Іскра надії: як вінничанка створила український хор у Фінляндії та допомагає дітям знайти хобі

Софія Яковишина родом з містечка Тростянець Вінницької області. З дитинства захоплюється вокалом і не уявляє свого життя без пісні.

"Мій тато колись співав у хорі, прабабуся теж співала. Мама вчилась грати на акордеоні. Але професійно музикою ніхто не займався", — ділиться Софія.

До повномасштабного вторгнення дівчина жила звичним життям: закінчила Вінницький коледж культури і мистецтв ім.Леонтовича, навчалась у Вінницькому педагогічному університеті й викладала вокал у музичній школі. 

Софія Яковишина. Фото з архіву героїні

У перші місяці повномасштабної війни, як і більшість українців, Софія відчувала повну розгубленість і страх. 

"Крім викладання у музичній школі, я заробляла на життя тим, що співала на весіллях, у ресторанах, на різних святкуваннях. Мріяла створити власний гурт. А тут усе зупинилося і було повне нерозуміння, як жити далі", — згадує Софія. 

Дівчину запросила до себе тітка, яка живе у Фінляндії. Софія виїхала і вже через два тижні почала працювати у клінінговій компанії в містечку Еспоо, що неподалік Гельсінкі. Для проживання орендувала невеличку кімнату неподалік офісу. А згодом дівчині вдалося знайти комфортніше житло. Заробити на хліб Софія могла, а от душа сумувала за українською піснею. 

"Я дуже сумувала за своїми дітьми у музичній школі. Залишити їх, особливо найменших, було важким рішенням. Я дуже хотіла працювати з дітьми, а також співати сама, — ділиться дівчина. — Хотілося хоча б просто піти на концерт якогось українського виконавця". 

Софія з маленькою глядачкою, яка вийшла на сцену допомогти співати "Ой у лузі червона калина". Фото з архіву героїні

Крім цього, як і всі країни-сусідки росії, Фінляндіє знає, що таке російська експансія. А отже мало знає, що таке українська культура, не спаплюжена ворожим впливом та пропагандою. Софії кортіло змінити це і заявити про Україну там, де вона змушена тепер жити.

Софія Яковишина почала шукати можливості, де можна співати або працювати з дітьми. 

"Я нічого не знала про Фінляндію, не знала, що там є. Але якось тітка сказала, що є таке Товариство українців у Фінляндії й у них є хор. Вона порадила мені спробувати до них приєднатися. Я почала шукати. Спочатку вийшла на одну людину, вона перенаправила до другої, потім до третьої. Хор знайшла пізніше, але спочатку познайомилась з чудовими людьми й запропонувала їм створити гурток з вокалу для дітей", — згадує Софія Яковишина.

Тож спочатку Софія на базі товариства створила невеличкий хор для українських дітей. Заняття почала проводити двічі на тиждень. 

Софія і її співоча команда у Фінляндії. Фото з архіву героїні

"Я продовжувала працювати в клінінгу. І цей хор був для мене таким дійством, що надихає. Це було єдине, що я могла тут робити з української музики. Ми приходили виступати на невеличкі заходи у бібліотеках, потім колектив почав розширюватися, почали співати на концертах", — ділиться дівчина. 

Спочатку хор "Ясні" відвідували діти 8-12 років. Нині на заняття приходять близько 20 дітей, яких розділили на 2 вікових групи: 6-12 і 12-14 років. Більшість із них переїхали у Фінляндію з початком повномасштабної війни. Лише троє чи четверо жили тут раніше. 

Товариство українців у Фінляндії — організація, яка працює вже багато років. А у квітні 2022-го року українка Надія Максим'юк ініціювала створення Українського центру при Товаристві. 

Вони проводять різноманітні заходи для інтеграції українців у фінську спільноту, вчать мову, організовують концерти та освітні й інтеграційні курси. 

"На початку діяльності Українського Центру до мене звернулася Софія Яковишина з пропозицією поділитися своїми навичками викладання вокалу. Так виникла ідея створити гурток для українських дітей. Згодом цей гурток переріс у дитячий хор з дуже яскравою назвою «Ясні». Зараз наш дитячий хор є вже впізнаваний не лише серед української громади, а й у фінському середовищі. Нас активно запрошують виступати на важливих подіях", — розповідає Надія Максим'юк.

