Зовсім недавно "Рубрика" відвідала Національний природний парк "Тузлівські лимани" — зараз це єдиний національний парк, не окупований росіянами, що знаходиться на чорноморсько-азовському узбережжі.
У попередньому матеріалі ми порушили проблему згубного впливу війни на довкілля парку. Однак, як ми знаємо, у природі все взаємопов'язано, і екологічні проблеми, що існували у парку до початку повномасштабної війни, не зникли, а деякі — поглибилися.
"Рубрика" поспілкувалася зі вченими та фахівцями для того, щоб дізнатися, як працювати над їх вирішенням в умовах війни, і яких заходів необхідно вжити, щоб не погіршити поточний стан речей і навіть більше — допомогти природі максимально швидко та ефективно відновитись після військових дій.
У чому проблема?
Зміни клімату
Порушуючи питання про глобальні екологічні проблеми, насамперед ми завжди думаємо про зміну клімату — ця тенденція існує в усьому світі, і боротися з нею важливо спільно, фактично, усією планетою. Танення льодовиків, щорічне відхилення від норми середньорічних температур фіксується у різних точках світу. Це ж констатує й Іван Трифонович Русєв, головний вчений національного природного парку "Тузлівські лимани", з яким у нас відбулося інтерв'ю на мальовничому березі лиману "Шагани".
На фото: журналістка "Рубрики" Вікторія Губарева з Іваном Русєвим, головним вченим національного природного парку "Тузлівські лимани" на березі лиману
— Я можу констатувати, що клімат змінюється, — говорить Іван Русєв, — хоча частина вчених стверджує, що йде потепління, частина — що йде похолодання. Але, загалом, йде розбалансування клімату, тобто він не стабільний, як було в моєму дитинстві, 50 років тому. Я знав, що у липні будуть дощі та спека, а у вересні — прохолода. Нині ж — складно спрогнозувати.
Причин такого розбалансування багато, але окремі аспекти можна виділити. Один з них — людство знищило величезні території, які б могли депонувати вуглекислий газ, що є головною причиною потепління. Тепер на цих землях рілля, кар'єри, місця для видобутку інших цінних ресурсів, які найчастіше використовуються в такій самій шкідливій для природи промисловості.
Глобальне потепління може вбити лимани
За словами Івана Трифоновича, якщо людство глобально не приборкає свої апетити, на нас чекає потепління:
— Якщо воно становитиме хоча б 1-2 градуси — буде катастрофа. Рівень Чорного моря підійматиметься. Для нас це було б непогано, оскільки вода в лиманах підійматиметься разом із морем, але загалом — осушення клімату, зникнення степів, часті пожежі, які дуже дорого гасити — все це може чекати на нас у майбутньому. Це проблема як для людини, так і для біорізноманіття загалом, — пояснює Іван Русєв.
На фото: Іван Русєв біля "кордону" — будинку на березі лиману для співробітників та служби охорони парку
Якщо ж говорити конкретніше про лимани, то зараз усе йде до того, що вони поступово пересихають. Зрештою, це може призвести до того, що лимани повністю зникнуть. Річ у тім, що лимани, зокрема Тузлівські, — це утворення, які сформувалися шляхом взаємодії дельти малих річок та Чорного моря. Коли річки, що потрапляють у лимани, були повноводними, взимку та навесні вода стікала в лимани й наповнювала їх так сильно, що розривала піщаний пересип між лиманами та морем.
— Ось у наш лиман впадає дві більш-менш великі річки та різні маленькі, але в жодній немає води. Вони просто знищені людиною по басейну. Наприклад, річище однієї з річок йде до лиману кордоном із Молдовою. По всьому цьому річищу вздовж берега все розорано, і коли йдуть дощі, вода не йде в річище, вона просто йде в землю. Немає поверхневого потоку води, через що навесні та взимку лимани не отримують воду, а море може проривати піщаний пересип лише під час потужних сонячних циклів, які трапляються один раз на 11-12 років. Тоді є потужні вітри, і вони розривають піщаний пересип, відкриваючи доступ води до лиманів.
Наразі, за словами Івана Трифоновича, лимани пересихають усе швидше, одна з причин — прискорення випаровування води через високі температури. Їхнє зникнення призведе до того, що десятки та тисячі птахів, у тому числі й червонокнижні види, втратять місця для гніздування.
— Ці мілководдя дуже важливі для мігруючих птахів, — пояснює вчений. — У цій мілині дуже багато мотиля — такі червоні черв'ячки, якими годують акваріумних рибок. Ці черв'ячки є кормом для птахів та риби. Там багато багатощетинкових черв'яків, молодих молюсків — усе це корм для птахів і риб. Але якщо лиман висихає, мілководдя зникне, і залишиться тільки глибинна частина, птахи або відлетять, або не отримають достатньо енергії для міграції та помруть у процесі перельотів. Або відлетять до Африки, і повернеться лише мала частина.
