За годину до початку комендантської години Харків — похмурий, занурений у темряву — немає вуличного освітлення, у місті дощить, закриті кав'ярні, магазини. Вікна в житлових будинках теж переважно темні — хтось зберігає режим світломаскування, а хтось залишив місто, яке ледь не щодня обстрілюють росіяни. Коли "Рубрика" опиняється в місті, там звучить сигнал повітряної тривоги
Дорога в деокупацію
Ми приїхали до Харкова, щоб наступного дня вирушити на нещодавно деокуповані території області. Рушаємо вранці, їдемо через місто — залите сонцем, порожнє. За ним — дорога, посічена вирвами від снарядів та мін.
Тут відсутній мобільний зв'язок, на узбіччі інколи трапляється розбита військова техніка та понівечені автівки, хоча обласна влада досить швидко все прибирає.
Свідками такого "прибирання" якраз і стаємо: на узбіччі — два танки: ворожий і наш. Наш — у ролі тягача; витягує з узбіччя підбитий російський. На дорозі поруч — глибока яма: звідси ворожий танк відкинуло вибухом.
Військові вже прибрали майже всі тіла російських танкістів, яких вибуховою хвилею розкидало навколо. Втім один із них, дагестанець, досі лежить у канаві.
Один із наших військових показує знайдений поруч військовий квиток іншого росіянина на ім'я Беслан. Ім'я нагадує про трагедію в російській школі, коли російська влада разом з терористами знищила сотні дітей. Тепер росія намагається знищити українців, але насправді цим знищує сама себе.
Неподалік зовсім випадково помічаємо за кущами та деревами велику кількість знищеної техніки — в основному це камази, у яких, найімовірніше, зберігалися боєкомплект та матеріальне забезпечення. Скільки їх — порахувати важко, та й вглиб іти небезпечно, але це десятки вантажних автомобілів, які згоріли вщент.
Біля однієї з машин бачимо номер — російській регіон 50. Ці машини приїхали з Бурятії та вже ніколи не повернуться назад. Як і солдати, які були в них.
Їдемо далі. Навколо багато полів з незібраним урожаєм соняхів. Понівечена дорожня інфраструктура. На зупинках та дорожніх знаках — повсякчас поспіхом намальовані букви Z.
Дороги між селами — в жахливому стані. Але на щастя, багато сел, які нам трапились, вціліли — у них майже немає зруйнованих будинків. Людей тут не видно.
Вздовж дорог — тут і там підбита техніка. Та скоро її приберуть — українців та світ вразила швидкість контрнаступу ЗСУ, і комунальники від неї не відстають.
Далі — нові міста, деокуповані громади й села. Скоро — читайте в репортажі "Рубрики".
Дивіться ще фото у горталці: