Сумна пісня "Голосу". Чому колишній проєкт Вакарчука котиться на дно
Фото ВВС
З найперших днів існування партію "Голос" застережували від повторення помилок "Самопоміч" — передчасно померлого проекту мера Львова Андрія Садового, де депутати теж позиціонували себе як об'єднання розумних проєвропейських реформаторів, але за кілька років в парламенті так і не змогли зробити хоч щось вартісне.
Про бажання не наступити на граблі попередників у травні минулого року говорила і нова лідерка "Голосу" Кіра Рудик. "Так, у деяких моментах ми дуже схожі: намагаємося бути правильними і хорошими", — визнавала вона.
Правильні і хороші слова, але майже рік по тому доводиться констатувати — проект уже ледь живий, а наступне скликання Верховної Ради напевно обійдеться без депутатів з цієї партії. Що відбувається з колишнім проектом Святослава Вакарчука, чому там так і не змогли спрацюватися з шоуменом Сергієм Притулою і через що Кіра Рудик перетрусила політраду партії — читайте в матеріалі "Рубрики".
"Голос" не потрапив до коаліції, але і опозицією не став
"Ми, партія "Голос", йдемо в парламент знищити стару політику і створити політику нову. Політику, яка принесе нам справжні зміни. Якщо президент пропонує зміни, то ми виступаємо за ще більші зміни", — заявляв тоді ще фронтмен "Голосу" Святослав Вакарчук в травні 2019 року.
Уже тоді були помітні проблеми з позиціонуванням: гасла звучали надто розмито, програма дивувала своєю неконкретністю і ідеалізмом, а лідерські здібності Вакарчука викликали виправдані сумніви.
Два місяці по тому в Україні пройшли позачергові парламентські вибори, на яких "Голос" виступив середньо — 5,8% голосів дозволили завести у Верховну Раду 17 депутатів (ще троє потрапили туди після перемоги на округах), хоча в червні екзит-поли давали їм більше 6%, а всередині партії тихо мріяли про 8%.
При цьому до списку кандидатів особливих питань не було: молоді активісти, волонтери, кілька економістів, один відомий журналіст Сергій Рахманін та ветерани війни на Донбасі — проект цілком можна було перейменувати в партію "Хороших людей". Однак, як показала практика, цього виявилося недостатньо.
Відразу після закриття виборчих дільниць почалися розмови про те, що "Голос" може увійти до коаліції зі "Слугою народу". Про таку можливість говорив і Володимир Зеленський, і майбутній спікер Дмитро Разумков, а Вакарчук висловлював готовність до переговорів. Але божевільний результат на мажоритарних округах дозволив "Слузі народу" сформувати монобільшість, тому необхідність в залученні союзників відпала.
Незабаром після цього у Верховній Раді почався вже легендарний турборежим: окрилені депутати правлячої партії штампували одне рішення за іншим, а представникам інших політсил залишалося тільки спостерігати за цим збоку. Втім, все розуміли, що довго так не триватиме і скоро у всіх фракцій з'явиться можливість "вкусити" Зеленського і його партію за помилки, скандали, невиконані обіцянки — аж надто багато влади і відповідальності їм дісталося.
Однак через кілька місяців з'ясувалося, що для цього у хороших людей з "Голосу" не вистачає злості і досвіду. При цьому парадокс в тому, що депутати фракції не сидять склавши руки. За підрахунками "Слово і діло", з усіх опозиційних партій саме їх законопроекти найчастіше стають законами, а нардепи з цієї фракції практично не потрапляють у скандали. Але при цьому рейтинги партії летять вниз. За опублікованими в лютому даними соцопитувань, зараз "Голос" підтримує лише 2,7% виборців. Тобто про проходження в Раду можна тільки мріяти.
"У "Голосу" було кілька варіантів у Верховній Раді. Можна було подивитися на приклад "Самопомочі", яка потрапила туди на хвилі успіху в 2014-му році, коли Садовий успішно продав образ Львова як культурної столиці країни. А фракція фактично розділилася на дві частини. Одна орієнтувалася на Коломойського, а друга — на Садового. В результаті вони перетворилися в групу склочників і задньолавочників. щось схоже відбулося і з "Голосом", — сказав в коментарі "Рубриці" керівник аналітичного агентства "Третій сектор", політтехнолог Андрій Золотарьов.