Учасники українського концерту. Фото з архіву героїні

Пропозиція Софії для Українського центру виявилася дуже вчасною. Завдяки старанням дівчини тепер українські діти можуть проводити своє дозвілля різноманітніше, паралельно спілкуються з такими самими юними українцями, а отже й не забувають про рідну культуру.

"Коли ми тільки починали заняття, у нас не було фортепіано, а потім один фін пожертвував нам інструмент. Співали спочатку в маленькій кімнатці, згодом дітей більшало і нам виділили просторіше приміщення. Є ігрова кімната для дітей і така ніби кухня для батьків, де вони можуть попити чаю, чекаючи дітей із заняття", — розповідає викладачка вокалу. 

Софія Яковишина під час одного з майстер-класів для дітей. Фото з архіву героїні

У Фінляндії проводиться багато заходів на підтримку України та для поширення і збереження української культури та традицій. Для Софії брати участь у таких виступах — справжнє задоволення і власна частина боротьби за українське. 

Проте, ширяться випадки, коли концерти влаштовують проросійські організації, прикриваючись згадкою України у назві. Наприклад, восени 2022-го фінськими ЗМІ почали ширитись анонси про концерт "Балтійське море співає для України". Та виявилося, що це продовження багаторічного проєкту, спрямованого на зміцнення культурних зв'язків між росією та Фінляндією. А у назві Україну згадали "для прикриття". 

"Буквально пару тижнів тому ми їздили з українським концертом у сусідні міста, неподалік столичного регіону. Для мене це дуже важливо. Бо зараз росіяни почали організовувати концерти на українську тематику, тому донесення української культури стало ще важливішим", — розповідає дівчина. 

Нещодавно вони з дітьми співали пісню "Обійми" на одній сцені з "Океаном Ельзи". А 27-го листопада дитячий хор "Ясні" візьме участь у великому концерті "Україна звучить" в найбільшому концертному залі міста Гельсінкі.

Хор "Ясні" та Океан Ельзи

Хор "Ясні" та Океан Ельзи

У Гельсінкі Софія познайомилась з талановитою піаністкою з України Мариною Крамаренко. Тепер у виконанні Софії та Марини звучать лемківські, народні та сучасні пісні у власному аранжуванні. 

"З Софією я познайомилася в Гельсінкі минулого літа, незадовго до Дня Незалежності України. І першою піснею, яку ми виконали разом, був гімн України. З того моменту було чимало виступів в дуеті й те, як це відбувається, для мене завжди захопливо, емоційно і дуже щиро", — ділиться Марина Крамаренко.

Виступ з Мариною Крамаренко. Фото з архіву героїні

Українська пісня у виконанні Софії та її вихованців звучить і на різноманітних мітингах. Дівчина зізнається, що музика приваблює більше людей, і навіть перехожі зупиняються подивитися та послухати, що відбувається.

"Коли на мітингу звучить музика, це привертає більше уваги. А самі вуличні акції — це нагадування, що війна в Україні не скінчилась. Деякі люди виїхали з України, але ми не повинні припиняти допомагати українцям. Я відчуваю в цьому свою відповідальну роль".

Софія Яковишина з українським прапором. Фото з архіву героїні

Мітинги, за словами Софії, в столичному регіоні Фінляндії відбуваються регулярно і організовуються Товариством.

"Раніше організовували мітинги кожні два тижні, зараз стає холодно, тож тепер — раз на місяць. Зазвичай вони присвячені якимось подіям, наприклад, Дню козацтва чи вшануванню пам'яті загиблих", — розповідає українка.

А ще, за словами Софії, українська пісня — це про надію. 

"Зазвичай на семінарах, присвячених Україні, розповідають про жахливі події війни, російські бомбардування, смерті. І коли нас з дітьми запрошують заспівати, то це про невеличку іскру надії, позитивну ноту з української сторони. Бо ми показуємо, що Україна може бути на слуху не тільки через війну. У нас також є культура, є творчість. Ми приходимо, щоб принести ту часточку культури жителям країни, яка прихистила нас", — розмірковує Софія Яковишина.