Наочний приклад пересохлого лиману побачили й ми — величезна площа, яка колись була дном, вкрита товстим шаром солі у кілька сантиметрів — неосяжне біле непридатне для життя пустельне поле.
На фото: дно пересохлого лиману, вкрите шаром солі
— Це опустелювання триватиме доти, доки ми не станемо на рейки цивілізованого розвитку, — каже Іван Трифонович.
На фото: дно пересохлого лиману, вкрите шаром солі
Звісно, зникнення цілої екосистеми можна уникнути, і співробітники парку щороку працюють над цим, "допомагаючи" лиманам знову і знову наповнюватися водою, розчищаючи піщані пересипи екскаваторами. У такий спосіб до лиманів заходить риба, дрібні рачки, а іноді навіть запливають дельфіни. Проте зараз, за умов повномасштабної війни, є певні труднощі. Наприклад, неможливість пройти до піщаного пересипу через можливі обстріли та заміновану територію, а ще — брак персоналу, адже більшість інспекторів парку зараз у лавах армії.
Браконьєрство та вплив людини на природу
Але зміна клімату та пересихання лиманів — далеко не всі проблеми національного парку. Головну шкоду природі, на жаль, завдає саме людина. Браконьєрство та ненаситний апетит людей до виснаження природних ресурсів може серйозно зашкодити природі.
Антиприклад людського впливу на природу — лиман "Сасик", який є частиною Національного парку. Про нього нам розповіли в офісі "Тузлівських лиманів", але вперше ми почули про лиман від місцевих жителів із Татарбунарів, які розповіли про "випалені" сіллю поля.
На фото: співробітники НПП "Тузлівські лимани" показують на карті, де знаходиться озеро Сасик та поля, які тепер непридатні для використання у сільському господарстві
— За часів Радянського Союзу цей лиман намагалися опріснити, аби створити систему зрошення полів. Вони збудували дамбу між лиманом і морем. Але солоність лиманів — у два, а іноді й у більше разів вища, ніж у морі, опріснити їх дуже складно. Щось пішло не так, і тепер поля, що поливались водою із Сасика, непридатні для вирощування жодних культур — у ґрунт потрапило надто багато солі, — розповіла інспекторка парку, Олена Михайлівна.
"Рубрика" побувала на березі цього лиману — він вельми відомий через свої береги. Раніше на кручі біля лиману був цвинтар — поховання датуються кінцем ХІХ століття. Тепер неукріплені рослинністю береги обвалюються разом зі старовинними могилами, і з берега можна побачити людські кістки, що стирчать. Вода в цьому лимані практично прісна — дамба все ще на місці.
На фото: обрив біля лиману "Сасик" та людські кістки, що стирчать із землі
Ще одна проблема — незаконний вилов риби. Браконьєри ставлять сіті в морі, в цій його частині — для камбали калкан, цю рибу ви можете легко знайти в меню практично будь-якого одеського ресторану. Але знайте: ціною спійманої камбали могло стати життя дельфіна:
— Дельфіни часто плутаються в браконьєрських сітях і гинуть, бо не можуть піднятися на поверхню, щоб набрати повітря. Водночас дельфіни занесені до Міжнародної Червоної книги, і рибалки чи браконьєри бояться серйозного штрафу за вбивство дельфіна. Розплутати сіті важко, тому рибалки відрізають їм плавці та викидають тіла у море, а потім ми їх знаходимо, — пояснює Русєв.
Однак пізніше Іван Русєв додає: з початком повномасштабної війни браконьєри зникли, і в Тузлівських лиманах викинутих дельфінів зі слідами сітей більше не знаходили.
— Зараз, попри те, що у нас працівники Служби держохорони мобілізовані, є велика кількість військових із ЗСУ, які теж здійснюють охорону парку. Є обмеження. Тому такий фактор як браконьєрство фактично мінімізований, — пояснює Ірина Михайлівна Вихристюк, директорка НПП "Тузлівські лимани".
На фото: Ірина Михайлівна Вихристюк, директорка НПП "Тузлівські лимани"
Це триватиме доти, доки існує заборона для виходу в море, і цілком реально, що після закінчення бойових дій проблема поновиться.
Яке рішення?
Нам потрібно більше заповідників та національних парків
У мирний час протягом останніх кількох років у теплу пору року туристи мали змогу приїхати до "Тузлівських лиманів" та відпочити у дикій природі: купатися у лиманах, насолоджуватися природою, спостерігати за птахами та місцевими тваринами. Як ви вже переконалися, краєвиди тут чудові, і вони — наше національне надбання. Але парк не завжди був таким:
— Коли я прийшов керувати парком 2015 року директором, я побачив, що 80% цих територій просто вкрадено. Тобто місцеві фермери просто поділили цю територію. І на це крізь пальці дивилася поліція, інспекції. Ці території забрали у природи, у Національного парку, у держави, у всіх українців. Нам довелося боротися, щоби відвоювати ці землі назад.
