Друге місто в України підключилося до концепції нуль відходів: як громада на Харківщині прийшла до сталого розвитку
У чому проблема?
На жаль, в Україні досі відсутня загальна культура сталого розвитку. Люди досі скептично ставляться до встановлення компостерів біля багатоквартирних будинках, палять листя, не сортують сміття та й взагалі не дуже прагнуть до того, щоб набувати нові екологічні звички.
Така проблема існує майже в кожному місті України — неважливо, скільки там проживає людей, і де вони проживають: чи то в приватних будинках, чи то в багатоквартирних.
Так було й в Люботині — невеликому місті на Харківщині. Анна Прокаєва голова Kharkiv Zero Waste та координаторка проєкту "Люботин — місто нуль відходів":
"Раніше люди не укладали договори про вивезення сміття з комунальною компанією та спалювали геть усі відходи, які утворювались у домогосподарствах. Існувала культура підкидання, коли сусіди лишали сміття одне одному перед воротами".
Проте зараз ситуація в місті змінилась. За останні два роки екологи провели з містянами колосальну роботу й пройшли довгий шлях від скепсису до зацікавленості та бажання взяти участь в громадських ініціативах. Та навіть більше! Уже в серпні цього року, у розпал повномасштабної війни, попри постійні обстріли в області, у місті запрацювала програма по сортуванню сміття. Українці піклуються про довкілля навіть за екстремальних обставин, та цьому передувала кропітка робота. "Рубрика" дізналась про те, що потрібно для того, щоб виховати відповідальне до довкілля громадянське суспільство.
Яке рішення?
Індивідуальне рішення для кожного міста
Компанія ZeroWaste почала працювати у Львові ще у 2017 році. Львів став першим містом, яке приєдналось до програми правильного збору та утилізації сміття. У 2021 році до ініціативи підключилося ще одне місто України — Люботин. Було б логічно перекласти досвід Львова на нове місто, проте все виявилось не так просто, як здається.
Звісно, спочатку екологи проводили зустріч із організаторами програми з керування органічними відходами у Львові:
"Ми радились, як організувати навчальну програму, а от яким чином реалізувати збір сміття, вже довелось вирішувати самостійно, адже до кожного міста потрібен інший підхід", — розповідає Анна.
Проте досвід Люботина значно відрізняється від львівського. По-перше, є велика різниця у кількості населення. Львів — майже мільйонник, а в Люботині проживало, за даними 2020 року, трохи більше 20 тисяч мешканців.
Окрім того, у Львові — багатоквартирні будинки, а от Люботин, майже весь, — це приватний сектор. Різнилися в програми й задачі: якщо у Львові необхідно було навчити людей сортувати сміття та відправляти його на повторну переробку, то в Люботині необхідно було навчити людей компостувати та (болюча наразі для всіх проблема) припинити палити листя. Левова частина зусиль у впровадженні програми в Люботині була направлена на роз'яснювальну роботу:
"Ми повертаємо культуру управління відходами в правильне русло. Ми розповідаємо, чому не можна спалювати, адже для людей це абсолютно неочевидно. Навіть більш-менш прогресивним ми пояснюємо всі плюси рішень, які ми пропонуємо, та мінуси від застарілих методів утилізації листя".
Лекції та роз'яснення проводилися під час онлайн та офлайн зустрічей, а після в місті люди бачили невеликі нагадування у вигляді плакатів.
Вже після цього біля багатоквартирних будинків було встановлено компостери.
Це сталось у серпні цього року, і тепер контейнери з неорганічним сміттям вивозять рідше, оскільки там збирається набагато менше сміття.
Анна Прокаєва розповідає, що особисто їздила проінспектувати, чи користуються жителі багатоквартирного будинку новим компостером. Вона помітила, що вже через два тижні після встановлення контейнеру, люди вже наполовину заповнили ємність. Тепер сухе листя, залишки від фруктів та овочів — компостуються.
Щоб люди повірили в щось, вони мають спробувати це
Спочатку більшість людей скептично ставився до альтернатив предметам побутового вжитку.
За словами Анни Прокаєвої, більшість людей вперше почула про засоби гігієни багаторазового використання від ZeroWaste, і в деяких з них "був культурний шок". Організація надавала людям можливість придбати такі засоби і проводила майстер-класи з виготовлення багаторазових ужиткових предметів — наприклад, багаторазової прокладки — в домашніх умовах.
"З кожною групою ми обговорювали, чому жінкам варто розповідати про такі засоби своїм подругам, дочкам або іншим близьким жінкам. Раніше ця тема була табуйована, але тепер все змінюється", — ділиться Анна Прокаєва.
У Центральній публічній бібліотеці Люботина відкрили постійну виставку "Zero waste речі для побуту", які допомагають у щоденному житті уникати появи одноразових пластикових предметів та запобігати забрудненню довкілля та негативних наслідків для здоров'я людей. Тут люди можуть ознайомитись із багаторазовими засобами гігієни, металевими соломинками та чашками, які замінюють пластикові стаканчики — загалом близько 20 предметів.
А це точно спрацює?
Скільки часу потрібно, щоб відучити закоренілого палія листя
Звичайно, пари лекцій недостатньо для того, щоб створити нові звички поводження з відходами, адже це — надскладна задача:
"Спочатку був абсолютний скепсис, недовіра. Два роки тому був шквал негативної реакції на наші пропозиції. Але згодом вдалось роз'яснити людям, що викликати, наприклад, поліцію, якщо хтось підпалює багаття зі сміттям або листям — це не "стукачєство", а привілей цивілізації. Є й такі люди, які хочуть бути більш екологічними, але не дуже обізнані й несуть нісенітницю", — ділиться Анна.
Два роки екологи не припиняли роботу з роз'яснення, і згодом люди почали приходити до ZeroWaste самостійно, бо хочуть допомагати, волонтерити та навіть бути представниками екологічної організації. Екологиня додає:
"Ми пройшли шлях від критики, сміху й сарказму до того, що зараз вони залучаються до нас. Згідно з останнім опитуванням, ми бачимо, що люди навіть пишаються тим, що їхнє місто — друге в Україні, яке вступило в програму ZeroWaste".
Три постулати впровадження концепції
Ми запитали організаторів, чи можуть бути якісь загальні принципи для впровадження концепції ZeroWaste в українських містах. Як виявилось, попри те, що рішення для кожного міста — індивідуальне та має враховувати особливості забудови та поведінки людей, вони все ж існують.
- Анна впевнена, що на те, щоб сформувалася довіра, йде приблизно два роки. Це два роки безперервної роботи з людьми, постійні нагадування, проведення виставок тощо.
- Люди обов'язково мають бачити ініціатора впровадження екологічних підходів у громаді, знати, що це за людина. Обов'язкове перебування з людьми в постійному контакті під час лекцій, зустрічей, консультацій, громадських заходів.
- Людям треба обов'язково дати спробувати щось нове, дати їм можливість "пощупати це", бо інакше вони ніколи не будуть довіряти. Якщо ви хочете привчити людину використовувати термокружку, вона має спробувати використати її, і лише тоді зрозуміє, наскільки це зручно.
