“Я вже не боюся”: як український проєкт допомагає дітям впоратися з війною через іграшкотерапію

У чому проблема?

Сашкові (імʼя змінено) 11. Доля забрала в нього найдорожче — маму. Під час повномасштабного вторгнення жінка захворіла на онкологію і згодом померла. Аби хлопцеві було легше впоратися із втратою найріднішої людини, тато записав Сашка на терапію. В кабінеті психологині тепло і тихо, тут дуже багато мʼяких іграшок і можна говорити про все. Ну, майже про все…

"З моїм юним відвідувачем ми провели вже кілька зустрічей. Ми розмовляємо, говоримо про його стани, про те, що з ним відбувається, і що все це є зараз абсолютно нормально. Від розлуки пройшло ще зовсім мало часу, тож емоцій ще багато, але він тримається", — розповідає про свої зустрічі з Сашком психологиня Віта Москаленко. На початку чергового сеансу вона просить хлопчика серед кошика з м'якими іграшками взяти ту, яка про його сьогоднішній настрій. Сашко обирає швидко.

Собака, яку обрав для себе Сашко

— Чому вона?

— Бо вона схожа на мою собаку…

— У тебе така сама?

— Так, була… Вона померла 2 тижні тому… захворіла.

Песик свого часу з'явився у сім'ї завдяки мамі. Іграшку, яку взяв хлопчик, можна забрати з собою. Сашко не одразу вірить: "Це мені? Тато каже, що я вже дорослий, а я так хотів собі якусь м'яку іграшку!"

Психологиня проводжає хлопця, на серці у неї щемливо і радісно водночас.

"Я ніколи не знаю як і коли спрацює іграшка, але це спрацьовує точно, ось уже більш ніж півтора року!" — ділиться пані Віта.

Вона пояснює: у травмі, у важких кризових ситуаціях навіть дорослих може "відкинути" на декілька десятків років, у дитинство, де тепло і затишно, де про тебе піклуються, і ти відчуваєш себе максимально безпечно у колі рідних. Часто саме іграшка як символ дитинства може стати цією необхідною підтримкою та опорою, взяти на себе всю напругу, вона побуде поряд і навіть вислухає про те, про що не кожному розкажеш.

Яке рішення?

Лого проєкту

Терапія іграшкою — це підхід психологічної допомоги, у якому м'яка іграшка виступає як основний інструмент комунікації та вираження емоцій. "Toy Therapy Room" — всеукраїнський благодійний проєкт, завдяки якому ігрові простори терапії іграшкою тепер є в багатьох куточках нашої країни. В умовах війни це потрібний і досяжний спосіб побудови комунікації та створення поля безпеки для тих, хто знаходиться у стресі, переживає втрату, бореться з відчуттям тривоги, гніву чи страху.

На сьогодні в Україні відкрито 55 кімнат терапії іграшкою. У цих спеціально облаштованих просторах досвідчені психологи організовують процес спілкування з дитиною таким чином, щоб вона змогла вивільнити болючі емоції, відновити свій ресурс та набути впевненості у своїх прагненнях, потребах та майбутньому. 

Про те, як створювалися та працюють кімнати терапії іграшкою, "Рубриці" розповіла керівниця проєкту Toy Therapy Room, психологиня Віта Москаленко.

Як це працює?

Toy Therapy Room — простір для дітей, де іграшка є помічником психолога

Проєкт Toy Therapy Room — благодійний проєкт, який за підтримки та постійного супроводу ГО "Генофонд нації" працює з літа 2022 року. Його головна мета — надавати емоційну підтримку дітям та жителям України під час війни. Авторка та постійна супервізорка методики взаємодії з іграшками — українська психологиня, кандидатка психологічних наук, керівниця навчального порталу з артпсихології "Nazarevich-art" Вікторія Назаревич. Команда проєкту — професійні психологи та арттерапевти, однодумці, яким не байдуже майбутнє українців та нашої країни. 

"Наш супротив — не лише на полі бою, адже вже зараз так необхідно дбати про здорову сильну націю і докладати всіх зусиль, аби зберегти емоційне здоров'я кожного українця", — вважає керівниця проєкту Toy Therapy Room психологиня Віта Москаленко.

А почалося все з того, що вже на третій день повномасштабного вторгнення фахівці, які навчалися на програмах Вікторії Назаревич, об'єдналися та почали думати, як надавати людям допомогу в надзвичайно кризовій ситуації.

