"Якби не Росія, ми були б разом з Україною в ЄС". Інтерв'ю з послом Естонії Каімо Кууском
Про естонсько-українські відносини, російську агресію та перспективи України
Фото: Рубрика
Це інтерв'ю — особливе для «Рубрики». Із ним ми повертаємося до нашого проєкту «Дипломатична нота», в рамках якого говоритимемо з послами іноземних держав в Україні про наші взаємини, українські перспективи та міжнародну політику. Слідкуйте за анонсами!
Що ми знаємо про відносини України та Естонії? Естонія підтримує українців у війні проти Росії, слугує прикладом та джерелом натхнення для України у питаннях діджиталізації та розвитку електронної держави у смартфоні, а до того ж, є одним з найбільших напрямків трудової міграції українців. Але це далеко не все. Естонія теж надихається Україною та українцями. У чому? Розпитали у посла Республіки Естонія в Україні — Каімо Кууска.
– Одного разу ви сказали, що Україна є пріоритетом зовнішньої політики Естонії. Чому і чи це досі так?
– Так і є, і буде і надалі, оскільки Україна є дуже важливою країною в регіоні, як з точки зору безпеки та економіки, так й з точки зору культури. Під культурою я маю на увазі переважно культуру політики та відносин між країнами та народами. Україна ㅡ це демократична країна, що насправді важливо для нас. Мати в регіоні такого друга, як Україна, дуже і дуже важливо для Естонії.
– Виходячи з цього питання, ми знаємо, що ви вивчали російську геополітику після холодної війни. Як ви думаєте це впливає на наші відносини, та чи можна з упевненістю казати, що наші держави настільки близькі та доброзичливі одна до одної саме через російський фактор, який нас зближує?
– Географія ніколи зміниться. Так вже сталося, що сусідів не вибираєш. Можливо, у 90-ті роки ще була надія, що Росія стане більш демократичною, але на цю мить сподівань немає.
Коли справа стосується авторитарних держав, зміни настають раптово. Ми схильні думати, що авторитарні держави стабільні, але насправді це не так. На певний період ー так, але ненадовго. Тож наша географія не зміниться. Думаю, якби не російський чинник, ми були б разом з Україною в ЄС. Щасливі. Я вважаю, що не лише російський фактор робить нас приязними країнами. Як я вже казав, насправді у нас набагато більше спільного.
– Можливо, ви хотіли б поділитися вашою думкою щодо того, що потрібно зробити Росії, щоби змінити свою політику, стати більш демократичною і позбутися Путіна?
– Ну, не тільки одна людина в керівництві впливає на ситуацію. Йдеться про стиль життя та культуру, таку як культура корупції, яка до речі намагається розповсюдитися через наші кордони. Тому ми також у вразливому становищі й в Естонії. Ми межуємо з Росією, тож культура корупції завжди намагається поширитися і на нашу сторону кордону. Щоб залишаться демократичною країною, Естонія може чинити тільки так ー зоставатися демократією.
– Україна відкрито заявила про свій курс на інтеграцію з ЄС, однак з моменту підписання Угоди про вільну торгівлю в цьому напрямку не спостерігається великих зрушень. Чи це пов'язано лише з внутрішніми проблемами України, такими як корупція, війна тощо? А можливо, ЄС навіть не розглядає подальше розширення за теперішніх обставин, пов'язаних з внутрішньою кризою чи власними підставами?
– Перш за все, я не вважаю, що ЄС нині переживає кризу. Я думаю, ЄС дуже добре вміє справлятися з кризами. Це вимагає часу. Іноді повільність ЄС нас не вдовольняє, але зрештою, ми з усім упораємося.
Якщо говорити про Україну, то у вас підписана Угода про вільну торгівлю й Угода про асоціацію. У вас є візова свобода, що, на мою думку, є величезним досягненням, яке вигідне обом сторонам. Та й не тільки українці їздять за кордон. Нам подобається, коли ви подорожуєте до Європи, і ми також любимо навідуватися до вас. Мій чудовий друг посол Європейського Союзу в Україні, Матті Маасікас, всього тиждень тому дав інтерв'ю естонському радіо. Його спитали про реформи в Україні, і він відповів, що протягом останніх кількох років Україна ввела більше реформ, ніж за попередні двадцять років. Тому, на мою думку, ви робите прекрасні кроки. І зараз дуже важливо, щоб Україна максимально використала всі можливості, які надає Угода про асоціацію. Я нещодавно побачив цікаву статистику щодо деяких товарів, які Україна експортує до ЄС: квота була виконана вже наприкінці січня. Я хотів би, щоб ЄС надавав вам більші квоти, оскільки, на мою думку, для них це більш розумне рішення, ніж просто надавати гроші. Тож, ми дізналися, що ваші товари настільки потрібні в Європі, що квоти виконуються протягом одного місяця; це чудовий знак.
