Ліквідація “заочки”: що буде замість неї та навіщо це рішення?
У чому проблема?
20 жовтня уряд запропонував на розгляд ВР проєкт закону, який перезавантажує вищу освіту в Україні. Серед фундаментальних змін — скасування з 2024 року заочної та вечірньої форм навчання.
Яке рішення?
Замість заочного та вечірнього навчання вирішили широко запроваджувати дистанційне. Після підтримки законопроєкту Кабміном кардинальні зміни у вищій освіті також має схвалити профільний комітет, а ВРУ — підтримати більшістю голосів. Проте перспектива залишитися без "заочки" вже зараз неабияк розхвилювала соцмережі. "Рубрика" вирішила зʼясувати, чи це насправді є такою жахливою катастрофою і як ці зміни можуть виглядати в реальності.
Як це працює?
Заочна форма навчання — здобуття реальної освіти чи гонитва за дипломами?
Фото ілюстративне
Опинившись на межі зникнення, сьогодні заочна форма навчання могла б святкувати свій 100-річний ювілей. Перші заочні курси зʼявилися ще в СРСР, у 20-х роках минулого століття. Їх відкривали здебільшого при ВНЗ і спрямовували лише на підвищення кваліфікації або допомогу в підготовці до здачі іспитів в порядку екстернату. У 1929 році радянською владою було затверджено принципові засади організації вищої та середньої заочної освіти. Спочатку заочне навчання вводилося тільки для тих студентів, які з якоїсь поважної причини не мали можливості регулярно відвідувати заняття, і велося в основному за технічними спеціальностями. Але поступово "заочка" розповсюдилася майже на всі спеціальності та стала практично невіддільною частиною загальної системи освіти.
Найбільше такий формат навчання підходив людям, які вже мали вищу освіту і хотіли отримати другу, продовжуючи працювати. А також тим, хто в процесі роботи вже здобув відповідні базові та практичні знання та навички — в цьому випадку диплом про вищу освіту був потрібен тільки для того, щоб підтвердити набуту кваліфікацію. Також заочну форму освіти обирали ті молоді студенти, батьки яких не мали можливості утримувати їх, якби вони вчилися на денній формі.
Для заочників контакт з обраним ВНЗ завжди був мінімальний. Більшість матеріалів надавали для самостійного вивчення, а контроль знань відбувався не щодня на заняттях, а в кінці семестру. Тобто в ідеалі студент-заочник мав би бути свідомим та відповідальним, легко засвоювати матеріал, мати навички самоосвіти. Своєю чергою викладачі — мати бажання та мотивацію ділитися знаннями не лише на денних парах, а і вечорами та у вихідні. Можливо, колись так і було, але вже у 80-ті заочна форма освіти, за винятком декількох університетів, які все ж таки "тримали марку", практично всюди почала перетворюватися на формальне отримання диплома.
Реформатори освіти стверджують: настав час відмовлятися від застарілих та дискредитованих форм навчання. Тим більш, що навіть у своєму ідеальному вигляді, заочна й вечірня форми здобуття освіти фактично втратили актуальність ще з початку пандемії COVID-19 та повномасштабного вторгнення, трансформувавшись у дистанційну.
Михайло Федоров, Міністр цифрової трансформації, написав у своєму Telegram: "Україні потрібні освічені громадяни, тому відмовляємося від заочки з 2024 року. Заочна форма навчання — радянський рудимент освіти. Дистанційне навчання показало себе ефективніше, ніж купування дипломів та освіта «для галочки»".
Час змінюватися
Що буде замість "заочки"?
"Студенти, які нині навчаються на заочній та вечірній формах, зможуть завершити своє навчання. А починаючи з 2024 року нові вступники вже обиратимуть або денну, або дистанційну форми здобуття освіти", — повідомив міністр освіти і науки Оксен Лісовий.
Він закликав українців бути відкритими до змін: "Зміни у системі вищої освіти давно назріли. Про це говорять студенти і викладачі, керівники ЗВО та роботодавці. Так, будь-які системні зміни можуть викликати занепокоєння або навіть страх, бо «так завжди було». Але без зміни правил гри ми не отримаємо результат, відмінний від того, який маємо сьогодні".
Заступник міністра освіти та науки Михайло Вінницький у розмові з "Рубрикою" взагалі висловив обурення тим, що з-поміж усіх трансформацій, які зараз пропонує законопроєкт, найбільший резонанс викликало саме питання заочної освіти.
