УрбанРубрика 09:38 12 Бер 2021

У Києві з'явився міський омбудсмен: що тепер зміниться

І навіщо містам свої омбудсмени, а до того ж ще й вузько спеціалізовані.

Леся Петрівська

Основне завдання омбудсмена — захищати права громадянина від незаконних рішень, чи "поганого управління" з боку органів влади. Тепер така посада з'явилася і в столиці України. Рішенням Київради Уповноваженою з прав людей з інвалідністю призначено Лесю Петрівську – депутатку Київради та співзасновницю ГО "Всеукраїнська асоціація перекладачів жестової мови та людей з інвалідністю".

Київ — перше українське місто, яке тепер має власного омбудсмена. Міський омбудсмен, а точніше — омбудсвумен, забезпечуватиме здійснення Київрадою конституційних повноважень щодо забезпечення додержання прав і законних інтересів людей з інвалідністю, у тому числі тих, які отримали інвалідність у зоні проведення антитерористичної операції та інвалідів війни.

Світова практика знає приклади діяльності як спеціалізованих, так і місцевих омбудсменів. Так, у 70-х роках минулого століття законом про місцеве управління інститут місцевого омбудсмена був запроваджений у Великій Британії, згодом регіональні омбудсмени почали діяти в країнах Європи, Новій Зеландії, Індії, ПАР. У Франції посада представника-медіатора існує в кожній префектурі. В Канаді (де, до прикладу, наразі захищають права людини на місцевому рівні 7 муніципальних омбудсменів) і Австралії, навпаки, омбудсменівська система брала свій початок знизу, тобто спочатку омбудсменів вводили на рівні штатів, провінцій і регіонів. США, які мають таку посаду в муніципалітетах багатьох міст (Анкоридж, Портленд, Сіетл, Ньюарк, Атланта, Детройт, Нью-Йорк і ін.) спеціалізації приділяється особлива увага — тільки університетських омбудсменів там нараховується більше 500. При цьому омбудсмени, незалежно від рівня і специфіки, роблять спільну справу — захищають права людини.

Як місцеві омбудсмени працюють у Європі

У Великий Британії серед найбільш типових недоліків діяльності влади мешканці називають некомпетентність, тяганину і упередженість. Муніципальний омбудсмен після розгляду скарг, які до нього надходять, реалізує свої компетенції через рекомендації органам місцевої влади. Він також може звернутися до засобів масової інформації, якщо органи муніципалітетів не реагують на його пропозиції. Публічність — гарантія результативності його дій. Омбудсмен виконує і виховну функцію, роз'яснюючи громадянам їхні права. Спрямованість роботи омбудсмена на рішення проблем жителів конкретної місцевості формує до нього атмосферу довіри.

Британський муніципальний захисник прав людини завжди доступний громадянам: скарги в довільній формі можна відправляти через Інтернет, на особистому прийомі, незрячі можуть використовувати шрифт Брайля. Звернення до омбудсмена не обтяжені бюрократизмом, доступ до нього простий у процедурному відношенні. Часто критерієм порушення спокою людини виступає її відчуття неправильності і несправедливості дій чиновників. Навіть з приводу таких суб'єктивних звернень омбудсмен проводить повноцінну роботу.

Анонімні скарги в більшості країн не розглядаються, але в нідерландському Роттердамі омбудсмен не ігнорує анонімні скарги і може самостійно, без надходження сигналу — офіційної скарги громадянина, проводити інспекції та ініціювати розслідування.

Тоомас Сепп, омбудсмен Таллінна

До омбудсмену Таллінна звернутися можна письмово або записатися на прийом, контактну інформацію можна знайти на офіційному сайті міста. Уповноважений з прав людини в столиці Естонії має право не розглядати заяву в декількох випадках, наприклад: якщо із заяви не ясно, у чому полягає порушення прав; питання, порушене в заяві або скарзі, не належить до компетенції міської омбудсмена (скажімо, потрібна юридична допомога); заява була подана пізніше, ніж через рік після того, як заявник дізнався або повинен був дізнатися про правопорушення, передбачене в заяві.

До речі, коли у 2012 році в Таллінні тільки запроваджувалась посада муніципального омбудсмена, опозиція в міській раді виступила з критикою цього рішення, мовляв, посада муніципального омбудсмена "не потрібна й буде висмоктувати гроші з кишень платників податків". Але дев'ятирічний досвід існування посади показав — цей важіль здійснення контролю за столичною адміністрацією є дієвим і необхідним.

Ефективність муніципальних омбудсменів була відзначена і в Європейській хартії з охорони прав людини в містах, підписаній в 2000 році в Сен-Дені, яка рекомендувала установу муніципальних омбудсменів як інструменту профілактики і засіб захисту прав людини на місцевому рівні. Експерти зазначають: саме цей інститут вносить вагомий внесок у демократизацію суспільства, наближає публічну владу до народу, забезпечує справедливість, законність дій і готовність задовольнити потреби громадян, а також покращує якість обслуговування та прозорість і ефективність публічної влади.

