш "гуманна", ніж та, що була ще в ХХ столітті. Харарі пише, що хоч в епоху Twitter та Facebook може бути складно визначити, яка з версій події правдива, але вже жоден режим не може приховати мільйони вбивств, як це робив СРСР у випадку із Голодомором. Про Радянський Союз він згадує не випадково – Харарі називає його пропаганду попередником нинішніх фейкових новин, які масово генерує Росія в контексті агресії щодо України.
Необхідність викривлювати факти і робити ставку на емоції для залучення людей на свою сторону породжує те, що навіть за благих намірів ми не можемо повністю бути правдивими. Відкидати складність світу і бачити його як протистояння крайньої чистоти і крайнього зла – одна з найбільших хиб. Тому мудреців і вчених завжди турбував вибір – поступитися правдою заради служіння владі чи навпаки.
Що ж робити у такій ситуації, коли навіть кращі уми можуть бути ангажовані і викривлювати картину світу? Харарі радить наступне:
- платити за інформацію – це зменшує вірогідність використання вас як товару, якому впарюють рекламу чи навіюють корисні для когось погляди
- читати наукову літературу по тим питанням, які тебе турбують – наукова спільнота є найбільш адекватним джерелом знань протягом століть
- якщо ви науковець, то маєте більш активно брати участь у сучасних дискусіях
2. I tried Magic Leap and saw a flawed glimpse of mixed reality's amazing potential. The Verge
В минулому "Цимесі" ми розповідали про інтерв'ю Цукерберга виданню Recode, в якому СЕО Facebook назвав віртуальну та доповнену реальності найбільш перспективними технологіями. Техногіки і просто зацікавлені в гаджетах люди вже давно чекають на революційний девайс, який би вивів VR- та AR-індустрію на рівень широкого користування. Google Glass свого часу стали великим розчаруванням, але спільнота не полишала своїх надій та інвестувала 2.3 млрд доларів в таємничий проект, який дуже скупо ділився інформацією про свою розробку. І ось в серпні 2018 з'являється річ, на яку чекали 6 років – окуляри Magic Leap. Та чи зможуть вони зробити змішану реальність такою ж звичною річчю, якою стали смартфони?
СЕО компанії Роні Абовіц , як часто буває в таких стартапах, говорить про наполеонівські плани: Magic Leap має стати не просто новою віхою в розвитку змішаної реальності – цей девайс має показати людям, як мають виглядати комп'ютери майбутнього: не як лептопи, не як смартфони, а саме як MR-окуляри. Стаття The Verge розповідає про технічні характеристики Magic Leap та відмінності від інших подібних пристроїв. Наприклад, на невеликому дископодібному комп'ютері, які слід носити із собою для роботи окулярів, є універсальна кнопка паузи, яка називається "Реальність". Також компанія планує випустити "набір для відслідковування біомаркерів", які дозволить девайсу враховувати ваш пульс, частоту дихання, тон голосу і т.п.
Окуляри Magic Leap. Фото: bbc.com
Втім, поки що Magic Leap можна користуватися лише в приміщеннях з придатним для цього освітленням та наявністю wi-fi, адже в нього не вбудований модуль для передачі мобільних даних, хоча телеком-гігант AT&T обіцяє зробити версію із його наявністю. Не позбавилися вони проблеми більшості MR-окулярів – обмеженої зони огляду. У Magic Leap вона більша, ніж у конкурентів, але проекція зображення на невеликий прямокутник, вмонтований в лінзу, не дозволяє дивитися на середні за розміром об'єкти зблизька – вони просто обрізаються.
Втім, технічні недоліки – це не найбільша проблема стартапу. В суспільстві досі не склалася культура користування змішаною реальністю, і Magic Leap не намагається робити революцію в цьому плані. СЕО компанії каже, що вони лише будуть підштовхувати користувачів до прийняття MR як звичної речі і житимуть за рахунок вже залученого фінансування до моменту зміни культурних норм. Погодьтеся, що це не надто схоже на підхід компаній, які змінювали світ. Вже не кажучи про купу обіцянок, на кшталт створення ШІ-асистента, з яким можна буде взаємодіяти як з рівним собі, від виконання яких Magic Leap знаходиться ще дуже далеко.
