Стамбульська конвенція: чому ратифікували зараз і що зміниться
Тепер насильство — не приватна справа. Держава зобов’язана реагувати на кожний відомий акт.
У чому проблема?
11 років тому, на початку травня, Рада Європи ухвалила Конвенцію про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Однією з розробниць Стамбульської Конвенції була й Україна. 7 листопада 2011 року Україна підписала Стамбульську конвенцію, проте вона так і не була ратифікована українським парламентом.
Багато років українські депутати говорили, що підписання цього документу "не на часі". А тим часом правозахисники, активісти і всі, хто боровся за права жінок, неодноразово просили владу ратифікувати конвенцію — писали петиції, проводили марші, створювали дискусії. Про те, що стамбульська конвенція може бути ратифікована у 2022, всерйоз заговорили в Раді ще в січні. А наприкінці лютого почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну…
Яке рішення?
Здавалося б — знов "не на часі". Але все ж таки 20 червня, незважаючи на війну, закінчилася більш ніж десятирічна епопея: Верховна Рада України ратифікувала Стамбульську конвенцію про запобігання насильства щодо жінок і домашнього насильства. "За" проголосувало 259 депутатів, "проти" — 8. Тепер, після ратифікації Стамбульської Конвенції (що означає, що країна зобов'язується виконувати її положення), і в Україні буде діяти найважливіший інструмент з протидії насильству над жінками. Це важливий крок не тільки до Європейською Союзу, але й до цивілізованого світу, де насильство в будь-яких формах заборонено і не визнається "нормою життя".
Як це працює?
На карті:
🟩 – Підписано та ратифіковано (Україна вже зелена).
🟨 – Тільки підписано.
🟥 – Не підписано (Держави-члени Ради Європи).
🟪 – Колишні учасниці
Стамбульська конвенція — це міжнародна угода Ради Європи. Її повна назва звучить як Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Отже, Стамбульська конвенція — це документ, який прагне запобігати домашньому насильству, захистити його жертв та покарати кривдників. Вона посилює зобов'язання держави та надає інструменти для захисту населення від всіх форм насильства, серед яких фізичне, психологічне, сексуальне тощо.
Стамбульську Конвенцію підписали 46 держав, але ратифікували лише 34. Останньою перед Україною ратифікувала конвенцію Молдова — зовсім недавно, 14 жовтня 2021 року. Незважаючи на те, що в країні також було багато маніпуляцій навколо цієї теми, Молдові вдалось ратифікувати конвенцію для реалізації її основних цілей.
Донедавна мало хто з пересічних громадян України знав про Стамбульську конвенцію та її важливість у протидії домашньому насильству, від якого здебільшого потерпають жінки та діти. Стамбульська конвенція — комплексний міжнародний акт, спрямований на захист, запобігання, судову відповідальність і вироблення стратегії в сфері протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству. Конвенція може та має допомогти покращити як становище жінок, так і повагу до прав людини за умови ратифікації її в будь-якій країні.
Цінність Конвенції полягає в тому, що вперше в міжнародному документі, який обов'язковий до виконання країнами, котрі його ратифікували, йдеться не лише про дискримінацію жінок, але й про домашнє насильство (яке хоча й стосується здебільшого жінок, але також зачіпає чоловіків), про різні вияви насильства стосовно жінок (сексуальне насильство, зокрема зґвалтування, примусовий шлюб, примусовий аборт, примусова стерилізація, каліцтво жіночих статевих органів, злочини заради так званої "честі", переслідування, сексуальні домагання).
Всі визначені в Конвенції види насильства розглядаються не як приватні питання особи, що постраждала, або внутрішні проблеми родини, а як злочини та порушення прав людини, відповідальність за реагування на які покладається на державу.
10 основних меседжів Стамбульської конвенції:
- Насильство над жінками — це порушення прав людини та форма дискримінації.
- Необхідно покласти край насильству над жінками та домашньому насильству.
- Реальною загрозою для сімей є саме насильство, а не заходи, які мають на меті захищати та підтримувати жертв такого насильства.
- Конвенція містить вичерпний перелік зобов'язань і не має "підтексту", не вимагає легалізації цивільного партнерства.
- Конвенція не регулює сімейне життя та/або структуру сім'ї, так само не містить визначення поняття "сім'я", а також не сприяє певному типу сімейного середовища.
- Для держав запобігання та боротьба з насильством над жінками не є питанням доброї волі — це юридичне зобов'язання.
- Насильство над жінками та домашнє насильство не є приватними питаннями. Держави зобов'язані запобігати насильству, захищати жертв та карати винних.
- Стамбульська конвенція застосовується в мирний час і в умовах збройного конфлікту.
- Стамбульська конвенція — це заклик до дії: для країн — підписання та ратифікація Конвенції; для урядів – розробка та впровадження політики відповідно до вимог Конвенції; для парламентів та парламентарів — постійний перегляд законодавства та моніторинг ефективності заходів; для місцевої влади та громадянського суспільства — активна участь у реагуванні на прояви насильства стосовно жінок.
- Ліквідація насильства щодо жінок повинна бути ціллю, яка об'єднує всіх нас.
Дуже важливий аспект: у Конвенції чітко зазначено, що форми насильства, які нею охоплюються, не зникають під час збройного конфлікту або окупації, а тому вимоги Конвенції застосовуються під час збройного конфлікту та доповнюють норми міжнародного гуманітарного та кримінального права.