Тож Україні варто докласти максимум зусиль, щоб використати всі ті можливості, які ви вже маєте, і тоді ми зможемо разом зробити наступний крок вперед. Я думаю, що найближчими тижнями вже з'являться чудові новини, як для Європи, так і для України.
– Що ви, до речі, думаєте: якщо ЄС врешті-решт прийме Україну, чим стане Україна для ЄС більше політичним активом чи економічним?
– Ну, думаю, колись Україна стане членом ЄС. Цей процес займатиме час. У нас це також зайняло час. З того моменту, коли ми дійсно усвідомили, що хочемо бути в ЄС, ми почали реформуватися. Коли ми зрозуміли, що вводимо ці реформи для себе, а не для Брюсселя чи Вашингтона, вони почали діяти. Отже, це як у школі, якщо хтось тобі каже: "Гей, вивчи математику, бо ти мусиш", ти не надто рвешся вчитися. Але якщо ти справді розумієш, що тобі потрібна математика, тобі потрібно вчитися, а не тільки списувати… Ну, можливо, трохи можна і списати… (сміється), тоді сенс в тому буде, і все спрацює.
– Як ви гадаєте, скільки років у нас це може зайняти?
– Я можу працювати на посаді посла Естонії максимум 4 роки, тому я можу з легкістю вам сказати 5 років, а потім вернутися в Естонію, де ви не зможете потім мені висунути претензії (сміється). Так… Але насправді скажу ー десять років. Час летить. Я хочу звернутися до українців: використовуйте цей час. Реформуйтеся, готуйтеся, і тоді одного дня європейські громадяни та лідери країн десь в Іспанії, Франції чи скандинавських країнах запитають своїх колег: "Гей, чому Україна ще не член ЄС?"
– Нещодавно загострилися дискусії про те, що Україні потрібна НАТО, та риторичне запитання Зеленського до Байдена "Чому Україна все ще не в НАТО?" швидко набуло вірусного характеру в Україні. На вашу думку, спираючись на досвід Естонії, що тут залежить і що не залежить від України, чому у нас все відбувається так повільно, та які у нас найближчим часом шанси стати частиною НАТО?
– Я повторюся: Естонія просто ділиться своїм досвідом, ми не можемо чомусь вас навчити. Ми не можемо вам сказати робити все точно так, як робили це ми. Тому що у вас ситуація дещо інша. По-перше, ви маєте прийняти рішення. І мені здається, що в Україні рішення вже є, принаймні з 2014 року. Сумна правда в тому, що війна змусила вас постати перед цим великим питанням: чи хочете ви бути Заходом чи Сходом. Якщо ви вже вирішили, то дотримуйтесь цього рішення. Політичні сили повинні дотримуватися своїх рішень. Жодна організація не хоче мати в складі таких членів, які одного дня мають певну думку, а в інший день можуть змінити своє рішення. Ніхто не хоче мати кляузника серед своїх. Я думаю, ви вже твердо визначилися з НАТО. А зараз для вас настає час працювати та реформуватися. Знову ж таки, йдеться про реформи: реформування оборонних сил, щоб тісно співпрацювати з країнами НАТО, реформування ланцюжка закупівель, щоб корупція мала якомога менше можливостей. Як ви знаєте, корупція — це підступна проблема, вона скрізь. В Таллінні весь уряд подав у відставку лише через справу про корупцію. Я можу сказати лише, що наші установи роблять незрівнянну роботу, якщо вони можуть довести до суду справу про корупцію високого рівня. Тож працюйте. Ми вчимось у ваших оборонних сил. Ми їх тренуємо, але ми також у них вчимося. Ви станете членом альянсу — про що також говорив Генеральний секретар НАТО — всі двері залишаться відкритими для України.
– Але навіщо, на вашу думку, ми потрібні НАТО? Скажімо, ми розібралися з усіма своїми проблемами з корупцією та іншими питаннями, але ми все ще воюємо, ми все ще в жахливих відносинах з Росією. Навіщо це НАТО?