На фото: модель будиночка для працівників парку
Дерев'яний будинок, який, до речі, повністю функціонує на зеленій енергії, добутій із сонячних батарей та невеликого вітряка на даху, збудували тут не випадково. До його появи на цьому місці територію акваторії облюбували браконьєри. По рідкісних птахах, які ховалися в очеретах, стріляли мисливці. Ділянка була заповнена іржавими вагончиками та вистелена купами сміття — все це, розповідає Іван Трифонович, співробітники національного парку очищали самостійно, разом із волонтерами. Природу доводилося у прямому сенсі "відвойовувати":
— Ми привозили волонтерів з Одеси, 20-30 осіб, на день-два, навіть билися з порушниками. Потім вирішили створити тут місце, де буде кордон, два інспектори, які контролюватимуть прохід у заповідну зону, 4 км звідси. Там нікому не можна перебувати, тому єдиний вхід звідси — і ми контролюємо його, — каже Іван Трифонович.
— Цей будинок ми поставили на ділянці, яка була найпроблемнішою у парку на той час, — згадує Ірина Михайлівна. — Браконьєрство було масовим явищем, тут стріляли упродовж року. Не було дороги, якою можна було б сюди доїхати, були відсутні й ресурси, щоби все контролювати. Тут постійний був стрес, у нас виходило так, що на цьому лимані в зимовий період наймасовіша кількість птахів, особливо тих, що зимують тут. Той самий занесений до Червоної книги фазан. З мисливцями були постійні сутички. Нічого з цим не можна було вдіяти. Ми приїжджали, діставали сітки з акваторії, але прибігала велика кількість рибалок, починалися сутички. Доходило до жахливих ситуацій…
На фото: Ірина Вихристюк показує, де раніше була найпроблемніша ділянка НПП "Тузлівські лимани". Тепер на цьому місці будиночок для співробітників — його видно на фото.
Тоді було ухвалено рішення поставити на цьому місці пункт постійного чергування та спостереження для Служби державної охорони та наукового відділу. Наразі вчені приїжджають сюди раз на місяць на тиждень-півтора для спостереження та проведення наукових вимірів, іноді в будиночку базуються журналісти та інші гості. "Рубрику" теж запросили, і не поділитися цими враженнями ми не можемо: тут буквально панує наукова атмосфера, на стінах розвішані фотографії птахів і пейзажів, які робив Іван Русєв, а велика тринога вже, здається, — один з атрибутів пункту.
— На карті ви бачите будинок, тут — лиман Малий Сасик, тут — лиман Шагани, і тут — фактично Чорне море. Ми контролюємо територію, яка є дуже важливою, оскільки тут велике біорізноманіття. Після того, як з'явився кордон, ми вже за пів року побачили на птахах позитивну динаміку. Потім з'явилися кабани, зараз бачимо козуль, хоча торік мисливці таки вбили одну, — ділиться Ірина Михайлівна.
Після появи будиночка та належної охорони території екосистема поступово почала відновлюватись.
— Ось ми маємо ділянку. Від води залишалося близько 5 метрів незайманої землі — решту люди крали та робили на ній рілля, — показує Русєв. — Три роки тому ми відсунули їх по межах реальної землі, і ми вже три роки спостерігаємо за степом, як він відновлюється. Відновлюється дуже довго, потрібно щонайменше 10 років, щоб з'явилися основні рослини, які є формотворчими для цієї ділянки. Тому нам так важливо створювати Національні парки, заповідники, де житиме природна екосистема, яка депонуватиме вуглекислий газ, що дуже важливо для кліматичних змін, і підтримуватиме біорізноманіття.
На фото: Іван Трифонович показує, яку територію вкрали фермери біля парку. Раніше кордон проходив біля дороги, яку видно у правій частині фото.
Але щоб створювати та підтримувати такі заповідники, необхідні ресурси та наукове підґрунтя. Такий досвід — передовий для України, і нам необхідно в когось його запозичити.
"Побратими" для українських заповідників та природних парків
Співробітники національних парків в Україні підтримують зв'язок між собою, обмінюються досвідом та знаннями. Так, "Тузлівські лимани" співпрацювали з Приазовським та Галицьким національними парками та з регіональним — Джарилгацька коса.
Із закордонними парками поки що налагоджених контактів немає, але Іван Русєв поділився, що вибрати "парк-побратим" за кордоном — у планах "Тузлівських лиманів".
