Третя світова чи ні? Що відбувається на Тайвані і в Косово та до чого тут Україна

Марія Смик

"Рубрика" пояснює, що відбувається між цими країнами, що може спричинити між ними війни, а що стримати їх, чим буде зайнята Америка і чи не опиниться Україна на задвірках світових інтересів.

31-го липня ЗМІ стали повідомляти про те, що серби, які живуть на півночі Косова, забарикадували дорогу в Зубиному Потоці біля Вараг і в Рударі та ще кілька інших автомобільних шляхів. Біля барикад збиралися люди та поліція. Рівень напруги зростав. 

Як це почалося? На півночі Косова мешкають етнічні серби, які виступають проти від'єднання від Сербії. Вони не приймають косівське громадянство і відмовляються від косівських документів. У 2011-му році Косово та Сербія уклали угоду про те, що до 2016-го року ці серби зможуть використовувати нейтральні документи та номерні автомобільні знаки. 

Попри те, що минуло вже не п'ять, а одинадцять років, всі спроби Косова перевести етнічних сербів на нову документацію закінчувалися протестами. Так вийшло і цього разу. Зрештою, Косово погодилось відтермінувати своє рішення ще на місяць. Барикади поступово розбирають. 

Керівниця проєкту "Балканський оглядач" Наталія Іщенко говорить — проблему не вирішили, її тільки відклали. І такий сценарій повторюється з року в рік. 

"Будь-яке рішення, яке приймається в Косово щодо цього питання, потім відкладається. Воно ніби зависає. До нього весь час повертаються, сперечаються, вказують, хто що не виконує. Це весь час відбувається з різними рішеннями. Є й інший шлях, коли в Косово, наприклад, змінюється влада і вона каже, мовляв, ні, ми попереднє рішення взагалі не будемо згадувати і тоді остаточно відмовляється від нього. 

Але наразі нібито зміни влади не передбачається. Можливо, будуть подальші відтермінування. Можливо, його якось видозмінять, щоб воно не було таким конфліктним, але поки існує нинішня влада Косова на чолі з Альбіном Курті, це питання через якийсь час знову підіймуть", — пояснює Наталія Іщенко. 

НАТО втрутилось у косовську війну ще у 1999-му році. За кілька років до цього на територію Косова почали переселяти сербських біженців із Хорватії та Боснії і Герцеговини. Це спровокувало збройні конфлікти, які у 1998-му перетворились на війну з репресіями мирного населення. Через рік втрутилося НАТО, провівши спеціальну операцію, яку Сербія не може пробачити й досі, і таки закінчивши війну. 

"НАТО фактично є стороною цього конфлікту. Сербія жаліється, що її бомбили. Це робило саме НАТО і це реакція на напади Сербії на Косово. Сербія отримала бомби, бо намагалася знищити косоварів в Косово. Тобто НАТО втрутилось ще у 99-му році. Відтоді в Косово постійно присутній контингент НАТО. Попередити розгортання силового сценарію — це обов'язок НАТО згідно з їхнім мандатом. 

Зараз НАТО, як від нього і вимагається, виступає гарантом миру в Косово. І саме про це вони заявляли. Вони не декларують, що будуть протидіяти сербам. Вони будуть протидіяти будь-яким спробам усіх сторін порушити мир", — коментує Наталія Іщенко. 

Що ж стосується теорії, буцімто руками Сербії росія спробує створити ще одну війну, аби відволікти міжнародну увагу, а отже й підтримку, від України, до цієї думки експертка ставиться скептично. 

"Сербія не є пішаком росії. У Сербії є свої інтереси, хоч вона й реалізує їх, іноді користуючись допомогою росії. Але в цьому випадку Сербія залучилася допомогою Америки, яка вмовила косовську владу відтермінувати ці рішення", — каже Наталія Іщенко.

Ненсі Пелосі, спікерка Палати представників США, летить до Тайваню. Найпростіша аналогія — Пандора відкриває скриню. Але в реальності все ще складніше. 

Як це почалося? Якщо розбиратися детально, історичний екскурс у цій частині може бути довгим. У 1949-му році Тайвань відокремився від материкового Китаю. Відтоді Пекін вважає центром Китаю себе, а Тайвань — себе. Хоч останній вже давно живе як окрема країна з високорозвиненою економікою і повертатися "під крило Пекіну" не збирається. При цьому Пекін неодноразово говорив про політику "єдиного Китаю" і мирне повернення Тайваню. США в той же час після встановлення офіційних дипломатичних відносин з Пекіном підтримували неофіційні та неформальні відносини з Тайпеєм, поки у 2019 році не формалізували консульські відносини. У 2021 ж році США зняли ними ж введені обмеження на контакти з виконавчою владою Тайваню.

Зараз ситуацію загострила новина: нещодавно почався тур Ненсі Пелосі країнами Азії і вона вирішила відвідати Тайвань, що на дипломатичному рівні сприймається як визнання Америкою незалежності Тайваню (а для КНР з її політикою "єдиного Китаю" це принципове питання).

Аналітик з питань міжнародної безпеки та Східної Азії Анатолій Максимов каже — тепер Пекін має кілька сценаріїв, в жодному з яких не може просто змовчати. 

