Крим, торгівля і безпілотники: про що говорили у Стамбулі Ердоган та Зеленський
Президенти України та Туреччини домовлялися про “оборонку”, інвестиції та тиск на Росію
Фото Reuters
У них є 355-тисячна армія, потужна економіка, членство у НАТО і вплив у мусульманському світі – імовірно, саме тому Володимир Зеленський поїхав до Туреччини, аби заручитися підтримкою на всіх рівнях.
Українці привезли до Стамбула цілий пакет пропозицій: від участі у поверненні Криму до будівництва доріг. Однак у наших сусідів теж є список очікувань, і очолює його зона вільної торгівлі. Розповідаємо, про що домовилися, а про що домовились домовлятися.
Український президент Володимир Зеленський провів візит до Туреччини 16 жовтня, і цей день видався доволі плідним для його учасників. Окрім його перемовин з турецьким колегою Реджепом Таїпом Ердоганом, пройшли ще кілька "галузевих" зустрічей для інших членів делегації – наприклад, з теми військової промисловості чи економіки.
А ще президенти піджартували над канадським прем'єром Джастіном Трюдо, коли Ердоган зателефонував йому зі Стамбула, а потім передав слухавку Зеленському.
Якщо Петро Порошенко регулярно бачився і спілкувався з німецькою канцлеркою Ангелою Меркель, то чи не головним другом Володимира Зеленського стає Ердоган. Це вже другий візит нашого президента до Стамбула, а його турецький колега минулого лютого приїздив до Києва. Зеленський навіть вручив Ердогану орден Ярослава Мудрого найвищого ступеня.
Фото Reuters
У Стамбулі президенти домовилися, але без конкретики
Підсумки зустрічі при бажанні можна назвати і "перемогою", і "зрадою". Оптимісти можуть вказати на цілий ряд домовленостей команд Зеленського та Ердогана. Зокрема, міністри оборони Андрій Таран та Хулусі Акар підписали рамкову військову угоду з 21 напрямами співпраці, йдеться навіть про обмін даними, які добудуть розвідувальні служби країн (але повний текст лишається секретним).
Песимісти ж можуть відзначити, що угоди з Туреччиною поки не містять конкретики – на відміну, від, наприклад, домовленості з Великою Британією, де вже згадані і 2,5 мільярда фунтів стерлінгів для України, і будівництво ракетних катерів для наших ВМС.
Але сама ідея команди Зеленського організувати поїздку до Ердогана видається напрочуд вдалою, і цілком може стати базою для вигідних домовленостей. Турецький президент неабияк цінує символічні, дипломатичні жести. А зараз він опинився ледь не в дипломатичній ізоляції – передовсім через підтримку Азербайджану у війні за Нагірний Карабах.
Через це на Ердогана намагався тиснути французький президент Еммануель Макрон, а Канада не постачає туркам запчастини для безпілотників. Тим часом Європарламент ухвалив резолюцію проти Туреччини і погрожує санкціями (є за що, Анкара намагаються добувати газ у територіальних водах Кіпру).
А стосунки з колишнім великим другом Ердогана Владіміром Путіним теж зіпсувалася, бо росіяни і турки б'ються за вплив у Сирії і Лівії. Словом, тим ціннішою для Ердогана стає дружба і візит Зеленського.
Фото Reuters
Володимир Зеленський будує дружбу з Ердоганом навколо військової тематики
Із новин, якими ділився Офіс Президента стає ясно: саме військова співпраця обіцяє стати головним рушієм українсько-турецької дружби, і ось чому.
По-перше, справа у безпілотниках. "Bayraktar TB2" – одне з ключових слів у перемовинах за останній час, це ударний турецький безпілотник, який вже став головною зброєю азербайджанської армії у війні за Нагірний Карабах (дефакто дрони виконують функції бойової авіації). Україна готується закупити до 48 таких машин для ЗСУ.
Зеленському, щоправда, потрібні не лише "Байрактари". Раніше керівник "Укрспецекспорту" Вадим Ноздря розповів про домовленість створити в Україні спільний з турками завод, який вироблятиме бойові дрони. Для Анкари це новий ринок плюс можливість отримати бойову техніку дешевше (у нас нижчі зарплати і вартість запчастин).
У обмін Київ отримує сучасні дрони для ЗСУ, право продавати їх до інших країн (якщо цього не роблять турки). А ще робочі місця і досвід для наших військових конструкторів. Українські та турецькі посадовці говорили навіть про спільну розробку та будівництво нових, потужніших військових безпілотників. До речі, турецькі БПЛА Akinci вже літають з українськими двигунами.
По-друге, Володимир Зеленський всіляко рекламував і інші напрями "оборонки". Підписали навіть меморандум про спільні військові проєкти. І дійсно, турки цікавляться літаками Ан-178, президент також пропонував їм вже перевірені українські авіаційні двигуни.
Віцепрем'єр з питань оборонних галузей Олег Уруський вважає, що Україна і Туреччина вже можуть створювати спільні підприємства з виробництва тієї ж бронетехніки чи ракет. Водночас, плани спільно будувати кораблі чи розвивати протиповітряну оборону поки лишаються тільки пропозиціями Зеленського (і є сумніви, чи здатна Україна споруджувати бойові кораблі).
Фото Reuters
А ще туркам пропонують участь у "Великому будівництві" (так-так, це про дороги)
Якщо у військовій сфері справа вже дійшла до угод, то про економічну співпрацю передовсім говорили у форматі "Зеленський обіцяє, турки слухають".