"Вони могли стати молодшими партнерами для "Слуги народу". Могли навпаки зблизитися з "Євросолідарністю". А в підсумку вони, як буриданів віслюк, який між двома в'язками сіна помер з голоду. Але в результаті все одно почали косплеїти "євросолідарність". Однак якщо тобі важлива "армія, мова, віра", то для цього є Порошенко. У результаті вони опинилися поза сюжетом", — додав Золотарьов.
Затиснуті між Зеленським та Порошенком
У перший рік у Верховній Раді тоді ще фракція Вакарчука займала позицію "конструктивних критиків влади". Але в принципі це було більше схоже на неофіційно існуючу коаліцію зі "Слугою народу", оскільки у важливі моменти нардепи фракції підтримували монобільшість.
В кінці березня "Голос" одноголосно підтримав президентський законопроект за відкриття ринку землі в Україні, а півтора місяці по тому проголосував у другому читанні за "антиколомойській" законопроект, який блокує скасування націоналізації "Приватбанку". Така ж історія була з голосуванням за "антикризові" законопроекти в розпал весняного локдауна.
Однак рейтинги продовжували падати, а в червні лідер Святослав Вакарчук спішно партію залишив, пояснивши своє рішення тим, що "привів прекрасну фракцію в парламент" — нібито далі нардепи впораються без нього. Вихід найпопулярнішої людини в партії за півроку до місцевих виборів скидався на катастрофу, тому від нової лідерки Кіри Рудик чекали рішучих кроків.
У липні в "Голосі" оголосили про те, що йдуть в опозицію до влади. Гучна заява, яка була дуже схожа на піар перед місцевими виборами. Втім, особливого результату це не принесло — по всій Україні партія набрала лише 0,78% і завела до рад різних рівнів лише 325 депутатів. Не пощастило і на виборах мерів: кращим результатом став вихід у другий тур Віктора Євпака в Черкасах, де він очікувано програв чинному главі міста Анатолію Бондаренку.
"Я вважаю, що "Голос" спочатку був безперспективною партією. По-перше, її електоральне поле монополізовано Петром Порошенко. Особливо на Заході України. А чим далі на схід — тим їх підтримують менше. У нас у Харкові, здається, у "Голосу" було 0,2%. Друге — явна зовнішня орієнтованість партії. Я пам'ятаю, як на парламентських виборах в Києві в штаб "Голосу" приїжджав хтось з американського посольства. Що є прямим втручанням у вибори. Така зовнішня орієнтованість теж не знаходить відгуку у багатьох частин електорату", — сказав в коментарі "Рубриці" політолог Микита Трачук.
Крім того, за словами експерта, ще одна проблема "Голосу" — команда і відсутність структури на місцях.
"Вакарчук йшов второваною стежкою після Зеленського. Притула, у якого сім п'ятниць на тижні, йшов вже після них. Якщо говорити в поганому сенсі, то це команда національної інтелігенції — вони завжди в високих роздумах, будують плани і при цьому немає якоїсь виразної стратегії розвитку держави. Більшість людей у них — вихідці з якихось грантових структур, які багато вчилися, але їх ніхто не знає", — додав Трачук.
"У "Голосу" великі проблеми"
В кінці грудня новим головою фракції "Голос" став нардеп Ярослав Железняк, який змінив Сергія Рахманіна — людини, яку привів у партію Вакарчук.
Через місяць, 29 січня, "Голос" зібрався на партійний з'їзд. Важлива подія, але проводили його мало не в умовах секретності. У соцмережах політсили не вдалося знайти жодного анонсу, а вся інформація за підсумками з'їзду вмістилася в єдину заяву Кіри Рудик про "презентацію національного плану на 2021-й рік". Звучить амбітно, але де інші подробиці?
Кілька днів по тому з'явилися перші чутки про те, що з'їзд пройшов не так уже й гладко. В першу чергу говорили про зміну складу політради. Новими членами стала нардеп Інна Совсун, все той же Ярослав Железняк і Андрій Осадчук.