Ратифікація Конвенції — це дуже важливий крок для України на шляху до євроінтеграції, гендерної рівності та захисту прав людини!
Чому на ратифікацію ми чекали аж 11 років?
За 11 років Стамбульська конвенція про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству обросла численними міфами. Від цілком дискусійних, на кшталт "у нас вже існує своє законодавство проти домашнього насильства, тому Стамбульська конвенція не потрібна" до зовсім безглуздих, мовляв, конвенція допомагає "запровадити одностатеві шлюби".
У 2016 році спроба ратифікувати цей документ провалилася саме через прописані в ньому поняття "гендер" та "сексуальна орієнтація". Тоді депутати вирішили, що спочатку потрібно підготувати застереження до конвенції, які б відповідали "моральним українським цінностям". Проти ратифікації Стамбульської конвенції неодноразово виступала Рада церков України. Там вважають, що в ній нібито йде нав'язування гендерної ідеології, яка мовляв підміняє "звичне поняття біологічної статі". Церковники вважають, що це прямий шлях популяризації одностатевих відносин. Буквально напередодні у Всеукраїнській раді церков намір Зеленського провести через Раду Стамбульську конвенцію знову розкритикували.
Зараз це стає очевидним, але всі ці роки ніхто і не думав, що саме дискусія про цей документ стане одним із вибухових знарядь гібридної війни росії. Адже саме звідти йшли найбільш "скрєпні" лякалки щодо Конвенції, саме московська церква найбільш пручалася її ратифікації, лякаючи своїх прихожан "страшним" словом "гендер", і саме проросійські пропагандисти найгучніше кричали про наступ Конвенції на "традиції української сім'ї". До речі, росія — одна з країн, яка підписала, але не ратифікувала Стамбульську конвенцію. У цій країні у 2017 році було декриміналізовано домашнє насильство, а основним аргументом проти ратифікації Конвенції росія декларує "несумісність з існуючими в країні нормами традиційної моралі та основами державної сімейної політики".
В реальності Стамбульська Конвенція не пропагує одностатеві шлюби чи інших речей, що суперечать чинній Конституції України. А слово "гендер" не таке вже і страшне. Документ визначає "гендер" як "соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків".
Насправді цей документ про те, що людина — головна цінність країни. Що безпека людини від проявів будь-якого виду насильства є пріоритетом в будь-якій діяльності. Що принижувати і знущатися над людиною не можна нікому і ніколи — за будь-яких обставин!
Що змінить ратифікація Конвенції?
Чим Конвенція краща за чинні акти?
Ратифікація Конвенції — це зобов'язання держави перед міжнародною спільнотою. Багатьом знайомі випадки, коли поліція, приїжджаючи на виклик до домівки, де одна людина б'є іншу, відповідала: "Самі розберуться" — бо у суспільстві поки що немає культури беззаперечного засудження домашнього насильства у будь-якому його прояві: фізичному, сексуальному, економічному, психологічному. Конвенція фіксує зобов'язання держави активніше протидіяти і запобігати насильству. Насилля перестає бути суто "домашньою справою".
До ратифікації Конвенції насильство підпадало в Україні як під адміністративне, так і під кримінальне законодавства. Проте кривдника, на якого не накладено щонайменше два адміністративні стягнення протягом року, не можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Стамбульська конвенція виправляє цей недолік. Тому що вимагає від країн розслідувати всі випадки домашнього насильства як кримінальні злочини.
Відтепер кривдники нестимуть кримінальну відповідальність за будь-який вид насильства. Крім того, покарання буде жорстокішим, якщо потерпілі є родичами чи партнерами або якщо свідком насильства стала дитина.
Також Конвенція рекомендує запровадити юридичну відповідальність за домагання і сталкінг (переслідування), які нині теж не регулюються українським законодавством, і постраждалі не можуть домогтися справедливості.
На яких умовах ратифіковано Конвенцію?
Зеленський пропонував ратифікувати Стамбульську конвенцію із окремою заявою.
У ній йдеться, що метою Конвенції є захист жінок та недопущення домашнього насильства, у тому числі щодо чоловіків та дітей.
Україна не розглядатиме жодне з положень конвенції як таке, що зобов'язує її до зміни Конституції, Сімейного кодексу або інших законів щодо інститутів шлюбу, сім'ї та усиновлення.
Україна зазначає, що виконання зобов'язань Конвенції на тимчасово окупованих територіях не гарантується, а будь-які створені там органи нелегітимні, їхні акти, рішення та документи є недійсними і не створюють жодних правових наслідків.
Крім того, Україна залишає за собою право не застосовувати положення п. 2 ст. 30 Конвенції (щодо належної державної компенсації потерпілим від домашнього насильства) до приведення національного законодавства у відповідність.
А це точно спрацює?
Думати, що після ратифікації Конвенції все відразу зміниться й домашнього насильства не стане не варто. Зміни внаслідок ратифікації не відбудуться в один момент. Аби прискорити процес змін, суспільству треба зробити велику роботу.
Але головні переваги, які Україна матиме від ратифікації Стамбульської конвенції, лежать у площині вдосконалення законодавства і наближення його до стандартів ЄС. Ратифікацією цієї конвенції ми підтверджуємо свій вибір європейських цінностей. Це ще один крок, що наближатиме Україну до набуття повноправного членства у Європейському Союзі.
