Як Крим опинився під Бахмутом
Теперішній захисник України трохи менше, ніж 10 років тому, був просто 14-річним хлопчиком, сім'я якого мусила покинути рідний Сімферополь та перебратися в Київ — подалі від окупантів. Звідси й позивний хлопця — Крим.
До початку повномасштабної війни Крим вчився, займався спортом, бойовими мистецтвами — дзюдо й самбо — налагоджував життя. А тоді 24 лютого 2022 року росія вирішила відібрати в нього все це знову. Юнак одразу пішов до Збройних Сил України, бо розумів: "Цей сусід ніяк не вгамується". Значить, треба йому "допомогти". Тепер хлопець уже три місяці воює в гарячих точках, на Бахмутському напрямку. Каже, що тут не вистачає техніки, яка дуже потрібна; озброєння, яке дозволило б вести наступальні дії.
"Ворог озброєний. Ворог теж діє. Ворог не такий простий, як нам би хотілося. Ми бачимо, що рашисти теж навчаються та еволюціонують", — каже Крим.
Бахмут — місто на сході України, за яке сьогодні точаться чи не найгарячіші бої. Щодня там лунають сотні вибухів, противник кидає на цей напрямок величезні сили. А проте в місті й досі залишаються цивільні, навіть діти. Військовий каже, що знаючи це, наші збройні сили завжди думають про їхню безпеку, про те, як їх захистити.
За останні місяці хлопець уже звик до життя у війську, але на початку повномасштабної війни найскладніше було саме адаптуватися до неї.
"Це зовсім інше життя", — каже Крим. — "Спочатку трохи важко, а потім приходить сприйняття, що кожен день — це і є твоє життя. У якому боротьба з ворогом — пріоритет".
Крим говорить: у війську людина постійно діє — за будь-яких обставин. Проте наші захисники — звичайні люди й теж можуть втомлюватися:
"Буває таке, що засинаєш — просто вирубаєшся і все. Потім прокидаєшся і думаєш: «О, новий день!». А далі все те ж саме, поїхали…"
Юнак каже, що війна наочно показала йому, що роль навчання в житті неможливо переоцінити:
"Якщо є можливість — треба навчатися, бо теорія на практиці дає результат. Потрапляючи у складні ситуації, ти включаєш підсвідомо щосекунди все, чого вчили. Це дозволяє вижити, виконуючи бойові завдання".
Крим каже, що захоплення спортом в мирному житті теж тепер дуже допомагає йому в армії:
"Це завжди дисципліна, яка й зараз допомагає мені на передовій. Постійно тримаєш себе в тонусі, відчуваєш, що можеш робити більше — діяти на межі можливостей. Ти відчуваєш, що маєш стрижень і ти постійно себе випробовуєш. Це як змагання із самим собою".
"Вчотирьох тримали оборону"
У житті військового немає складних чи легких завдань, каже юнак. Мусиш виконувати їх і діяти.
"Я не можу розкривати деталі — маємо певну заборону коментувати нюанси нашого військового життя. Задачі бувають різні. Саме те, що потрібно на даний час: беремося й виконуємо. Бо ми розуміємо — кожен крок наближає нас до омріяної перемоги".
І навіть якщо життя військового починає нагадувати хаос, маючи перед собою ціль, ідеш до неї попри все.
Крим пригадує своє найважче завдання на передовій:
"Штурм. З групи із 37 осіб живими повернулися четверо. У нас було недостатньо сил та засобів, тому операція завершилася невдало. Довелося відходити. Вчотирьох тримати оборону. Не було зв'язку зі штабом. Поки чекали на нову команду, довелося доєднатися до залишків роти. Через деякий час вдалося зв'язатися зі штабом, отримали команду відходити. Запам'яталось".
Юнак каже, що на передовій немає часу на думки про щось інше — там думаєш лиш про те, що робити тут і зараз. На фронті не можна зупинятися — якщо застигнути, може огорнути паніка, а за нею — нерішучість чи безпорадність. Рух і холодний розум — це те, чого обов'язково треба триматися.
"Приємно бути військовим ЗСУ, тому що ти відчуваєш підтримку всієї нації"
Крим каже, що коли воюєш — надзвичайно важливо мати підтримку з боку близьких, і що не менш значуще — з боку співвітчизників. У ЗСУ він відчуває її щодня, і це допомагає боротися далі, нищити ворога, який вдерся в наш дім та намагався встановити тут свої правила.
"Бойовий дух — це щось на енергетичному рівні, — каже хлопець. — Коли ти серед побратимів і ти відчуваєш підтримку, що ти не один. Він проявляється у найскладніших моментах. Коли він є у твоєї команди — ти теж його відчуваєш".
Відчуття того, що на своїй землі ми вдома, за словами військовослужбовця, теж дуже допомагає нищити ворога:
"Це наша земля і ми стоїмо до кінця".
Війна змінює. Крим каже, що за час на передовій переосмислив ставлення до рідних і близьких, до друзів і побратимів:
"З'явилося усвідомлення, що таке смерть. Коли ти тут опиняєшся, всередині все змінюється. Але, прийшло чітке розуміння того, що хочеться більше часу проводити з близькими, з рідними. Тому що в один момент цього може не стати. І все…"
Наближаючи перемогу, Крим мріє про неї щодня. Каже, що найперше, що зробить, коли настане цей день, — зайде додому, вдихне на повні груди й скаже: "Я вдома!". Що побачить усіх друзів, рідних, знайомих. Відпочине під мирним небом. Без війни.
"Хочу, щоб ми стали більш об'єднаною, сильною нацією після перемоги. Щоб було якомога менше втрат. Щоб нація стала загартованою і сильною, — підсумовує він і додає: "Вірте в ЗСУ! Підтримуйте кожного військовослужбовця чим можете: словом, репостом, допомогою. Це зігріває душу, коли ти відчуваєш підтримку! Віримо в Перемогу! Будемо вільними під мирним українським небом!"
Авторка: Ірина Поліська, позивний "Ума Турман"