— Має бути парк зі схожими природними умовами, як ваш?
— Так. Бажано технологічний та інноваційний. Але поки йде війна — головне вижити та перемогти, інше — потім. Якщо ми переможемо, а це точно буде, то на нас чекає велике майбутнє в цьому парку. Щоправда, складно співпрацювати із місцевими чиновниками. Якщо бути принциповим, розвиватися складно. Коли я прийшов — було дуже складно налагодити нормальну законну роботу парку, скрізь якісь кришування, прокуратура, менти кришують, рибінспекція кришує… Важко робити парк європейського типу, головне, щоб насамперед працював закон. Сподіваємося, що ситуація зміниться.
На фото: Ірина Михайлівна та Іван Трифонович
Наразі відстоювати законні права у парках допомагають волонтери, наприклад, благодійна організація "Зелений лист" в Одесі. Організація виграла через посольство Нідерландів грант на підтримку парку "Тузлівські лимани" у судах, і тепер саме вони оплачують адвоката, транспортні роз'їзди, підтримують парк у всіх судових процесах.
Навчити майбутні покоління дбайливо ставитись до природи
— Національні парки, як, наприклад, у Канаді чи США дуже цінуються там. У нас поки немає такої культури, — каже Іван Русєв.
Але парк має рішення: співробітники "Тузлівських лиманів" активно працюють над тим, щоб з дитинства привчати українців цінувати та розвивати те природне надбання, яке нам дісталося. Хочеться відразу відзначити, що взяти участь у цьому процесі нерідко хочуть навіть дорослі, оскільки концепція більше схожа не на нудні шкільні уроки, а на цікаву пригоду: влітку для дітей ще в "доковідний" час проводили цілі експедиції, в яких разом з Іваном Трохимовичем діти досліджували світ дикої природи, готували їжу на багатті й вдосталь насолоджувалися проведенням часу в "Тузлівських лиманах".
І хоча зараз, спочатку — через карантин, а пізніше — через початок повномасштабної війни, такі вилазки стали небезпечними, парк все одно продовжує свою місію. У цьому йому допомагає співробітниця Юлія з відділу рекреації та еколого-освітньої роботи.
На фото: Юлія, співробітниця парку з відділу рекреації та еколого-освітньої роботи в офісі НПП "Тузлівські лимани"
— Наразі ми ведемо обмежену роботу з дітьми. На території немає бомбосховища, але ми намагаємось проводити роботи у бібліотеках чи будинках дитячої творчості, на територію ми не виїжджаємо. Школи та садочки не працюють. Тому зараз налагоджуємо методичні матеріали, віддаємо на замовлення школам тощо, — розповідає Юлія вже в офісі парку "Тузлівські лимани".
Деякі проєкти проводяться у вигляді конкурсів. Один із таких — "Смарагдовий оберіг Посейдона". Це необмежений у часі конкурс, у якому діти висаджують рослини, а потім їх доглядають.
На фото: подвір'я офісу НПП "Тузлівські лимани". Офіс зробили у будівлі сільського будиночка, і все на території говорить про те, що тут часто говорять про море: навіть паркан прикрашений великими морськими мушлями.
— Щороку різна тематика, минулого року діти досліджували прибережні захисні смуги, вимірювали, виявляли порушення, писали листи до сільської ради. Ми сортували сміття у всіх школах, навчали та проводили уроки. Вони організовували собі локації, де сортували сміття. Цього року ми хотіли звернутися до історії, щоб діти поговорили з дідусями та бабусями, людьми похилого віку, щоб ті могли розповісти, як було і як стало. Згодом хочемо зробити експозицію: як змінилися лимани з того часу, як ми оберігаємо природу. Нещодавно ми проводили захід у будинку дитячої творчості, присвячений Дню полонених дельфінів, який був учора (4 липня, — ред.). Ми проводили захід із малюками 4-6 років. Ми грали, складали пазли, танцювали, перевтілювалися та рятували дельфіна.
У тому, що діти, які ростуть на таких уроках, самостійно досліджують природу та вчаться піклуватися про неї, можна не сумніватися — після цього репортажу навіть нам, дорослим, захотілося хоча б на день перетворитися на дослідників, щоб якомога довше побути в цьому неймовірному місці.
Фото для матеріалу: Євгенія Гапотченко
Матеріал підготовлено у межах конкурсу «Екологічні хроніки: як вторгнення РФ впливає на довкілля України», який реалізується ГО «Інтерньюз-Україна» за фінансової підтримки Journalismfund.eu.
Мертві дельфіни, пелікани, що не повернулися, і відсутність риби: як війна впливає на Тузлівські лимани
"Навіть ми, сапери, не знаємо всіх підступних механізмів цих мін": розмінування територій і водойм на Київщині та правила безпеки