"Ми не могли залишатись осторонь, спостерігаючи, який надзвичайний стрес та хаос проживали українці, всі, хто були поруч з нами. Діяти треба було швидко та максимально ефективно", — згадує Віта Москаленко.

Перший місяць психологи, лялько-, казко- та інші арттерапевти ледь не щодня виходили в зум та навчались. Так спочатку виникли центри кризової психологічної допомоги за методами інтегративної арттерапії по всій Україні та навіть за кордоном, де опинились колеги спільноти, рятуючись від війни. Через ці осередки вже в перші місяці повномасштабного вторгнення пройшли тисячі дітей та дорослих. Тут вони вчилися справлятись зі стресом, вивільняти емоції, набувати необхідні для себе опори. 

Toy therapy room — метод, який українські психологи розробили під час війни

"В цей період ми познайомились з хібукі-терапією і почали також використовувати цю терапевтичну іграшку в наших заняттях ("Рубрика" вже писала про цей метод тут, — ред.). Це була така потужна підтримка! Проте запити на швидку допомогу зростали, діти були надзвичайно стресовані, песиків Хібукі не вистачало. Тож потрібно було швидке та ефективне рішення, яке б дозволило охопити велику кількість людей та допомагало б реагувати на нові виклики", — розповідає Віта Москаленко.

Тоді у проєкті й створили унікальний метод — Toy Therapy Room — спеціальний ігровий простір терапії іграшкою. Toy Therapy Room — це творчо-терапевтичний простір, а іграшка тут — помічник, з допомогою якого відбувається взаємодія дитини та психолога. Вона робить це спілкування максимально м'яким, природним для дитини, знімаючи не потрібні захисти, не травмуючи, а навпаки, зцілюючи. Психологи артцентрів знову почали навчатися, а паралельно облаштовувати кімнати, звертатися до місцевих громад з проханнями про надання приміщення, а водночас — закликали людей ділитися іграшками для терапії.

Люди радо відгукувались. І це, за словами Віти Москаленко, також було терапевтично і для них самих. Допомагаючи іншим, зцілюєшся сам, каже психологиня. Практично всюди психологам йшли назустріч, люди приносили та надсилали цілі пакунки мʼяких іграшок, а чат колег у Телеграмі просто кипів від постійних повідомлень. Психологи та арттерапевти ділилися ідеями, успіхами, першими враженнями від зустрічей з маленькими відвідувачами новостворених кімнат та надзвичайно зворушливими історіями м'якого зцілення.

У кожній із кімнат терапії іграшкою "живуть" сотні різноманітних мʼяких іграшок. Здається, іграшки тут усюди — ведмедики, вухастики-зайченята, кудлаті песики, їжачки з мʼякими голками, казкові єдинороги, динозаврики, бджілки та черепахи — всього і не перелічиш. На початку зустрічі кожна дитина може обрати собі нового друга — м'яку іграшку, яка їй сподобалася або чимось відгукується. Обрана іграшка залишається з дитиною — її можна забрати з собою додому.

З чим саме допомагає іграшка?

• Іграшка відволікає: у часи війни іграшка може стати важливим засобом відволікання від стресових ситуацій та непокою, допомагаючи зняти напругу.
• Стає психологічною підтримкою: іграшка може бути психологічною опорою, допомагаючи подолати важкі моменти та надихаючи на надію та силу.
• Допомагає в розвитку: для дітей, особливо в часи війни, іграшка є необхідним елементом для збереження нормальної дитячої діяльності та розвитку.
• "Заземляє": іграшка може служити як символ нормальності та стабільності в нестабільний період, допомагаючи зберігати зв'язок зі звичними радощами.
• Дає терапевтичний ефект: гра з іграшкою може мати терапевтичний ефект, сприяючи вивільненню емоцій та покращенню психологічного стану.
• Розважає та навчає: деякі іграшки можуть використовуватися для розваги та навчання, що може бути особливо корисним в умовах війни для збереження культурних та освітніх аспектів.
• "Вислуховує": у час, коли батьки, дорослі, які дбають про дітей, настільки виснажені, що іноді не мають сил на те, щоб вмістити емоції дітей, саме іграшка може стати тим, хто вислухає та зрозуміє. З ким можна поділитись своїми страхами й на кого можна перенести напругу. Так за допомогою іграшки діти не залишаються наодинці з війною.

