Микола Сергієнко: “Мрію повернутись у професію”

Чоловік з Ірпеня. Разом з дружиною має двох дітей, встиг стати дідусем. Син Миколи — військовий, служив за контрактом.

"Війна застала його в Чернігові, тож він служив з перших днів. Потім перевівся в бригаду «Буревій» Національної Гвардії України, зараз на Сході", — розповідає Микола.

Микола Сергієнко разом з дружиною

Його самого з сім'єю зранку 24 лютого розбудили вибухи. Але він та дружина залишались в Ірпені аж до прильоту в їхній двір.

"Я хотів піти одразу у військкомат, але дружина була проти, а потім російський снаряд підірвав нашу машину. Тоді ми поїхали до знайомих за місто, трохи побули там. А вже 9 березня я повернувся з волонтерами до Ірпеня, щоб забрати нашу кішку", — згадує чоловік.

Далі сім'я переїхала до Львова, де Микола пішов до військкомату добровольцем. Вже 19 березня чоловік почав служити: 

"Одразу я потрапив у роту охорони, охороняв водокачки під Львовом. Протягом літа ми також мали навчання на полігонах. У нас були хороші інструктори: військові з Великої Британії, США, Нової Зеландії. Нам перекладали, але і без знання мови вдавалось спілкуватись та розуміти одне одного", — зізнається колишній військовий.

Після закінчення навчання Микола перевівся до 24-ї ОМБр імені короля Данила й одразу потрапив на Донецький напрямок. Зі званням сержанта чоловік став командиром відділення.

"Наше завдання — зайти на посадки, взяти, утримати й рухатись далі, все, що зазвичай робить піхота. У моєму підпорядкуванні було восьмеро хлопців добрих, бойових таких", — пояснює ветеран.

"Я змінив сім госпіталів"

У день, коли чоловік отримав поранення, 1-го грудня, був штурм селища Курдюмівка. За словами Миколи, планувалась грандіозна операція. Але все пішло не за планом: 

"Нас вже витісняли з села. Ми виходили останніми, бо прикривали іншу групу. Тоді, під час виходу, нас і накрила артилерія. Так я отримав своє поранення".

За свідченням чоловіка, йому пощастило, що побратими вчасно надали допомогу і швидко приїхала машина, якою його та інших поранених евакуювали. Він пригадує: 

"У мене весь удар припав на ногу. Її майже відірвало. Пам'ятаю, коли мене в машину закидали, то мені її зверху поклали. Потім, уже на стабпункті, мені наклали апарат Єлізарова і відвезли до Дніпра".

Микола Сергієнко

Як згадує Микола, першою його думкою було: "Все пропало":

"Чотири місяці я взагалі не вставав, переніс 12 операцій. Через гангрену в госпіталі Хмельницького мені ампутували спочатку ліву ногу до коліна, а у Києві зробили ще реампутацію вище коліна. Мене возили з одного госпіталю до іншого, я підрахував, що змінив сім госпіталів", — ділиться ветеран.

Врешті-решт, дружина змогла влаштувати його в ірпінський військовий госпіталь, і останні пів року чоловік проходить лікування та реабілітацію там. 

"Тепер у мене спорт чотири рази на тиждень"

Перший протез, механічний, Миколі встановили у Києві. Але ходити на ньому у військового не виходило:

"У мене були проблеми з куксоприймачем, він не тримався і падав. Ще колінний вузол… У мене був протез VGK, і я поміняв два, перш ніж форма та якість мені підійшли. Тільки тоді я зміг ходити".

Весь цей час Микола думав знайти новий, зручніший протез і протезуватись знову. Побратими, які вже отримали сучасніші протези в Естонії, порадили йому подати заявку.

"Я написав листа, що хочу протезуватися. Мені зателефонували і кажуть: «Ви готові виїхати наприкінці травня на протезування?», я відповів, що готовий, і почав збиратися в дорогу", — розповідає чоловік.

Миколі з побратимом, який теж їхав на протезування, винайняли автобус, і вони виїхали в Естонію. За тиждень туди приїхали ще двоє військових з України, і їх чотирьох протезували.

Протез Миколи Сергієнка

За словами ветерана, він дуже вдячний своєму протезисту з Естонії, який за 3 тижні зробив протезування, зокрема, підігнав куксоприймач.

"Мною займався протезист на ім'я Мадіс. Він воював в Іраку і має парну ампутацію нижче колін, теж ходить на протезах. Спочатку спеціаліст зробив навчальну скляну гільзу, через тиждень вже був готовий постійний куксоприймач. Після цього я одразу встав."

Порівнюючи досвід користування механічним і біонічним протезом Genium X3, чоловік відмічає, що жодного разу не впав з провини протеза.

"Genium X3 має захист від падіння. З механічним протезом треба правильно наступити, постійно контролювати, щоб поставити ногу рівно, потім наступити на п'яту, придавити до землі, перенести вагу на носок і тільки тоді він спрацьовує та згинається. У цьому ж я ходжу і навіть не замислююсь, просто йду і все", — пояснює Микола.

Микола Сергієнко

Новим протезом колишній військовий може керувати за допомогою програми в телефоні, просто перемикаючи режими:

"Коли мені потрібен якийсь режим, я заходжу й обираю: біг, ходьба, сидіння, волейбол, велосипед. Люблю режим «волейбол», там ногу так амортизує, що можна трохи навіть і пробігтися. Бо повноцінно бігати на протезі я поки що не можу", — каже Микола.

Вранці ветеран одягає свій новий протез і знімає ввечері перед сном, а так цілий день перебуває в ньому й на ногах. У Genium X3 він і тренується, проходячи реабілітацію та відвідуючи тренажерний зал з іншими ветеранами.

Про плани на майбутнє Микола говорить обережно. Поки що ціль одна — почати знову повноцінно працювати та підтримувати фізичну форму:

"Намагатимусь повернутися в професію. Хоч зараз у мене стоїть гарний колінний вузол на протезі, але мені все ще незручно стояти на колінах та присідати. Зараз займаюсь ремонтом у себе в квартирі, потроху виходить. Але який би протез не був, треба постійно займатися спортом. Тепер він у мене чотири рази на тиждень".

Микола Сергієнко разом з дружиною