– Але ви не починали цю війну. Це була Росія. Ви робите все, щоб стабілізувати свою країну, захистити себе. Така сама логіка й у НАТО. Зона НАТО вже понад 70 років є територією миру та процвітання. Жодна спроба нападу на НАТО не мала успіху. Тож демократична Україна з оборонними силами, які ви зараз розбудовуєте, є чималим внеском у мир та стабільність НАТО. Збільшення такого простору — це дуже важлива справа. Ось чому я думаю, що ми запросимо вас у наш клуб.
– Продовжуючи тему агресивності Росії, як сприйняли окупацію Криму та потім війну на Донбасі в Естонії? Чи змусили ці події Естонію вжити додаткових заходів з точки зору безпеки та/або міжнародних відносин?
– Це було шоком, бо насправді ніхто не вірив, що може початися війна. Це справді шокувало багатьох естонців, не лише українців. І нам точно потрібно було діяти швидко. Ми будували свої оборонні сили в Естонії поетапно, але також стабільно створювали оборону летальної дії, щоб ми могли себе захистити, поки інші союзники з НАТО не прийдуть нам на допомогу. Але оскільки Росія межує з нами, існує дуже малий проміжок часу для завчасного попередження. Отже, США у 2014 році швидко привезли в Естонію кілька винищувачів та літаків для атак, а тепер у нас також є батальйон з Великобританії. Ми добре володіємо кіберсферою; у нас є хороші служби безпеки та розвідки, а також чудова оборона, які беруть участь у військових місіях у різних частинах світу. Але нам бракує, як я люблю говорити, важкого металу (сміється, показує знак рогів — універсальний символ музики важкого металу). Це означає, що нам бракує важкої броні та літаків, але з цим нам можуть допомогти наші союзники. І не забувайте, що НАТО — це ядерний союз, і Естонія є його частиною. Цей факт дійсно важливий для стримування ворогів, щоб думка про атаку на нас навіть не з'являлася.
– До кібербезпеки ми повернемось пізніше, але наразі дозвольте поставити вам таке питання: тут, в Україні, російська мова лежить в корені багатьох суперечливих дискусій. Що Естонія зробила, щоб запобігти розколу та маніпуляціям?
– У нас були величезні дебати, дискусії та досить велика напруга. Я не бачу такого рівня напруги в Україні, як було у нас в Естонії. Вам ще далеко до цього. Ви дуже спокійна країна в цьому питанні. Наша логіка полягає в тому, що у світі є 1 мільйон людей, які говорять естонською мовою. Естонці не можуть поїхати в якусь іншу країну та розмовляти там естонською. Тож ми повинні захищати свою мову. І цілком логічно, що скрізь, де б ви знаходилися в Естонії, будь то на острові Сааремаа на Заході чи на Сході, в Нарві, якщо естонець заходить до крамниці та хоче, щоб його обслуговували естонською мовою, це має відбутися. Я думаю, що ми не багато просимо. Це наша логіка розвитку естонської мови та її навчання іншим національностям в Естонії. Ми не наказуємо жителям, якою мовою їм спілкуватися між собою. Якщо українець — власник крамниці Таллінні, а інший українець заходить до нього, чи, наприклад, заходить до українського культурного центру, нехай говорять українською! Але якщо моя дочка заходить у магазин і хоче придбати якусь дрібничку ручної роботи… Після 4 років в Україні, вона може зробити це й українською. Але якщо ні, я вважаю, що обслуговування має бути надане місцевою мовою.
Мова — одна з найбільш емоційних тем. Те саме стосується і питань віри. І всі аргументи щодо вірувань людей не варті суперечок. Ви повинні залишатися спокійними та продовжувати пояснювати, пояснювати та пояснювати, що ви нікого не дискримінуєте.
– Скільки років знадобилося Естонії для розв'язання цієї проблеми? Це дійсно вирішено?
– Ні (посміхається). Проблема все ще існує. У нас досі відбувається багато обговорень; наприклад, скільки предметів слід викладати естонською мовою в російських школах Естонії. Яким має бути відсоток… Наприклад, російськомовні жителі, які знають естонську мову, більш успішні на ринку праці ー естонці вже не вивчають російську мову настільки, наскільки нам раніше доводилося. Але подібні аргументи не працюють, коли грають емоції. Однак, ми змогли заспокоїти ситуацію.