Заняття з дитячим хором для Софії стало натхненням, але дівчині хотілося ще й працювати у галузі, що близька до її освіти й захоплення. 

"Я постійно переглядала вакансії. Але скрізь потрібне знання фінської та англійської мов. Моєї англійської для спілкування вистачало, однак для роботи було недостатньо. Якось я побачила, що потрібен педагог до бібліотеки для роботи з українцями. Почала заповнювати заявку, а там п'ять сторінок тексту і дедлайн уже ось-ось. Я заповнила те резюме, а тоді подумала, що треба ще кудись його відправити, не дарма ж я стільки часу на нього витратила", — сміється дівчина.

Софія почала гуглити інші вакансії та знайшла позицію артінструктора з хобі при департаменті культури міста Еспоо. 

"Це був пробний проєкт. При школах створювалися різноманітні безплатні гуртки, щоб кожна дитина могла знайти своє хобі. Я просто відправила туди резюме. Мене запросили на співбесіду. А потім мені прийшло повідомлення, що я їм не підходжу. Ну, думаю, ок. Аж через кілька днів дзвонять і кажуть, що вийшла помилка і запрошують мене на пів ставки артінструкторкою". 

Софія Яковишина. Фото з архіву героїні

Найбільше Софію приваблювало те, що проєкт був пілотний, тож працівникам надавали свободу дій. Ніхто не знав, як треба, тож можна було креативити на власний розсуд. Спочатку їй запропонували три робочі дні. Дівчина починала працювати навіть без комп'ютера. Але поступово процес почав налагоджуватися, знайшлися перші школи, які зголосилися на такі заняття. А потім муніципалітет отримав грант на новий проєкт для українців і Софію взяли на повну ставку. 

"Моя задача в проєкті — координування процесу. Я мала створити базу українців, яким цікаві заняття, знайти українських інструкторів, відшукати приміщення, створити реєстраційні форми, закупити матеріали, продумати з інструктором, як це буде відбуватися. Майстер-класи були дуже різноманітні. Це були й танці, і малювання, і виготовлення свічок, різних сувенірів, магнітів тощо", — розповідає дівчина. 

Проєкт направлений ще й на гуртування вимушених мігрантів.

"Це таке безпечне місце, куди люди можуть прийти, розслабитися, і разом створити якусь цікаву річ", — говорить Софія. 

Працюючи над проєктом, Софія Яковишина знайшла багатьох талановитих українців, які почали не тільки брати участь у майстер-класах, а й самостійно проводити їх. 

"70% інструкторів — українці. Це для них теж самореалізація. Оскільки спеціалізація в Фінляндії у них не підтверджена, вони не можуть працювати за фахом. А тут, на майстер-класах, вони можуть поділитися своїми уміннями.

Крім того, це ще й знайомство з українською культурою. Бо малювання, наприклад, було у нас за мотивами картин Марії Примаченко. Ще ми робили декоративні підкови для прикрашання будинку. Люди приїхали й у них не було з собою нічого українського. А тут вони створили декор власними руками, ще й з українськими мотивами", — ділиться проєктна менеджерка. 

Софія надає ще й інформаційні послуги для українців. Наприклад, коли батьки шукають заняття для дитини, вона підбирає їм гуртки, які працюють в їхньому районі, надає контакти. 

Місто Еспоо, де мешкає Софія, є побратимом українського Кривого Рогу. Освітні заклади міст уже співпрацюють, а тепер і департамент культури розмірковує над тим, який цікавий проєкт можна було б утілити в життя. 

Софія доклала величезних зусиль, щоб знайти роботу, що відповідає її талантам, та створити хор, завдяки якому Фінляндією лунає українська пісня. Усе, чого їй не вистачало в чужій країні, потроху з'являється, закриваються найважливіші потреби. Залишається лиш сум за родиною і домом.

↓Читайте також

"Ми просто їх втратимо": як науковиця об'єднує українських вчених за кордоном

"Дуже важливо, щоб на такому майданчику звучали проблеми людей з України", — як українка запустила проєкт, що потрапив на Паризький форум миру

Говорити про Україну танцем: як українка вчить англійців танцювати гопака та фламенко