Додатково. Как интерфейс дополненной реальности будет выглядеть к 2025 году. TJournal
Ті негаразди, які нині має Magic Leap, не відкидають неймовірного потенціалу змішаної реальності. На тему напрямів її розвитку до 2025 року пофантазував автор Telegram-каналу про технології Denis Sexy IT. Звісно, прогнозувати розвиток сучасних технологій на 7 років – сумнівне заняття, і тому він на самому початку пише "можливо я навіть щось вгадаю, але, скоріше за все, ні". Втім, вийшло досить меметично і пізнавально. Якщо ви не цікавились сучасним станом розвитку доповненої/змішаної реальності, то це буде гарним лікбезом.
3. China's Empire of Money Is Reshaping Global Trade. Bloomberg
Якщо ви поїдете в Кенію, Ефіопію чи ще якусь центральноафриканську країну, то з досить великою вірогідністю зустрінете в столичних містах купу вивісок китайських компаній (можливо ще й бійців ПВК Вагнера, але це вже інша історія). Що не дивно – Китайський експортно-імпортний банк зараз є чи не головним інвестором в інфраструктуру країн, що розвиваються, а за державними грошима до них завжди йдуть приватні. Китай будує справжню світову імперію із транспортних мереж та хабів, вістрям якої є ініціатива Сі Цзіньпіна "Один пояс, один шлях" – такий собі шовковий шлях 2.0.
За останні 10 років Піднебесна інвестувала 1.3 трлн доларів в будівництво портів, аеропортів, залізниць та іншої транспортної інфраструктури в основному в африканських та азійських країнах. Але не тільки в них. Одним із 5 міст в межах проекту "Один пояс, один шлях", куди поїхали журналісти Bloomberg, був грецький порт Пірей – в 2016 році через боргову кризу грецький уряд продав порт китайській компанії Cosko. Таким чином "Один пояс, один шлях" отримав один із найбільших транспортних хабів південної Європи.
Загалом, це стандартна тактика китайського уряду по розбудові своєї всесвітньої торгової мережі – приходити з інвестиціями туди, куди ніхто інший не навідається. Але наслідки цього не всюди однакові. Китайське місто Іу з типового нікому невідомого мільйонника перетворилося в один зі світових торгових центрів. Зараз в ньому знаходиться найбільший в світі оптовий ринок розміром в 650 футбольних полів, і, як сказав згаданий в статті йорданець-ресторатор, "тут можна зустріти людей з країн, про які ти ніколи не чув". В шрі-ланкійському місті Хамбантота інша ситуація – за китайські кредити в цій глухомані побудували порт і аеропорт, але туди ніхто не квапиться летіти/плисти. Натомість Шрі-Ланка не маючи змоги обслуговувати державний борг через "щедрість" кредитів Китаю віддала останньому 70% прав власності на порт на 99 років.
Хтось розглядає "Один пояс, один шлях", який зараз охоплює 76 країн, як основу для подальшого перетворення їх на військові бази. Сам Китай заперечує те, що має в планах мілітаризацію об'єктів цього мегапроекту. І, як не дивно, це може бути правдою – навіщо застосовувати силу для будівництва імперії тоді, коли можна створити її за допомогою грошей?
Додатково: How Africa is Becoming China's China
10-хвилинне відео про те, як Китай за допомогою грошей підкорює Африку. Поки західний світ концентрується на низькоефективних програмах гуманітарної допомоги, Піднебесна робить мільярдні інвестиції в інфраструктуру найбільших африканських країн та завойовує їх лояльність під час голосувань в ООН безвідсотковими кредитами. Схоже за змістом на статтю Bloomberg, але тут показаний масштаб політичного впливу Китаю на ту частину світу, яка найбільш динамічно розвивається.
4. Spotify's $30 billion playlist for global domination. Fast Company
Ще одні потенційні імперіалісти утворилися в музичному бізнесі. В квітні цього року стрімінговий музичний сервіс Spotify залучив в ході первинного публічного розміщення акцій (IPO) 26 млрд доларів. Це стало свого роду подією-підсумком революції, яку здійснили потокові сервіси в музичній індустрії. Остання потерпала від зменшення доходів в 2001-2014 роках, але зі злетом популярності Spotify та конкурентів Google Play Music та Apple Music виросла на 3 млрд доларів за останні три роки.