Психологи відзначають: практично в усіх випадках обрана іграшка стає перехідним об'єктом, через яку психологи м'яко дізнаються про найскладніші стани дитини та корегують їх.

Діти з іграшками, м. Кам'янець-Подільський

"Ми в жодному разі нічого не випитуємо у дитини, щоб не травмувати її ще більше. Дитина сама все розказує, коли відчуває безпечний простір і робить це з допомогою іграшки", — каже пані Віта і наводить приклади:

🐶 "Не я боюсь, а собачка боїться", — каже дитина про свою іграшку. Тож спочатку психолог заспокоює собачку, а потім вже акцентує, що і дитина стала сміливою.

🐱 "Цей котик має сумний вигляд", — каже інший малюк. Психолог працює так, щоб допомогти і дитині посумувати, коли це необхідно.

🐯 "Тигрик вміє гарчати" — тоді психолог запитує, чи не хоче дитина теж погарчати. Таким чином безпечно вивільнюється напруга та активуються захисні стратегії.

Займаючись із психологами в Toy Therapy Room, діти також багато ліплять з глини чи повітряного пластиліну, вирізають, малюють, майструють, навіть власноруч створюють іграшки. Фахівці роблять тут все, щоб допомогти малечі розфарбувати ту непросту реальність, у якій вони сьогодні перебувають.

"Основне в наших кімнатах — це атмосфера. Атмосфера цікавості, чогось казкового, приємного, теплого, наповненого дитинством. Саме це дає відчуття безпеки, дозволяє хоч на деякий час розслабитись та опинитись на, так би мовити, острівці безпеки. Плюс контакт з іграшками, творчість через арттерапію наповнюють радістю, а саме почуття радості здатне вивести зі стресу та віднайти сили для повсякденної рутини: навчання, домашніх обов'язків. Адже війна не відмінила все це, наші діти так само мають вчитись, дорослішати, на паузу це не поставити", — розмірковує Віта Москаленко.

"Він такий милий", простір іграшкотерапії у незламній Бучі

Психологиня додає, іноді на початку зустрічі діти стриманіші, проте під кінець сеансу, який триває від 25 хв до 1 години, вони розслабляються, ходять по простору, починають гратися іграшками, що є у кімнаті, створюючи рольові ігри.

Запити дітей, які приходять до кімнат терапії іграшкою дуже різноманітні. Серед досить поширених: порушення сну та апетиту, почуття тривоги, страху, гніву, складнощі у навчанні. Діти часто кажуть, що хочуть іграшки, які допомагатимуть їм вчитись. Психологи особливо радіють історіям, коли бачать, як педагоги підтримують цю ідею і дозволяють дітлахам брати іграшки в школу, щоб впоратися зі стресом.

Також діти, підлітки особливо, стурбовані й засмучені тим, що вимушено розлучені з друзями, які переїхали до інших країн. Звісно, часто звучить і тема смерті та втрат.

"Якось наприкінці 2023 ми працювали прямо цілою командою, психологами з 3 міст, у тому, щоб підтримати маму з трьома дітками та 5-річну дівчинку, коли їм довелось зустрічати тата та чоловіка на щиті. Ми радились один з одним, як краще це зробити у їх випадку, як за допомогою іграшки підтримати малечу. А далі ми направили їх у кімнату терапії іграшкою у їх місті до нашої колеги. На сеансах з психологом іграшки стали чудовим помічником — саме з ними діти поділилися найскладнішими переживаннями", — ділиться Віта Москаленко.

Захопливий процес вибору іграшки у кімнаті м.Вінниці

Іграшки, які обрали брати. Старший — одразу дві: собаку та зайця

Історій м'якого зцілення у проєкту Toy Therapy Room багато, більшість з них досить особисті, але деякі історії психологи простору все ж таки розповіли "Рубриці".

Так, в одну з кімнат приходив хлопчик 12 років. Він з родини переселенців, де мама виховує двох хлопців сама. Дитина самостійна, багато читає і знає, але зовсім не сентиментальна. В кімнаті хлопчик обрав дві великі іграшки: собаку і зайця. Собаку — бо вона захисник, а зайця — бо він "прикольний". Через деякий час мама хлопця поділилася здивуванням, що дитина у 12 років може спати з іграшками, обіймати їх. При тому, що син взагалі не любить ніжностей і не вірить у казки.