"Потрібно розуміти, що скасування «заочки» є абсолютно мінімальною частиною тих трансформацій, які пропонуються в законопроєкті. На заочній формі вчаться менше 10% наших студентів, інші елементи законопроєкту торкаються 90 і більше відсотків наших студентів. Але ж ні — всі зациклюються саме на «заочці».
Що насправді відбувається з «заочкою»? Заочна форма замінюється дистанційною, і, що найважливіше, — індивідуальними траєкторіями денної форми, де студент денної форми може, наприклад, мати навантаження 30 кредитів. Це половина того, що є зараз. Відповідно, він може і працювати, і вчитися одночасно, розтягнувши своє навчання не на 4 роки бакалаврату, наприклад, а на 6. Або якщо людина добре вчиться і хоче мати більше навантаження, то закінчити 4-річну програму за 3 роки. І саме це — суттєва зміна, тому що вона нас наближує зараз до європейських практик", — говорить Михайло Вінницький.
Тож які саме зміни пропонує законопроєкт? Михайло Вінницький пояснює:
- Замість жорстких 60 кредитів в рік, студенти зможуть більш гнучко розподіляти своє навчальне навантаження в межах від 30 до 80 кредитів ЄКТС в рік. Це означає, що студенти зможуть більш вільно керувати своїм часом і навіть термінами навчання.
- Обсяг аудиторних занять тепер регулюватиметься — не менше 10 годин (з 30) для бакалаврів і не менше 8 годин (з 30) для магістрів в одному кредиті ЄКТС. Ця частина законопроєкту має стати інструментом для покращення якості освіти.
- Зменшується (до 10%) вибірковий компонент для регульованих спеціальностей та збільшується — для нерегульованих. Для останніх залишається норма мінімум 25%, але послаблення жорстких умов стандартів дасть змогу закладам збільшити вибірковість навіть до 50%. Більш жорсткі вимоги для регульованих спеціальностей необхідні, щоб дотримуватися стандартів вищої освіти у підготовці фахівців для особливо відповідальної роботи. Водночас для нерегульованих спеціальностей надається більше автономії та свободи у виборі дисциплін.
- Впроваджуються міждисциплінарні програми на бакалаврському рівні здобуття освіти. На таких програмах студенти зможуть спочатку вступити на галузь, а після першого або другого курсу (після 60-120 кредитів ЄКТС) обрати спеціальність у межах тієї галузі, на яку вони вступили. На думку Михайла Вінницького, саме ця частина є чи не ключовою, адже в 17 років змушувати вступника обирати спеціальність — не дуже правильно.
"Це речі, які реально змінюють систему освіти, бо вони передбачають і мобільність студентів, і роботу, яка поєднується з навчанням, і більш свідомий вибір спеціальності, і значно більшу суб'єктність студента", — коментує для "Рубрики" заступник міністра.
Що стосується заочної форми освіти, Михайло Вінницький нагадує, зараз звична всім "заочка" вимагає, щоб студент показувався періодично на сесії, а крім того, фізично має бути присутнім на вичитці певних лекцій чи складенні іспитів.
"Натомість в дистанційній формі, яка сьогодні є значно більше поширена, ми маємо можливість значно більш гнучкого графіка. І цей гнучкий графік дозволяє студенту вчитися, наприклад, на фронті чи після роботи. Дистанційна форма є за своєю суттю інша, вона пов'язана з дистанційними курсами, які проводяться онлайн, де ми маємо так зване асинхронне навчання, де мова йде про онлайн здачу іспитів. На сьогодні це передова форма, яка застосовується у світі. І зараз ми просто гармонізуємося зі світовою практикою", — зазначає Михайло Вінницький.
На питання, чи стане студентам тепер легше (або навпаки) вчитися, Михайло Вінницький відповідає:
"Освіта не вимірюється тим, чи вона є легша, чи важча. Освіта вимірюється тим, наскільки особа розвивається та набуває компетентності. Ми вважаємо, що ці реформи призведуть до того, що студенти набудуть значно більше суб'єктності, будуть мати більший вибір предметів, краще зможуть формувати власну траєкторію. І відповідно, будуть так само брати відповідальність за цей вибір".
А це точно спрацює?
Фото ілюстративне
Отже, по суті, дистанційне навчання буде поєднувати в собі елементи заочного і стаціонарного. З одного боку — студенти будуть навчатися онлайн, тобто отримають ефект від спілкування з викладачами та повної присутності на заняттях. З іншого боку — студент зможе сам обирати час занять, і його фізична присутність на них не потрібна. Прийняття студентів на заочну та вечірню форми навчання припинять вже з наступного навчального року, але тим, хто вже навчається, дадуть змогу закінчити навчання у старому форматі.