Компанія з моменту свого створення у 2008 році просуває ідею музики не як продукту, а як сервісу. На рекламі вона отримує всього 10% свого загального доходу, все інше – від платних підписок. Бізнес-модель Spotify за словами його СЕО Деніела Ека грунтується на контрінтуїтивному припущенні – якщо ви даєте можливість людям безкоштовно слухати музику і робите цей процес легким та приємним, вони стають постійними слухачами. І після формування цієї звички вони майже магічно стають схильні платити за те, що раніше отримували безкоштовно. Ще одна новинка, яка задала тон індустрії – вікі-складова плейлістів, за які користувачі полюбили Spotify. Вони генеруються частково алгоритмами, частково самими користувачами, що дає значно кращий результат, ніж при використанні лише однієї з моделей.
Успіх компанії в боротьбі з техногігантами забезпечується швидкістю втілення нових рішень у життя. Наприклад, в 2013 році Spotify помітила зменшення приросту користувачів. Вона швидко зрозуміла, що справа в злеті популярності смартфонів, і швидко випустила мобільний додаток навіть без попереднього тестування. Але в конкурентів є перевага – напрацьована мережа прихильників. Так, маючи 1.3 млрд своїх девайсів, Apple швидко змогла залучити 50 млн користувачів в Apple Music і має значно вищі доходи, ніж Spotify.
Втім, Spotify не просто хоче обігнати своїх конкурентів, її ціль більш глобальна – стати чимось на кшталт комерційного радіо, адже якщо люди користуються радіо, то в основному для прослуховування музики. І це величезне поле для зростання – світова музична індустрія сягає 23 млрд доларів, тоді як комерційне радіо потенційно – 50 млрд.
Spotify показав ще одну нішу, в якій буде працювати багато компаній ХХІ століття. Виявилося, що люди платять не за музику – вони платять за зручність. Тому якщо ви хочете заснувати стартап, але не знаєте, що може гарантовано принести дохід, у вас є відповідь – експлуатація людської ліні.
5. How to edit a human. 1843magazine/The Economist
Технологію редагування ДНК вищих організмів CRISPR/Cas9 винайшли в 2012 році і, мабуть, в історії людства було доволі небагато таких фундаментальних винаходів, які б розповсюдилася так швидко і так широко. Її використання за 5 років стало нормою в біологічних лабораторіях по всьому світу.
Людство почало свій шлях до винайдення CRISPR/Cas9 з моменту відкриття структури молекули ДНК Вотсоном та Кріком півстоліття тому. Це було монументальне звершення науки, але в той же час безсенсове в практичному плані – вчені дізналися букви "коду життя", але не знали, що вони значать і тим більше не могли їх відтворити. Ситуація значно покращилася із завершенням в 2003 році проекту "Геном людини" – дослідники почали розуміти механізми роботи конкретних генів, але все рівно не могли щось із ними зробити. І тут з'являється CRISPR/Cas9.
Cтаття описує історію відкриття цього інструменту генетичної інженерії та принцип його роботи – вирізання фрагменту ДНК і вставлення в місце, що звільнилося, потрібної тобі ланки РНК за допомогою спеціальних білків Cas9 (якщо це складно сприймається англійською, то російська "Постнаука" також доволі зрозуміло описала цю технологію). Процес доволі простий – нині за 150 доларів можна купити набір "зроби сам" з редагування ДНК колонії бактерій за допомогою CRISPR. Цей момент робить відкриття дизруптивним – простота дозволила йому стати таким доступним, що контролювати його використання і тим більше регулювати майже немає ніякої можливості. І ось тут виникає купа етичних питань.
Фото: 1843magazine.com
В 2015 році Дженніфер Дудна, яка була однією з очільниць команди першовідкривачів CRISPR/Cas9, зібрала конференцію з 500 вчених, філософів-етиків та юристів для того, щоб напрацювати збірку правил по редагуванню генів перед тим, як ця технологія буде застосована на людях. Але на конференції до неї підійшов чоловік і показав три рукописи про дослідження людських ембріонів. В них йшлося про те, що лабораторії в Китаї знищили виведені ними ембріони з частковими модифікаціями. І тут стало зрозуміло, що етичний рубіж вже перейшли.