При цьому з керівного складу прибрали телеведучого Сергія Притулу, який став членом політради після парламентських виборів — тоді телеведучий не пройшов в Раду, оскільки відмовився від прохідного місця в десятці, попросивши поставити його 30-м.
У "Голосі" прокоментували чутки тільки 10 лютого, пояснивши зміни новими завданнями партії.
"Зараз партійці обрали новий склад — для втілення національного плану "Голосу" на 2021 рік… Партія працює системно, тому на посади вибирають партійців, які будуть займатися конкретними напрямками та завданнями", — заявили у прес-службі.
Однак схоже, що справа може бути не тільки в нових завданнях.
"У "Голосу" великі проблеми. По-перше, вони не можуть розібратися з тим, як себе далі позиціонувати. Начебто вони в опозиції, але при цьому Рудик хвалиться відкриттям ринку землі та створенням Бюро економічної безпеки. Чудово, але ці ж теми просував Зеленський. Так вони проти влади чи за? Може, вони б і стали другою "Європейською солідарністю", але для цього "Голос" занадто інтелігентний. Та й поле вже зайнято. По-друге, проблеми з грошима. Їх було мало ще перед місцевими виборами, а зараз краще не стало. Якщо раптом перевибори — незрозуміло, за що проводити кампанію", — розповіло "Рубриці" інформоване джерело в парламенті.
Історія з Сергієм Притулою — окрема тема для розмови. Ще влітку його висували кандидатом в мери Києва і тоді багато хто називав телеведучого новим фронтменом і кращою заміною для Вакарчука: високий рівень медійності, вміння говорити, відмінна репутація серед волонтерів і військових — здавалося, що у нього є весь набір навичок.
Та й сам Притула був налаштований дуже серйозно. Залишив посаду керівника гумор-шоу "Вар'яти" і оголосив про завершення акторської кар'єри. Але після поразки на виборах мера Києва фактично відразу зник з політичного життя, а в кінці листопада "Новий канал" оголосив, що він стане ведучим нового шоу "Де логіка?". А тепер ще й виключення з політради.
З чим може бути пов'язаний такий поворот? Перша версія — складний і самозакоханий характер самого Притули, про який розповідають всі, хто з ним перетинався або працював — ходять чутки, що і останній з'їзд партії без скандалу не обійшлося.
Друга — інтриги всередині "Голосу". Як і Рахманін, Притула прийшов у партію на запрошення Вакарчука. Цілком логічно, що новий лідер партії оточує себе лояльними до неї людьми.
"Справа в тому, що Притула міг тільки спойлерити "Євросолідарність" або "Свободу", тому для центру і південного сходу він не продавав. Плюс, сказати, що в Притулу серйозно інвестували, не можна. Так, було не провальний виступ на виборах мера Києва, але до цього треба щось ще. Політика — це вміння бігти на довгу дистанцію, а він темп не тримає", — вважає політтехнолог Андрій Золотарьов.
Що буде з "Голосом" далі?
"Голос" буде парламентською партією до наступних виборів, але що чекає на проект далі? Грошей на розкрутку немає, а позиціонування партії віддає вторинністю. Чи може колишній проект Вакарчука знову потрапити в парламент?
"У цьому політичному циклі вони якихось політичних перспектив не мають. У наступне скликання вони швидше за все не потраплять. Але у нас же в Україні партії не зникають — їх продають, перейменовують і знову запускають. Тому я не кажу, що ця партія прозвучала і більше не повернеться. Можливо, вони і знайдуть фінансування, технологів і на новий політичний цикл зроблять ребрендинг. Перспективи, звичайно, є, але віддалені. Але в даному політичному циклі вже точно все. Ніяких особливих успіхів від них я б уже не чекав" , — спрогнозував політолог Микита Трачук.
Політтехнолог Андрій Золотарьов налаштований ще більш песимістично.
"Їх подальша доля — міграція у львівську електоральну містечкову партію. Якихось перспектив в інших регіонах у них немає. Єдиний актив — у них немає якихось зашкварів, як було у "Самопомочі", але це суті справи не міняє", — упевнений експерт.
