Танці, що стали життям
Тридцятидев'ятирічна Анна Паніотова — хореографка з Маріуполя. Там вона познайомилася з танцювальним мистецтвом, там і реалізувалась як професіоналка. Анна говорить, що любов до танців сталась завдяки батькові.
"Я почала займатися хореографією десь у 12-13 років. За хореографічними мірками, це досить пізно. Але все одно танці стали частиною мого життя. Можна навіть сказати, всім життям. Я така вдячна, що батько, Віктор Лебедєв, знаходив час, щоб возити мене на заняття з хореографії", — говорить Анна Паніотова.
Танцівниця Анна Паніотова на сцені у Маріуполі. Фото з архіву героїні
Анна танцювала в різних колективах Маріуполя, мала насичене концертне життя. Виконувала як народні, так і сучасні види танців. А потім дівчина вирішила зробити хореографію своєю професією.
"Коли я зрозуміла, що хочу серйозно і професійно займатися хореографією, я вступила до Харківської академії культури на факультет хореографічного мистецтва", — пригадує Анна.
Після отримання диплома дівчина повернулась до Маріуполя, де стала балетмейстеркою і створила дитячий танцювальний колектив "Імпульс". Опановувати ази хореографічного мистецтва до Анни приходили діти від 4 і до 15 років.
"В основному ми вчили сучасні танці, але звертали увагу і на народні", — згадує жінка.
У чому проблема?
"Співаків, які можуть представити українську пісню вистачає, а танцюристів майже не було"
Коли почалось повномасштабне вторгнення росії, Анна опинились в самому центрі бойових дій. Жінці важко згадувати про той період. "Ми жили під постійними бомбардуваннями без води, світла, газу і зв'язку. Пам'ятаю один день, коли випав сніг, і ми збирали його, носили у ванну, а коли він розтавав, могли хоча б помити посуд та зробити інші побутові справи. Ми не пили талу воду, але я знаю випадки, коли для людей це була єдина вода", — ділиться Анна.
Жінка розповідає, що у Маріуполі вони з родиною збирали дрова й готували їжу на вогнищі.
"Все доводилося робити під постійними обстрілами. Від прямого влучання у сусідній двір загинула ціла родина: мама, тато і донька. Ховали загиблих прямо у дворах", — розповідає маріупольчанка.
За словами Анни, вона вже не сподівалася виїхати з окупованого Маріуполя.
"Шанс вибратися був у тих, хто мав власний автомобіль. У мене автомобіля не було, тож я розуміла, що доведеться бути тут до кінця", — говорить Анна.
І все ж жінці вдалося виїхати. Рідний брат вивіз її спочатку на територію росії, а потім вона емігрувала до Великої Британії. "Коли тільки з'явився зв'язок, мені почала писати моя знайома, яка живе в Англії. Вона розповіла мені про спонсорську програму допомоги українцям, коли надається безоплатне проживання".
Так Анна Паніотова опинилася в невеличкому містечку Вінчестер неподалік Лондона. Житло їй надала жінка, яка сама мешкає в Японії. "Мені дуже пощастило з власницею житла. Вона не просто дала мені дах над головою, а й щиро цікавиться моїм захопленням — танцями".
Анна Паніотова під час тренування у ще мирному Маріуполі. Фото з архіву героїні
У містечку, де проживає Анна, організувалась дуже потужна українсько-англійська спільнота. Британці роблять все можливе, щоб українські біженці інтегрувалися в громаду і щиро цікавляться українською культурою.
"У церкві, де збирається ком'юніті, проводять багато різноманітних заходів. І якось так сталося, що співаків, які можуть представити українську пісню вистачає, а от танцюристів майже не було. Тому, коли мені запропонували станцювати щось народне, я зраділа", — ділиться Анна.
Яке рішення?
"Це було так цікаво — танцювати під живу музику"
Показавши український народний танець на зібранні спільноти в церкві, Анна завоювала серця глядачів. Її стали запрошувати на різноманітні благодійні концерти та виступи. "Мене запросили на концерт, який організовували на підтримку українських біженців. Там я танцювала народний танець у супроводі оркестру народних інструментів", — розповідає Анна Паніотова.
Анна Паніотова під час виступу у церкві. Фото з архіву героїні
Оркестр грав "Ти ж мене підманула", а Анна танцювала український народний танець. "Це було так цікаво — танцювати під живу музику, — згадує Анна. — І дуже приємно було, коли до нас після концерту підходили англійці, дякували нам і говорили, що їм було дуже цікаво побачити український народний танець".
А на День Незалежності України, 24-го серпня, організували великий захід з презентацією України, з українськими піснями й танцями. "Була дуже цікава програма, коли ведуча англійською мовою ставила різноманітні питання про Україну, але попереджала, що це питання для англійців. Бо деякі речі, які для українців здаються звичними, для англійців є невідомими. Таким чином британці дізналися багато нового про Україну".
Як це працює?
Мешканці Вінчестера та інших англійських міст активно допомагають українцям. Вони не тільки забезпечують житлом тих, кому довелося рятуватися від війни, а й влаштовують заходи, потрапити на які можна за донат. Зібрані кошти відправляють на потреби українців.
Анна говорить, що пишається тим, що її запрошують на такі концерти. Таким чином вона може і займатися улюбленою справою і бути причетною до допомоги Україні. А ще пояснювати іноземцям різницю між українською та російською культурами.
"Після виступів до мене часто звертаються британці з питанням: «Це російський народний танець?» І мені доводиться пояснювати, в чому різниця між українським народним танцем і російським. Бо є багато схожих елементів, однак вони відрізняються за технікою виконання. Я можу пояснити кожен рух і розповісти, чим він відрізняється в українському та російському танці", — роз'яснює Анна.
Влітку Анна виступає і просто на вулиці, на літніх майданчиках. Це спосіб не тільки порадувати глядачів, а й відточити власну майстерність. "Коли довго не працюєш за своєю спеціальністю, то втрачається кваліфікація, — говорить Анна. — Тому ловлю кожну можливість, щоб потанцювати й підтримувати себе у формі".
Анна Паніотова під час одного з тренувань вже в Англії. Фото з архіву героїні
Анна також проводить майстер-класи для охочих навчитися танцювати. "Одного разу мене запросили у скаутську організацію на презентацію української культури. Мені потрібно було показати елементи українського народного танцю. Це був такий інтерактив, коли я демонструвала, а діти намагалися за мною повторити. Було дуже весело спостерігати, як вони намагаються танцювати гопака. Щось виходило, щось не дуже, хтось падав, але запам'яталося всім", — пригадує Анна.
Хореографка захоплюється ще й іспанськими танцями. Близько року тому вона організувала у Вінчестері колектив іспанського танцю "Фламенко". Три англійки й три українки збираються разом, щоб поринути у запальний танок. Поки це не приносить дохід, натомість приносить задоволення. Проводять уроки хореографії та виступають у церкві.
Колектив "Фламенко" у Вінчестері. Фото з архіву героїні
"Коли я викладаю відео з виступів у церкві, то українці дуже дивуються: «Як таке можливо?» Але для англійців це нормальна практика, коли після закінчення концерту, в церкві починається служба", — розповідає Анна Паніотова. — Ця церква стала центром єднання для українців і англійців. Ми збираємося, проводимо там розмовні клуби, спілкуємося, п'ємо чай чи каву. Ну і тренуємось у танцях фламенко".
Після майстер-класу Анни Паніотової з фламенко. Фото з архіву героїні
Колектив "Фламенко" бере участь у благодійних концертах і влаштовує майстер-класи, на які приходять багато охочих. А ще це терапія і можливість знайти подруг. До колективу зокрема доєдналось двоє дівчат, які теж, як і Анна, з Маріуполя.
"Я дуже вдячна, що в Англії у мене є можливість відвідувати танцювальні заняття, — зізнається учасниця колективу з Маріуполя Марина Дабло. — Це дає мені можливість відволіктися від подій, які сталися в житті під час війни. Анна робить все можливе, щоб ми відвідували заняття із задоволенням і могли брати участь у благодійних концертах. Нам пощастило бути ученицями цієї чарівної жінки. А її професійність та любов до своєї роботи вражає, надихає і захоплює".
Колектив "Фламенко" у церкві. Фото з архіву героїні
"Тут я зустріла друзів серед британок та українок. У теплій і дружній атмосфері відчуваю себе впевнено і вільно. Ми цінуємо час, який проводимо разом на заняттях та концертах", — ділиться і Юлія Петрушина з Маріуполя.
Мешканка Вінчестера Юлія Брей розповідає: "Заняття з фламенко — одні з найважливіших занять у моєму розкладі. Анна не тільки відмінно танцює, а й чудово викладає. На її уроки ми завжди ходимо із задоволенням. Фламенко розвиває і розум, і тіло, кидає виклик координації, балансу, пам'яті, ритму тощо. Анна терпляча і пристрасна вчителька, завдяки її вірі та підбадьорюванню ми й беремо участь у місцевих концертах".
Анна прагне розвиватися за кордоном, але сумує за дітьми зі свого танцювального колективу в Маріуполі. "За 8 років роботи назбиралась велика-велика база костюмів, діти звикли до викладача. На жаль, тепер учасники колективу розкидані по всьому світу. Ми підтримуємо зв'язок, намагаємось слідкувати один за одним і віримо, що колись вдасться зустрітися і затанцювати разом ще раз".
"З комунікацій починаються війни, але ними вони й закінчуються": як українка з-за кордону допомагає вітчизняним ГО говорити до світу
Яна Корецька: "Відчуваю свою місію в тому, щоб розповідати ірландцям про українську культуру"