Головна "цивільна" пропозиція для Анкари – долучатися до проєктів "Великого будівництва" (зокрема, спорудження доріг) та вести бізнес в Україні. Не випадково у складі делегації опинився міністр економіки Ігор Петрашко. Президент окремо наголосив, що хоче розширити перелік проєктів і турецьких компаній, які будують в Україні і запрошує їх до співпраці.
Про інвестиції теж говорили. "Ми очікуємо широкої участі турецького бізнесу в процесі приватизації в Україні. … У тій сфері, яку вибере сам бізнес для роботи, ми завжди будемо готові допомогти", – пропонує підтримку Володимир Зеленський.
І як кажуть у Офісі Президента, компанія Aksoy Ventures турецького бізнесмена Бату Аксоя цікавиться приватизацією українських "енергетичних об'єктів" (зараз до продажу готується компанія "Центренерго", ряд ТЕЦ і обленерго) та будівельними проєктами.
Окремим рядком у цих домовленостях є обіцянка турків звести житло для кримськотатарських переселенців, раніше йшлося про 500 квартир (громадяни України отримують житло, турецький лідер – іміджеві вигоди). "Зараз триває робота з втілення проєктів з будівництва житла для наших братів – кримських татар і побудови у Києві комплексу мечеті", – розповів Ердоган.
Фото Reuters
Натомість турки мають допомогти Україні у боротьбі за Крим
А оскільки українська делегація привезла чимало пропозицій співпраці, то Володимир Зеленський скористався моментом, аби просити і про послугу – а стосується вона Криму.
Україні потрібно, аби Туреччина долучилася до так званої "Кримської платформи". І Зеленський стверджує, що турецький колега погодився "брати активну участь". Ердоган навіть підписався під знаменитим "Крим – це Україна" (хоча без жодних зобов'язань)
Йдеться про ще одну ідею наших дипломатів: створити міжнародний дипломатичний майданчик на зразок "нормандського формату", але присвячений лише питанням окупації Криму та прав його мешканців.
Задумка у тому, щоби тиснути на Росію і нагадувати світові про анексію півострова – адже якщо про неї забудуть, то немає шансів на санкції і міжнародне обурення у відповідь на, скажімо, репресії проти кримських татар (тож залучення країни з "великої двадцятки" буде для нас плюсом).
А Реджепу Ердогану "Кримська платформа" теж вигідна, адже турецький керманич бачить себе захисником усіх мусульман світу (пам'ятаємо про кримських татар). Достатньо згадати, як у липні він погрожував "визволити" мечеть Аль-Акса в Єрусалимі від ізраїльтян.
Чи означає це, що Україна має так само підтримувати Туреччину у міжнародних питаннях (наприклад у ООН, ОБСЄ чи міжнародних дискусіях щодо Карабаху)? Це ймовірно, хоча публічно про таке і не йшлося.
Фото Reuters
Однак Ердогану потрібна Зона вільної торгівлі з Україною… і на турецьких умовах
Стосунки України та Туреччини можна було б назвати взірцевими, якби не одна принципова вимога Ердогана. Ще з 2016 року, коли Володимир Зеленський не збирався йти в президенти, турецький керманич наполягає: дві країни мають створити Зону вільної торгівлі (не виключено, що ця тема впливатиме і на "теплоту" стосунків Києва та Анкари зараз).
Здавалось би, схожа ЗВТ з Євросоюзом була нам вигідна, але тут є нюанс. Турки хотіли, щоб країни зняли бар'єри для промислових товарів на зразок одягу і техніки (Туреччина експортує їх значно більше), зате зберегли мита на зерно та інші харчові продукти (а тут якраз Україна продає, а турки купують). Власне, тому перемовини і тривають 5 років поспіль.
Адже нам це зовсім невигідно: турецька промисловість значно потужніша (на неї припадає 80% ВВП країни), і в результаті південні сусіди "затоплять" український ринок "безмитними" і від того ще дешевшими товарами, витіснивши наших же виробників.
"Ми повинні розуміти, що досить багато кінцевої продукції, яка продається в Україні, їде з Туреччини. … Коли ми починаємо виступати сировинним придатком до Туреччини. в якої ми ж потім і купуємо одяг і ті ж вироби з металу, це питання", – відзначав раніше директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.
В ідеалі, нашому бізнесу навпаки потрібен "аграрний безвіз", аби постачати південному сусіду харчові продукти – але тут незгодні вже турки, які також дбають про своїх виробників. Максимум, на що готові були піти у Анкарі – квоти на окремі види товарів, і то переважно сировини: умовно, аби наші компанії продавали турецьким яблука, а вже там з них робитимуть сік.
Втім, не виключено, що саме Володимиру Зеленському доведеться дещо поступитися і задовольнити частину вимог Анкари. Адже у військово-політичному плані Україна більше потребує союзу з Туреччиною, ніж навпаки, і торговими поступками можна "заплатити" за вигідні угоди у інших сферах. Поки що це – головне проблемне питання.
Загалом же, хоча плани на взаємини з Туреччиною у команди Зеленського справді амбітні, не слід забувати, що реальний успіх залежатиме від дій нашої влади – і її волі до реформ. Так, у попередні роки Сполучені Штати Америки теж пропонували Україні співпрацю у оборонній галузі – однак згодом "взяли свої слова назад", побачивши, що команда Порошенка не реформує військово-промисловий комплекс. А посол Німеччини Анка Фельдгузен прямим текстом заявляє: інвесторам потрібні не "інвестиційні няні", а незалежні суди.
Тож аби втілити всі проєкти, наша країна має ставати потужнішою в усіх сферах. Тоді тісний союз з Україною буде справді цікавий Туреччині. Втім, за новою дружбою не слід забувати про наших традиційних союзників: Сполучені Штати, Євросоюз та Британію – і не псувати з ними стосунки навіть якщо це зробить Ердоган.