– Якщо говорити про ринок праці, то у 2019 році до Естонії з України прибуло 75% міжнародних працівників. Як вони впливають на економіку та суспільство Естонії? Чи є точки зору, що такий темп міграції небажаний?
– Думаю, українці дуже допомогли Естонії. У мене така логіка. Це людяно і нормально, так функціонують суспільства. Протягом багатьох років, принаймні з того часу, як ми повернули свою незалежність і кордони були відкриті, тисячі естонців їдуть працювати до Фінляндії. Бо там вищі зарплати. Фіни їдуть на роботу до Швеції. Шведи їдуть працювати в Норвегію. Тому що зарплати вищі, ніж у Швеції. Я не знаю, куди норвежці їдуть на роботу (сміється). Якщо естонці їдуть працювати у Фінляндію, нам хтось потрібен в Естонії.
Мій родич, чудовий молодий лікар, працював у Сааремаа навесні, коли там був спалах ковіду, там він заразився і вилікувався від ковіду. А влітку він вирішив, що хоче працювати лікарем у Фінляндії. Принаймні на деякий час, щоб отримати інший досвід. Нам закрити кордон і сказати: ні, естонці повинні працювати лише в Естонії? Ні. Саме тому ми в ЄС. Ми хочемо, щоби люди вільно пересувалися. Тож зараз він працює у Фінляндії.
Нещодавно сімейний лікар моєї матері вийшов на пенсію. Хто її новий лікар? Молодий українець. Дійсно чудовий лікар. Вивчив естонську мову. Тому я думаю, що це цілком природна особливість суспільства. Українці, які приїжджають до Естонії працювати, також вмотивовані швидко вивчити мову. Тож ласкаво просимо.
– Чи ви вважаєте, що ковід цілком змінив процес міграції між Україною та Естонією і чи надовго? В ЄС все простіше, насправді. Але при закритих кордонах…
– Ну, ситуація складна і в ЄС. Держави-члени ЄС насамперед піклуються про власних громадян, тому кордони закриті. Польща, Литва та Німеччина нещодавно закрили кордони для деяких своїх сусідів принаймні на певний період. Звичайно, це вплинуло на мандрівки та життя в Естонії. Я нещодавно перевіряв, що у 2019 році ми видали 6700 довгострокових віз — для навчання, проживання та роботи в Естонії. І минулого року (року ковіду), ми видали у 2 рази менше віз, 3900, або щось подібне до того. Отже, як ви бачите, це точно вплинуло на наші пересування.
Про плани на 2021 рік
– Перейдемо до світлого майбутнього…
– Воно прийде (посміхається).
– Які плани Посольство в Україні має на 2021 рік? Які найважливіші завдання та заплановані заходи?
– 2020 року, наші можливості, безумовно, були трохи обмежені. Наприклад, нам не вистачало візитів високого рівня. Останній візит на високому рівні був тоді, коли голова Ради Разумков завітав до Естонії рівно рік тому, 25 лютого. 24-го — День незалежності Естонії, а 25-го у Таллінні розпочались офіційні візити. Після цього, жодних візитів високого рівня не відбулося. Тож ми сумуємо за візитами на високому рівні. Сьогодні відбувся телефонний дзвінок між Кулебою та нашим новим міністром закордонних справ Лійметс, і вони, безумовно, запросили один одного відвідати наші країни. Ми сподіваємось, що цього літа, з червня, ми зможемо відновити візити на високому рівні.
Рік ковіду також обмежив наші можливості подорожувати Україною. Але я сподіваюся, що я зможу ще більше подорожувати Україною та відвідувати різні регіони.
Проєкти. Що ми безумовно хочемо просувати вперед, так це електронну систему для перетину кордону. Така система працює у нас в Естонії й ми хотіли б також привезти її в Україну. І я сподіваюся, що цього року ми зможемо це зробити разом.
Тож є різні справи, до яких, сподіваюся, ми зможемо повернутися і більш активно рухатись вперед.
Про інвестиції в Україну
– Україна готова залучати іноземні інвестиції та допомагати інвесторам. Чи ви вважаєте, що Україна може бути цікавим варіантом для естонських інвесторів? Які сфери зокрема?