Втім, із заміною заочної освіти на дистанційну з точки зору держави та університетів все дуже непросто. Про це говорить Євген Ніколаєв, директор Аналітичного центру "ОсвітАналітика" Університету Грінченка.
"На мою думку, в принципі можна здобути гарну вищу освіту, навчаючись заочно. Якщо студент мотивований і старанний, якщо університет відповідально ставиться до викладання, то здобута студентом освіта цілком буде відповідати сьогоднішнім вимогам якості та змісту. Проблема в тому, що ця теза не «масштабується». Щойно йдеться про недостатньо мотивованих, не дуже добре підготовлених у середній школі, не надто старанних студентів — а таких на «заочці», на жаль, статистична більшість — даються взнаки проблеми організації освітнього процесу, властиві цій формі навчання", — пояснює Євген Ніколаєв.
За його словами, передусім це значно менша кількість аудиторних занять зі студентами, що різко ускладнює здобуття якісної вищої освіти для тих студентів, які мають недостатні навички самостійного навчання. Освітній аналітик продовжує:
"І до цього «потягу» додаються суб'єктивні «вагончики»: ставлення викладачів — «та не треба від цих студентів багато вимагати, вони ж заочники» чи «бідні студенти й так ледь встигають поєднувати роботу з навчанням», менш строгі вимоги до якості виконання завдань, більше заплющення очей на нечесне виконання цих завдань (несамостійна підготовка курсової роботи, списування на іспиті), вищі корупційні ризики (бо деінде «так заведено») тощо. Ці фактори призводять до того, що в середньому заочна освіта менш якісна, ніж очна. З цієї причини, наприклад, Києво-Могилянська академія не має заочного відділення, і заочно в Україні не здійснюється підготовка лікарів. Тоді як здобуття другої вищої освіти рівня магістра тими, хто усвідомлено цього прагне, вже маючи певний досвід роботи, цілком може містити заочну складову".
Крім того, експерт зазначає: дистанційна освіта потребує більших ресурсів, ніж заочна, а держава не готова збільшувати відповідне фінансування.
"Той спосіб організації навчання, який мав місце в українських університетах від початку пандемії COVID-19, не був класичною дистанційною формою освіти, він був очною освітою із застосуванням дистанційних технологій. Відмінність в тому, що у нас відбувалось механічне «перенесення» аудиторних занять в онлайн за допомоги Zoom, Google Meet чи іншого подібного програмного забезпечення, однак сама логіка лекцій і семінарів, зміст завдань, способи подачі матеріалу здебільшого не змінювались. Дефіцит же «живого» спілкування дався взнаки. З іншого боку, набутий під час пандемії досвід «врятував» освітній процес в університетах після початку повномасштабного вторгнення, коли чимало викладачів та студентів вимушено виїхали з рідних міст. Університети тоді змогли продовжити освітній процес саме завдяки дистанційним технологіям".
За словами Євгена Ніколаєва, дистанційна ж освіта у повноцінному значенні цього слова сьогодні ґрунтується на професійно записаних відеокурсах, де тривалість одного відео не перевищує 10-12 хвилин, адаптованих до цього формату завданнях для студентів, асинхронності, що передбачає можливість студента слухати лекції та виконувати завдання не за встановленим розкладом, а в зручний для нього час. Для організації такої освіти потрібні значні ресурси:
- потужне серверне обладнання, на якому розміщуються курси;
- навчання викладачів інколи радикально інших методик викладання, ніж ті, що застосовуються у фізичних аудиторіях;
- професійний запис і монтаж відеолекцій;
- створення якісних онлайнових навчальних матеріалів, які не будуть цікавими й не будуть ефективно сприйматися студентами, якщо будуть механічною копією тексту з підручника; дотримання і належний захист авторських прав при створенні таких ресурсів тощо.
Далеко не кожен український університет сьогодні спроможний на високому рівні забезпечити створення цілі освітніх програм за цим підходом, і точно жоден університет не зможе здійснити "стрибок" із заочної у належну дистанційну форму навчання одночасно для всіх своїх спеціальностей, зазначає експерт.
"Тому я розумію і більшою мірою підтримую логіку тих, хто каже, що заочна освіта в Україні не може надалі існувати в сьогоднішньому вигляді, але так само розумію, що одномоментна її заміна високоякісною дистанційною освітою також не відбудеться. Ми маємо у найближчі роки пройти цей шлях", — резюмує Євген Ніколаєв.
