Безперервні обстріли, рання весна та порожнє місто: як сьогодні живе Херсон
Херсон зараз зовсім не нагадує те місто, яке ми побачили одразу після звільнення. На початку листопада місто було наповнене посмішками, прапорами, квітами та неймовірною енергією.
Сьогодні ж, після місяців життя під безперервними обстрілами, Херсон нагадує місто-привид. Порожні вулиці, майже всі магазини зачинені, на вулицях інколи більше собак, ніж людей.
Ми йдемо містом. Херсон тихий, не чутно машин, не чутно людей. Лише спів птахів, лише обстріли росіян та виходи нашої артилерії.
Бачимо вдалині дим, розуміємо напрямок — це нині окуповані Олешки. Ловимо таксі, мчимо на набережну, звідки відкривається панорама на лівобережжя у вогні.
Горять плавні Дніпра. Знімати потрібно швидко, до позицій росіян звідси — кілька кілометрів…
І знову — порожні вулиці. У самісінькому центрі колись жвавого міста.
На центральному проспекті заходимо до перукарні. "Рубрика" вже була тут у листопаді — тоді ми познайомилися зі Світланою. Тоді майстриня не могла працювати — у місті була відсутня електрика та вода. Світлана розповідала, що під час окупації перейшла на українську мову, соромилась, що спілкується з помилками.
Сьогодні ж вона впевнена в собі, працює, пропонує каву та цілком вільно говорить українською про життя та роботу.
Ми повертаємось тим самим центральним проспектом, вулиці міста такі ж порожні. На сліпуче сонце каркають ворони. До міста попри все приходить весна.