Як це буде працювати в Києві?

Як розповіла для "Рубрики" Леся Петрівська, новопризначена Уповноважена з прав людей з інвалідністю в м. Києві, роботи дуже багато, оскільки нова структура заходить працювати на територію, яка, на жаль, десятиліттями не була в пріоритеті не тільки в столиці, а і в країні загалом.

"Для мене це велика відповідальність і виклик. Але водночас — і чудова можливість покращити життя одразу великої кількості людей з інвалідністю та маломобільних категорій населення. Якщо говорити про країни-зразки інклюзивного суспільства, однозначно це країни Скандинавії, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Британія і більшість країн Західної Європи. Але там системно працювали в цій сфері вже тоді, коли в нас про таке навіть не говорили. Тому я більше схиляюсь до того, що нам варто переймати досвід у сусідньої Польщі. За останні кілька років вони зробили величезний ривок у розбудові повноцінного доступного простору в містах. До речі, там Уповноважені працюють майже в кожному великому місті".

Леся Петрівська

Леся Петрівська знає про потреби, права й турботи людей з інвалідністю з дитинства. Її батьки мають інвалідність, а сама пані Леся 16 років працює перекладачем жестової мови. Півроку тому вона стала співзасновницею громадської організації "Всеукраїнська асоціація перекладачів жестової мови".

Восени 2020 року Леся Петрівська балотувалась до Київської міської ради від партії Удар у Деснянському районі з програмою інклюзивної просвіти, сервісом наданням онлайн перекладу жестової мови через відеозв'язок та створенням безбар'єрного простору для маломобільних груп населення. Відтоді вона — депутатка Київської міської ради та членкиня комісії з питань охорони здоров'я та соціальної політики.

"Обов'язки депутата міської ради і омбудсмена дійсно мають відмінності, — роз'яснює Леся Петрівська, — Робота депутата передбачає включеність у вирішення питань в усіх сферах міської політики. Водночас Уповноважений має можливість зосередитись на роботі для людей з інвалідністю та інших маломобільних категорій населення 24/7. Фактично, омбудсмен — це своєрідний гарант дотримання усіх прав і свобод людей з інвалідністю, що проживають у Києві. Адвокат і лобіст їх інтересів. Окрім того, Уповноважений буде займатися інформаційно-просвітницькою роботою, налагодженням співпраці між усіма структурами, що працюють у місті, в частині прав людей з інвалідністю. Ну і звісно, брати активну участь у розробці нових міських програм, проектів. Щоб у кожному з них були враховані інтереси цієї категорії населення.

Оскільки це новостворена посада, то поки немає чітких напрацьованих механізмів. Але, звичайно, до мене вже звертаються люди, які працюють у цій сфері, громадські організації з ідеями і пропозиціями, з питаннями, які потребують вирішення. Лише за декілька днів після призначення, я отримала десятки подібних дзвінків і повідомлень в соцмережах, тому зараз намагаюсь нічого не пропустити, відповісти і приділити увагу кожному. Думаю, що в процесі роботи ми вдосконалимо цей механізм, щоб він був комфортним і дієвим".

Україна без бар'єрів — можлива!

Світова тенденція до збільшення числа спеціалізованих омбудсменів — процес абсолютно закономірний і природний — він є своєрідною відповіддю на виклики, з якими стикається суспільство. Так, у Швеції і Польщі є омбудсмен з прав дитини. В Угорщині слідом за встановою у 1989 році посадою уповноваженого Державних зборів з прав громадян законодавчо було встановлено у 1993 році посаду уповноваженого Державних зборів з прав національних та етнічних меншин. У Канаді спочатку з'явилися спеціалізовані омбудсмани (уповноважений з офіційних мов Канади — у 1969 році, омбудсмен з питань інформації Канади — 1983 році), а потім вже омбудсмени загальної компетенції. Спеціалізація омбудсменів допомагає зменшити навантаження на кожного з них і сприяє підвищенню ефективності їх роботи.

В Україні питання захисту прав та інтересів громадян з інвалідністю щороку набуває все більшої ваги і потребує комплексного підходу, адже доступність – одна з найбільш важливих проблем для маломобільних мешканців і одна з найменш реалізованих, як у столиці нашої країни, так і на периферії. Створення безбар'єрного середовища потребує практично вся інфраструктура будь-якого населеного пункту країни. Це стосується архітектури, будівництва, охорони здоров'я і соціального захисту, закладів громадського харчування та дозвілля і багато іншого.

Леся Петрівська впевнена, для Києва як для сучасної європейської столиці, надзвичайно важливо бути доступним і комфортним містом для кожного без винятку жителя і гостя. Не важливо — це людина з інвалідністю чи без, має порушення зору, слуху чи пересувається у колісному кріслі. Аналогічна потреба існує і в інших містах України.

"Люди з інвалідністю мають такі ж самі права, як і решта людей. І для того, щоб щодня привертати увагу до цієї проблеми і ініціювати її вирішення, і потрібен Уповноважений, як мінімум в кожному обласному центрі України. Для багатьох країн це вже стало нормою. До цього потрібно прагнути і нам".