– Безумовно, однією з найцікавіших сфер для нас є ІТ-сектор. Одним із проєктів, який призупинили через ковід, була цифрова пісочниця між Естонією та Україною. ІТ-підприємці дивляться у напрямку України, а українці також дивляться в напрямку Естонії, бо, можливо, будувати бізнес в Естонії їм буде легше. До мене нещодавно звернувся один підприємець, лише тиждень тому. Він прийшов і сказав, що він хотів би відвідати вашу країну і думає про величезні інвестиції в Україну. Тож він запитав мене: як ви вважаєте, чи безпечно мені інвестувати мої гроші в цю країну? Чи працює там закон, чи можна довіряти судовим системам та подібним структурам? Отже, ви бачите, що інвестори стурбовані: якщо вкладати гроші в країну, чи це безпечно? Я відповів, що я вважаю, що справи йдуть у правильному напрямку, і ми як посольство готові підтримати наших підприємців. І що Естонія як держава спостерігає за ними та бажає, щоб вони досягли успіху. Тож зацікавлених інвесторів стає все більше, але, безумовно, серед них є й обережні підприємці.
– Чи ви вважаєте, що нам слід більше і голосніше говорити про те, наскільки успішно ми просуваємось та розв'язуємо питання, які зазвичай турбують?
– Потенційно так. Я вважаю, що дійсно важливо, як сказали в ЄС, реформувати українську судову систему, щоб було можливо звернутися до суду і бути впевненим, що рішення буде нейтральним для обох сторін.
В Україні також є успішні естонські компанії, які займаються бізнесом та отримують прибуток та допомагають українцям отримувати високі зарплати.
– Наприклад, які?
– Дійсно хороша компанія, яку я хотів би виділити, це ELME MESSER GAAS. Вона переробляє газ для промисловості, наприклад, металургійної галузі. Але вони також виробляють медичний кисень, який на цю мить дуже потрібний у лікарнях. Вони є одними з найбільших виробників медичного кисню в Україні.
Про кібербезпеку та цифровізацію
– Ось важливе питання. Останнім часом кібербезпека стала причиною для невизначеності щодо цифровізації. Чи можна зробити цифрові послуги держави повністю безпечними? Які ризики та загрози виникають для держави, коли йдеться про цифровізацію?
– Естонія тісно співпрацює з українським міністерством цифрової трансформації. І естонські компанії — одна з них називається "Академія електронного урядування", яка насправді є компанією, а не академією — дуже тісно співпрацюють, і вони допомагають зробити ті системи, які нині вже розроблені, більш безпечними. Ми в Естонії розуміємо, що нам потрібні ці електронні рішення. У нас не так багато кадрів, яких ми могли б посадити в офісах, де вони просто чекатимуть, поки завітають люди. Тож ми вирішили, що нам потрібно зробити ці послуги електронними. Ми розпочали цей процес майже 20 років тому. І спочатку було нелегко переконати людей, що це буде історія успіху. Скептичних людей було багато. Але для цього потрібна одна далекоглядна та опорна команда, і у нас вона була.
Наше ID-посвідчення спочатку виглядало, як пластикова картка з металевим чіпом та фото. Це був документ, який ви могли використовувати замість паспорта. Ми зробили його обов'язковим, тому громадяни повинні мати посвідчення особи, але мають вибір чи мати паспорт. А в межах ЄС вони можуть подорожувати, використовуючи ID-картку. Отже, їм не потрібен паспорт. Для приїзду в Україну — так, на цей час нам потрібен паспорт.
Коли послуги почали накопичуватися, ми запровадили електронне голосування. Ми зробили його безпечним, і я гарантую, що воно безпечніше, ніж голосування на папері. В електронній системі, ви можете перевірити, що сталося з вашим голосом. Коли ви наносите позначку на папір, вона потім йде, не знаю куди. Що ж, у демократичній країні бюлетень з голосом потрапляє напевно в перевірене місце, але все ж таки. Тож ми модернізували наші системи перед тим, як вводити електронне голосування, і це насправді врятувало нас під час російської кібератаки у 2007 році, оскільки буквально за кілька місяців до виборів ми оновили наші електронні системи та зробили їх найбільш безпечними. Якби ми цього не зробили, наші системи могли б руйнуватися тижнями. А так цей процес зайняв менш як 24 години. Вам потрібно постійно інвестувати в електронну безпеку.