"Цей візит розізлить Пекін, бо побічно сигналізуватиме, що США визнають Тайвань (хоч офіційно і дотримується політики "одного Китаю"). І що США будуть захищати острів, Південнокитайське море та Тайванську протоку. Китай має зараз три варіанти розвитку подій: 

• ніяк не реагувати, але це неможливо, бо КНР вважає Тайвань своєю провінцією, що відкололася; 
• провести агресивні навчання, випустивши в море свої авіаносці, частіше літати над Тайванем, зігнати ще більше техніки в провінцію Фуцзянь біля Тайваню, робити агресивну риторику, нагнітаючи ситуацію (найбільш ймовірний варіант) 
• почати вторгнення на острів, але це хоча й відповідає цілям повернути Тайвань будь-якою ціною, але все ж невигідно Пекіну з точки зору зіткнення з США та його союзниками, поглиблення санкцій та міжнародної ізоляції", — говорить Анатолій Максимов. 

Експерт також порівнює бойовий потенціал США та КНР. За його словами, обидві країни мають власні переваги й недоліки. Наприклад, у чому лідирує Китай:

• Там є 2 млн активних солдатів, тоді як Америка може виставити приблизно 1,3 млн та 800 тис. у резерві.
• США мають серйозні проблеми з будівництвом великої кількості зброї в стиснуті терміни.
• Китай має серйозну перевагу над США в ракетній силі й це є найбільшою загрозою для Тайваню. Китайські ракети – такі як DF-26 та DF-21 – можуть становити загрозу для кораблів США. 

Натомість переваги США полягатимуть у наступному:

• По авіаносцях перевага на боці США — 11 до 2, гелікоптероносець в КНР узагалі один (в США — аж 9).
• Якщо США за бажання може легко вийти за 1 трлн доларів у витратах на війну, то Китай змушений оперувати сумою приблизно у 200-300 млрд. КНР зараз не в тій грошовій, військовій та дипломатичній ситуації, щоб йти на відкриту військову ескалацію.

"Щодо бойового досвіду: обидві армії вже давно не вели повномасштабних бойових дій, тож не мають належного бойового досвіду та злагодженості. Особливо це стосується КНР. Китайська наземна армія часто виконує поліцейські та прикордонні функції всередині країни й використовує стару техніку", — зазначає експерт.

Окрім цього, КНР і США — ядерні держави. Якщо одна завдасть удару по другій, відповідь не забариться. Взаємне знищення одне одного не принесе перемоги жодній зі сторін. 

Відмовитися від візиту в Тайвань означатиме визнати, що Китай може диктувати Америці, з ким їй працювати, а з ким — ні. Якщо порівнювати це з вагою людських життів, рішення здається очевидним. Але якщо мислити категоріями впливу у всьому світі і, відповідно, потужністю цілої країни, очевидність зникає. 

Що робить Пекін? Підіймає в повітря свої винищувачі і поки грає м'язами. Що робить Тайвань? Починає військові навчання. Але місцеві зберігають спокій. Якщо 1-го серпня європейськими ЗМІ прокотилась хвиля настороженості від того, що бойові літаки КНР увійшли в простір повітряної оборони Тайваню, то для місцевих це звична річ. 

Політологиня Катерина Лелюх, яка зараз мешкає в Тайвані, пояснює:

"Вони входять в повітряний простір останні років 30 і для місцевих це не новина. Тобто це не є прецедентом. Вони тут літають постійно. Всі прекрасно знають, шо це тягнеться вже багато років. Люди готуються в плані безпеки, укриттів.

Тайвань — це дуже розвинена економіка. Як людині, яка живе тут не так давно, мені здається, що тут занадто потужна економіка, щоб зараз так легко наважитись її руйнувати. Я думаю, що говорять про різні сценарії, але по відчуттях тут немає того, що було в Києві перед 24-им лютого",  — говорить Катерина Лелюх. 

Це ж підтверджує і TSMC — найбільша у світі монопрофільна незалежна компанія з виробництва напівпровідників, розташована в Тайвані. Її очільник попередив, що у випадку війни робота зупиниться і вплине на світовий економічний порядок, а не лише на сам Тайвань. 

Поки ж у Тайвані тестують систему сповіщень про повітряні тривоги. Катерина Лелюх розповідає:

"У Тайбеї днями була навчальна повітряна тривога, пів години вдень не можна було виходити на вулицю, за порушення можна було отримати штраф від 1000 до 5000 доларів (американських, не тайванських). Попередження про це приходили через смс і на пошту".

Якщо війна проти Тайваню таки розпочнеться, як це вплине на міжнародну підтримку, яку нині отримує Україна? Анатолій Максимов каже:

"Швидше за все, фокус уваги частково зміститься на Тайвань, через його важливість для всіх сторін конфлікту і можливе пряме зіткнення між Китаєм та США. Але мені здається, що Америка зробить усе можливе, щоб цього уникнути. Оскільки американський флот та авіація не задіяні в Україні, вони можуть бути перекинуті в Тихий океан у разі критичної потреби. 

Але зброї в тому регіоні достатньо, щоб Україна відчувала себе в безпеці і потрібне нам озброєння (важка артилерія, танки, літаки) продовжувало надходити. От хіба за артилерію ми можемо з Тайванем конкурувати, бо в них вона геть стара".