А лосяша на фото вище інший хлопчик обрав одразу, бо у нього "добрі очі". "Він буде оберігати й захищати, з ним не страшно!" — сказав він. Хлопчик носив лосяша з собою на кожне заняття, аж поки не прийшов сам. Сказав: "Я вже не боюся".

Терапія іграшкою продовжується і після того, як іграшка залишається у дитини.

"Ми обговорюємо з дітками, як вони будуть піклуватись про неї, бо таким чином, фактично дитина піклуватиметься про себе. Буває так, що діти хочуть неодноразово прийти до кімнати й обрати ще іграшку. Тоді ми пропонуємо дитині поділитися тою іграшкою, якою вона вже не грається і захоче подарувати іншим. Таким чином забезпечується перехід на новий етап зцілення, коли не лише дитина отримує турботу, а й може потурбуватись про інших, тобто міцнішає у своїй силі", — говорить Віта Москаленко.

Батькам же психологи рекомендують набратись терпіння і не перешкоджати процесу. Наприклад, іноді діти просто обкладають себе у ліжку десятком іграшок. Чи беруть з собою до укриття або притискають до себе під час тривог. Так вони відчувають підтримку та захист, яких їм може не вистачати.

А це точно працює?

Проєкт Toy Therapy Room працює вже понад півтора року в різних містах та селищах України. І навіть має декілька осередків за кордоном, до прикладу у Болгарії. За цей час близько 30 000 дітей отримали свою іграшку, яка подолає те, що заважає бути спокійним та радісним, яка допоможе пережити війну.

Часто іграшки обирають і мами дітлахів — терапевтичний ефект не обмежується віком.

"Заради таких посмішок ми робимо це!" — кажуть у проєкті. Фото з кімнати в м. Житомир

"Цей проєкт змінив уже не одну долю і став основою психічного добробуту багатьох родин у війні, — каже керівниця проєкту Віта Москаленко. — Ми точно будемо його використовувати й після закінчення війни, і далі в індивідуальній практиці".

У проєкту багато нових планів та ідей. Найближча з них — це велика конференція Toy Therapy Room, яка відбудеться у квітні в Києві. Також команда проєкту працює над фільмом та книгою про цей метод.

Ще більше корисних рішень!

Керівниця проєкту зазначає: волонтерський проєкт Toy Therapy Room відкритий, і до нього може долучитися будь-який українець чи українка.

"Ми завжди раді та вдячні за іграшки всім українцям. Нерідко діти чи дорослі передають нам цілі колекції своїх улюблених м'яких іграшок з такою увагою і любов'ю, що саме ці іграшки, незважаючи, що вони не нові, працюють найбільш зцілююче. — говорить Віта Москаленко. — Більш того, спостерігаючи за нашим проєктом, вболіваючи за нього, приносячи іграшки, люди самі зцілюються. Формують міцний зв'язок і взаємопідтримку в такі нелегкі часи".

Проєкту потрібні м'які іграшки від 15 до 70 см, випрані, охайні, без механізмів всередині.

Психологам проєкту завжди є чим зайнятись — за період проєкту випрано сотні іграшок

Охочі передати іграшки чи долучитись до проєкту можуть контактувати з ведучими кімнат напряму у своїх містах чи звернутися через Telegram до керівниці проєкту Віти Москаленко — @vitamoskalenko1 та менеджерка проєктів Світлани Омельницької — @SvetlanaOmelnitskay.

Або можна написати в особисті повідомлення на сторінку проєкту у фейсбук. Тож:

1. Якщо у вас є гарні іграшки — дайте знати. 
2. Ви психолог, який хоче стати частиною команди — дайте знати. 
3. Ви хочете проспонсорувати проєктові артматеріали — дайте знати. 
4. Ви маєте ідеї, як покращити роботу проєкту, — дайте знати. 
5. Ви з державних структур і вам потрібна допомога Toy Therapy Room — дайте знати. 
6. Вашій дитині потрібна терапевтична іграшка — звертайтеся або шукайте кімнати благодійного проєкту Toy Therapy Room  у своєму місті.

↓Читайте також

"Бабусині зайці": як жінки створюють іграшки для підтримки дітей, що опинилися у стресі чи небезпеці

Хібукі-терапія: як собака-обіймака допомагає дітям України впоратися зі стресом від війни