В Естонії ми також говоримо, що ніколи не буває забагато любові й ніколи не буває забагато безпеки (сміється), тому розв'язання цих питань — це шлях вперед. Ми економізуємо лише за допомогою електронного підпису 2% ВВП в Естонії. Я не беру свої документи, не йду до банку, не стою в черзі, потім не йду до податкової інспекції — я можу зробити це все з мого особистого кабінету вдома, за ранковою кавою, за лічені хвилини. Я не витрачаю свій час, автомобільне паливо тощо. І 2% ВВП — це естонський бюджет на оборону.
– Чи ви вважаєте, що така сама система має працювати й в Україні, адже в Естонії, як ви вже сказали, це частково розв'язує проблему браку кадрів, проте, в Україні багато людей працює в цій сфері, і там 100% будуть жалітися, що люди втрачають роботу…
– У нашому випадку ці електронні рішення створили нові робочі місця. Інша сфера, але все ж. У вас також не вистачає ІТ-працівників. Звичайно, ви не можете перекваліфікувати всіх в ІТ, але це не аргумент. А Україна, як я вже говорив, це величезна країна. Відстані шалені. 11 годин ми їхали на Закарпаття з Києва, з центру України. 8 або 9 годин потрібно, щоб дістатися з Києва до Сєвєродонецька. Отже, це 20 годин! Чи ви можете собі зараз уявити, якщо вам треба відправити якісь папери, підписані з Сєвєродонецька, на Закарпаття? Краще робити це в електронній формі, і ваш підпис зі швидкістю світла потрапить на Закарпаття. Я вважаю, ця система вам потрібна. Це майбутнє. І я вірю, що ви можете її реалізувати. І ми також надихаємось вашими рішеннями. Тому що ваша платформа нова, і ви використовуєте смартфони. На початку ми використовували ПК та Mac. Зараз у всіх є смартфон. Не кожен має вдома комп'ютер. Усі ті програми, які ми створили для ПК та декстопу, не підходять для смартфона. Тому наші ІТ-спеціалісти зацікавлені у співпраці з Україною, щоб навчитися у вас та отримати енергетичний поштовх, і зробити наші електронні послуги ще кращими.
– Як ви думаєте, чи знадобиться багато часу Україні, щоби створити систему, яка буде працювати належним чином і надійно?
– Як би дивно це не було, ковід допоміг в цій ситуації. Я був тиждень тому разом з Федоровим на панелі на конференції, і він сказав, що використання ваших електронних рішень за часів ковіду зросло в 5 разів.
До речі моя мама проголосувала електронно, перш ніж це зробив я. Я хотів піти саме на дільницю, оскільки ще був студентом політології і був радий проголосувати на папері (посміхається). А вона сказала, що не хоче їхати, день виборів в Естонії в березні, було холодно… Ну, і у мене є ще багато справ, сказала вона. Звичайно, зараз я голосую електронно, зробив це не раз.
Тож, якщо люди відчують, що можуть заощадити гроші та час, вони перейдуть на електронну систему. Але в нашому випадку зробити ID-картку обов'язковою нам допомогло. У Фінляндії вони не зробили свої посвідчення обов'язковими. І я думаю, що досі його не має приблизно половина населення. В Естонії у нас є гарна приказка — якщо у вас щось є, і воно не просить хліба, нехай собі буде (сміється). Але якщо у вас щось є, та ви маєте можливість цю річ перевіряти — можливо тоді, ви зможете щось з тим зробити. Тому 99,5% державних послуг в Естонії є електронними.
– Чи є у вас ще якісь поради від Естонії, які можуть допомогти цій системі запрацювати, окрім як обов'язковість?
– Якщо рішення чудово функціонують і справді почали поширюватися, то ви більше не можете цього зупинити. Тому що люди, які ними скористались, вже задоволені. Поговоріть з ними. Отримайте відгуки. Спробуйте зробити систему ще краще.
Підключіть всілякі приватні компанії. Ми підключили наші банки, оскільки вони також були дуже зацікавлені в електронних послугах — банки не хотіли залишати свої відділення в маленьких містечках відкритими. Банки також переживають за свої гроші, тому електронні платформи мали бути в безпеці. Вони допомагали і співпрацювали з нами. Тож підключіть і приватний сектор. Це важливо.
Про улюблені книги, подорожі та футбол
– Наші читачі люблять книги та читання. Що б ви порекомендували та які ваші улюблені книги?