Крім того, багато зусиль доведеться докласти і до боротьби з упередженнями щодо людей з інвалідністю.

"Ми живемо у 21 столітті, називаємо себе європейською столицею, — продовжує київська Уповноважена, — але, на жаль, і досі чуємо такі слова, як "інвалід", "інвалід-атошник", "інвалідний візок", "глухонімий". Суспільство намагається не помічати таких людей, уникати їх або в кращому випадку — жаліти. Чому? Тому що люди елементарно не знають, як себе поводити поряд з людиною з інвалідністю. Нас цьому не вчили. У нас цього не виховували. З нами про це не говорили ніколи! Тому інформаційно-просвітницька робота — це величезна частина роботи Уповноваженого. І я обов'язково буду працювати в цьому напрямі. Адже інклюзивне суспільство починається вже з привітання! Нам усім разом потрібно вчитися не жалості, не співчуття, а рівності. Я щоразу повторюю, у вислові "людина з інвалідністю" головне — ЛЮДИНА".

Пліч-о-пліч з громадськістю

Втім, якщо брати до уваги окремі випадки, в Україні не все так погано. Влад Самойленко, голова ГО «Урбан Крю», юрист та ініціатор міських проектів, наводить приклад міста Вінниця, у якому близько 20 років тому завдяки активній співпраці міськради та громадських активістів розпочався тривалий період позитивних перетворень міста і створення більш зручного середовища для людей з інвалідністю.

Так зокрема, у 2003 році з ініціативи вінницької правозахисниці Раїси Панасюк (яка згодом, у 2017 році, стала першою Урядовою уповноваженою з прав осіб з інвалідністю) у Вінниці вперше в Україні розпочали системну роботу щодо створення безбар'єрного середовища для людей з інвалідністю. У 2008-му році міською радою була затверджена перша муніципальна програма «Місто Вінниця — зручне для всіх», яка працює і досі. Завдякі програмі в місті впроваджено системний підхід щодо створення умов для безперешкодного доступу людей з інвалідністю до об'єктів інфраструктури міста, в тому числі місць роботи та відпочинку, загального користування, лікувально-реабілітаційних, спортивних, культурних центрів, зупинок громадського транспорту тощо, а також до інших видів соціального сервісу та соціальних послуг.

Реконструйований спорткомплекс "Здоров'я" для потреб спортсменів з інвалідністю у Вінниці

"На мою думку, — каже Влад Самойленко, — саме Вінниця є важливим і показовим в Україні містом для створення безбар'єрного середовища в місті, на яке мали б рівнятись і деякі інші великі міста, зокрема і столиця.

Я радий, що в Києві тема безбар'єрності виходить на обговорення серед тих, хто впливає на рішення в місті. Поява міського омбудсмена є проявом уваги до теми гуманітарного блоку в місті, який потребував координації між міськими інституціями та громадсько-експертним середовищем, яке вимагає істотних змін. Чи будуть швидкі зміни в Києві в контексті інклюзії, наразі важко сказати, адже всі позитивні приклади створення хоча б локальних перетворень вуличного простору супроводжувались виключно боротьбою і тиском громадськості у протистоянні з чиновниками, які завзято не помічають проблем і бар'єрів у місті. Якщо пані омбудсвумен готова до тривалої і системної боротьби, буде політична підтримка перших офіційних осіб міста, і бажання співпрацювати з експертами та громадськістю, то будуть хороші результати. З боку деяких громадських організацій, зокрема ГО «Урбан Крю» та «U-cycle» є вже готові напрацювання, локації та списки, де, наприклад, згідно державних норм та стандартів можна продублювати підземні переходи наземними. Є чимало комунальних будівель, які досі потребують встановлення нормативних пандусів, або працюючих підйомників.

Є розуміння, які тренінги потрібно провести для водіїв комунального громадського транспорту, аби останні нарешті навчились підїжджати на зупинках у рівень з бруківкою або допомагали маломобільним групам населення. Громадсько-експертне середовище готове також надавати конструктивні пропозиції щодо побажань, які варто враховувати під час капітальних ремонтів або реконструкцій вулиць для створення інклюзивного простору.

Ми відкриті до співпраці, і дуже сподіваємось, що аналогічна відкритість, запал та бажання змін у поєднанні з глибоким розумінням проблем з боку київського омбудсмена в комплексі сприятиме нам усім створити краще та дружнє місто для всіх".

Нормальне — відкрите та доброзичливе середовище потрібне нам усім. Молоді батьки з дитячими візочками, яким не зручно користуватися зайвими сходами на вулицях, літні люди, яким ще складніше пересуватись, і які часом бояться взагалі кудись далеко рушати, люди на візках — це не далекі і незрозумілі концепції, це наші реалії життя, які стосуються кожного.

Стати батьком, старшою людиною, або стикнутися з нещасним випадком може кожен. І кожному з нас треба думати, як будувати середовище, ц якому всі без винятку будуть почувати себе комфортно і зручно.