Також в статті описано важливий момент для розуміння сучасної науки – проблему розподілу виграшів від наукових досягнень. Річ у тім, що сьогоднішні відкриття дуже сильно відрізняються від винаходів навіть ХІХ століття, коли одна людина могла зробити прорив. Зараз для відкриття будь-чого нового потрібна кропітка праця великих колективів людей – перелік співавторів деяких наукових статей може нараховувати декілька тисяч імен. І тут одразу виникає питання – а кому ж дістається слава і фінансування та можливості, які слідують за нею? І відкриття CRISPR-Cas9 тут не виключення – в епохальній статті про цю технологію було 6 авторів, але лише Дудна і її колега Шарпантьє (Charpentier) купаються в променях слави. Більше того – схоже відкриття описував у своїй статті литовський колектив вчених, надіславши її в науковий журнал за 2 місяці до публікації статті Дудни, Шарпантьє і Ко. Але через примхи процесу публікації їх стаття вийшла на 2 місяці пізніше роботи, яка стала всесвітньовідомою. І, не повірите, це був не кінець – потім була битва з вченими з МІТ за патент про застосування CRISPR-Cas9 до рослин та тварин.
А ще кажуть, що в шоу-бізнесі всі один одному вовки і вовчиці.
Додатково. Inside the Very Big, Very Controversial Business of Dog Cloning. Vanity Fair
Крім того, що людський ембріон в перспективі можна буде "обробити напильником", зменшивши вірогідність певних захворювань чи обравши певний колір волосся (але це не точно), звучать побоювання щодо можливості його клонування. В Південній Кореї нині поставлене на потік виробництво клонів собак, але воно доволі суперечливе, навіть не зачіпаючи етичних питань, – для народження однієї здорової особи потрібно декілька десятків сурогатних матерів. А в Китаї в цьому році успішно клонували приматів. По суті, це був останній крок перед реплікацією homo sapiens.
Ще кілька публікацій, які заслуговують на увагу:
- AXES OF EVIL: Four days, two murders, and one poplar tree that almost ignited World War III. Atavist Magazine
Atavist Magazine – особливе медіа, адже воно випускає всього лише одну статтю на місяць. Кожна з них – розповідь про неординарну подію, через історію якої показується більш глобальний контекст. В цій публікації мова йде про інцидент 18 серпня 1976 року в Корейській демілітаризованій зоні – група американців хотіла зрубати тополю, яка затуляла вид, але на неї напали північнокорейські провокатори і вбили двох офіцерів армії США. І це ледь не призвело до серйозного конфлікту на півострові.
Людський рід вдосталь насмітив на землі та у воді і намагається щось робити із наслідками своєї життєдіяльності. Але є вид забруднення, про яке рідко згадують екоактивісти – світлове. Ми витрачаємо на освітлення 20% всієї генерованої людством енергії, 30% з яких – в нікуди. Повсюдне встановлення ламп із неприємним для наших біоритмів синім світлом призводить до більшої захворюваності депресією, ожирінням та раком. Енергозберігаючі лампи тут не те що не рятують – з переходом на високоефективне LED-освітлення витрати енергії тільки збільшилися.
Всі вже звикли до тривожних прогнозів про те, як нам всім буде тяжко жити, якщо ми не зменшимо емісію парникових газів і нагріємо нашу планету на 2°С до 2050 року. Але все може бути ще гірше – група вчених-кліматологів попереджає, що навіть якщо ми оговтаємось і зможемо нівелювати забруднення після досягнення цих +2°С, процес нагрівання Землі може продовжитися до +4°С у порівнянні з доіндустріальною епохою.
Продовжуючи тему минулої статті, основну надії на зменшення викидів покладають на держави з їх регуляторною політикою. Але деякі держави породжують не надію, а бажання втекти від них. Наприклад, російська. Видання InLiberty попросило російських інтелектуалів прокоментувати те, як в Росії люди ховаються від держави і що їх до цього спонукає. В результаті вийшов вичерпний опис повсякденної дійсності, в якій живе російське населення.
- Apple's $1 Trillion Milestone Reflects Rise of Powerful Megacompanies. The New York Times
Про трильйон доларів капіталізації Apple написали всі, але The New York Times поставив цей факт у загальну картину зростання концентрації капіталу в економіці: 5 техногігантів коштують стільки ж, як половина компаній з рейтингу Standard & Poor's 500; 5 банків контролюють половину активів фінансової системи США; 4 компанії контролюють 98% ринку бездротового зв'язку. Це веде до зростання економічної нерівності та зменшення частки національного багатства в руках робітників. Та разом з тим ці компанії не є недоторканими – вони активно критикуються і обкладаються штрафами за порушення антимонопольного і податкового законодавства.