– Це чудове запитання, тому що я сам дуже люблю читати. Але моя відповідь залежить від ваших уподобань.
Перш за все, я пропоную прочитати найсвіжіший щорічник Естонської служби зовнішньої розвідки. Як ми говоримо в Естонії, є дві книги, які ми найбільш очікуємо щороку. Одна із них — книга служби зовнішньої розвідки, а другий — щорічник Служби внутрішньої безпеки. Ви можете прочитати їх естонською та англійською мовами, і в Інтернеті також, хоча в обкладинці, безумовно, краще.
Якщо ви хотіли б прочитати щось, що допоможе вам у роботі, я можу запропонувати вам прочитати книгу для покращення своїх лідерських навичок — мого улюбленого автора, Джима Коллінза. Його книга "Від хорошого до величного".
Ще одна справді чудова книга, яку мені щойно подарував на Різдво мій колега, "Поворотний момент" Малкольма Гладвелла — вона про те, як починаються тренди та що потрібно для того, щоб запустити тенденцію. Ця книга мене надихнула.
Я б також порекомендував деякі книги, які не надто пов'язані з роботою. Мені й так потрібно постійно читати вдень на роботі, тому на вихідних я люблю читати щось цікавіше. Мені подобається фентезі та наукова фантастика. Мій улюблений міжнародний автор — Ніл Гейман. Його книга "Небудь-де" справді чудова. Або, наприклад, "Американські боги".
У США також живе авторка з естонським корінням — не дуже відома. Кірстен Бакіс та її книга "Життя собак-монстрів". Дійсно цікава суміш — вона створює відчуття денного лютневого сонця, яскравого, але одночасно холодного. Має ту гіркосолодку особливість. Трохи смутку і радості.
– Що, на вашу думку, спільне між естонцями та українцями? Які основні відмінності?
– Безумовно, ми розділяємо любов до свободи та незалежності. Це те, що у нас спільне. Ось чому ви демократичні, і ми демократичні.
Ми любимо співати. Може з різних нагод (сміється).
Ми дуже любимо наші пісенні фестивалі, які, сподіваюсь, коли пандемія закінчаться, ми зможемо відновити.
А про відмінності…
В Естонії ми більш індивідуалістичні. Мрією естонця є мати власний будинок і щоб найближчий сусід був достатньо далеко й одночасно близько: коли ви бачите, як десь за горизонтом виходить дим із димоходу.
Тут, я думаю, ви більш колективні. Ви більше любите компанію.
У мене є цікава історія (сміється). Один іноземець описав одного разу естонців так: Ви подібні до птахів. Ви дивитесь один на одного, нічого не кажучи, але все розумієте.
Я суміш обох народів. Мій дідусь був українцем — з Вінницької області. Тож у мене тут теж є коріння. Тож спільне в Естонії та України — це я. (Сміється)
– Ви згадували, що хотіли б відвідати більше регіонів України. Які саме?
– Мені не вдалося подорожувати Україною так багато. Я хотів би поїхати й подивитися Азовське море. Я ніколи цього не робив. Я був в Одесі, але не як посол. Я хотів би відвідати різні куточки України. Бо я вважаю, що ваші відмінності вас збагачують. Це величезна країна. Напрочуд велика, у порівнянні з Естонією (посміхається).
Був на Заході, багато років тому, їздив до Львова, але не як посол. Я не був у більш ніж половині областей, наприклад, у Херсоні. Але я пообіцяв Антону Коріневичу, представнику президента в Криму, що я поїду туди й привезу нашого президента та прем'єр-міністра.
– Наскільки нам відомо, ви футболіст. Що ви думаєте про український футбол? У вас є улюблена команда чи гравець?
– У вас справді дуже сильний футбол. Я завжди пропускаю можливість піти та подивитись гру на стадіоні. Коли я приїхав, мені вдалося піти та подивитися кілька ігор. Це було смішно: коли я виїхав з Таллінна, колеги подарували мені сорочку донецького "Шахтаря". Коли мій брат приїхав сюди й ми дивилися матч київського "Динамо" проти "Шахтаря", він потім придбав футболку київського "Динамо". (Сміється)
Як дипломат, я не можу сказати, що обрав одну з сторін. Найвидатніший гравець в Україні, на мою думку, — Андрій Шевченко. У мене є м'яч з його автографом. Я дуже ним пишаюся.
Фото "Рубрики"
