Як кіт із собакою: 8 лайфхаків для дружнього співіснування хатніх улюбленців
30 листопада — День домашніх тварин. Розповідаємо, що робити, якщо кожен ваш день — день тварин, і ці тварини — кіт з собакою.
Як подружити кота з собакою? Якщо ви дуже любите тварин і вирішили, що у вашому будинку має жити кіт та собака, будьте готові стати для них не просто гарним господарем, а й нянею, вихователем і навіть психологом. Антагонізм цих тварин добре відомий людям, проте ця ворожнеча не обов'язково має бути непримиренною. Як тварини зустрінуть одне одного, чи зможуть вони потоваришувати і мирно співіснувати в одному будинку — усе це залежить від господаря.
Як подружити кота з собакою, якщо тварини росли не разом, та уникнути помилок, яких припускається майже кожен, для "Рубрики" розповіла зоопсихологиня Анастасія Брєніна.
У чому проблема?
Хтось вирішує мати різних тварин виважено і обдумано, зважуючи всю нюанси заздалегідь. Але часто такий симбіоз трапляється незаплановано, просто тому, що так склалися життєві обставини. Тварини можуть дістатися у спадок, їх приносять додому діти, котяче-собачих малюків підкидують під двері і залишають біля сміттєвих баків. Як тут пройти повз? Ось і беруть у хату. Ну то й що, що там уже є вихованець, якось та й потоваришують!
Це "якось", на яке так сподіваються господарі, спрацьовує нечасто. Найпоширеніша причина конфліктів між собаками та кішками у дикій природі – конкуренція за територію та ресурси. У світі домашніх тварин все те ж саме. Тільки територією стає не вулиця, а всі кімнати у будинку, а ресурсом — не їжа, а увага господаря. Цей конфлікт може ускладнюватися тим, що кішки звикли існувати "самі по собі", а собаки – жити у зграї та створювати ієрархію через спілкування та активну взаємодію.
На думку фахівців, за правильної поведінки власника, який використовує спеціальні техніки, примирити представників різних видів все ж таки вдасться. Головне — не допускати формування негативного досвіду та попереджати конфлікти, доки вони не увійшли до звички.
Яке рішення?
Для того, щоб вихованці жили у злагоді, з боку господаря потрібні превентивні заходи: соціалізація, виховання та дресирування. У деяких випадках доводиться звертатися до професіоналів.
В ідеалі кошеня й щеня слід заводити одночасно, але це передбачає, що вони з'являються в один день і потрапляють у нове середовище — квартиру або будинок, разом. Тоді, як зазначає зоопсихологіня Анастасія Брєніна, ніхто з них не почуватиметься старшим, і не буде такої великої проблеми з розподілом території. Насправді ж часто виходить інакше, часто з різницею кілька місяців чи років, коли хтось один вже освоївся — і раптом з'являється чужинець! Іншого виду, розміру, із чужим запахом та незрозумілою поведінкою. І в цьому випадку рішення виховувати двох улюбленців, враховуючи всі їхні потреби, є ще більш відповідальним кроком. Господар тут — уособлення балансу та справедливості, авторитет і ватажок для обох.
Як це працює?
Для того, щоб знайомство кота і собаки відбулося в максимально сприятливих умовах, а подальше спільне життя обійшлося "без жертв", Анастасія Брєніна пропонує наступний план дій:
1. Знайомте своїх пухнастиків поступово
Коли в будинку вже є старожил, і хтось інший приходить "на його територію" – конфлікт неминучий. Тобто в будь-якому разі перша тварина буде відстоювати своє "законне" місце під сонцем — це може проявлятися в мітках для привернення уваги, у зіпсованих різними способами речах, у відмові від їжі чи ігноруванні господаря, і, звісно, в агресії до чужинця. Кішки та собаки розмовляють різними мовами, тому ваша допомога їм обом дуже потрібна, щоб вони швидше порозумілися один із одним.
2. Одразу не пускайте тварин в одну кімнату, перші кілька днів рекомендовано їх тримати у різних кімнатах, за зачиненими дверима
Наприклад, є кішка, яка живе в родині давно і дуже прив'язана до свого господаря — і тут раптом принесли щось незрозуміле, чуже й гавкуче. Що робити кішці? Вона може ховатися, ігнорувати людину, відмовлятися від їжі та туалету — тому що на шляху до цих речей живе "воно"! Але ж потреби нікуди не діваються. Кішці потрібен туалет і їжа — найпростіше, що можна зробити, це поставити все ближче до неї, а господареві ходити до неї в кімнату, як у гості, і спілкуватися якийсь час у такому режимі.
Щоб тварини були спокійні, забезпечте їх власними іграшками та покладіть у кімнату вже свої речі, щоб вони постійно відчували запах господаря.
3. Через пару днів можна познайомити тварин
Щоб ваші улюбленці мали простір для маневрів, проведіть першу зустріч у великій кімнаті і під вашим повним контролем. Дуже важливо показувати рівнозначність: ви важливі обоє, я люблю обох і т.д. Гладити одночасно, пригостити чимось смачненьким — для тварин це вже комунікація. Після зустрічі розсадіть тварин по різних кімнатах, щоб вони заспокоїлися. Повторюйте такі зустрічі, поступово збільшуючи тривалість.
Якщо обидва вихованці реагують один на одного нормально і не виявляють агресії, спробуйте відійти, щоб вони самі познайомилися ближче.
4. Що робити, якщо агресія таки існує?
Не допускайте бійки, не дозволяйте тваринам полювати один на одного та затискати в кут. Конфлікти будуть. Але не беріть відкрито сторону потерпілого, притискаючи його до себе, кричачи та звинувачуючи "винуватця". Це лише посилить конфлікт, який пізніше спалахне з новою силою. Якщо щеня агресивне до кішки — спокійно перемістіть кішку на рівень вище, а собаку, присоромивши, відправьте у якості покарання "на місце". Якщо кішка агресивно реагує на цуценя — можна відлякати пульверизатором. З котами як регулятор також добре діє шипіння. Це сигнал їхньою мовою, і коти його розуміють дуже добре.
Ще одна причина конфліктів пов'язана з розміром тварин — коли велика та сильна особина пригнічує дрібнішу та слабшу. Подібна поведінка зустрічається як у дорослих собак, так і у дорослих котів. Тому розраховувати, що "дорослий" не чіпатиме "дитину", пес — кошеня, а кіт — цуценя, небезпечно. Будь-яке спілкування має відбуватися під наглядом власника, поки малюк не підросте і не підвищить свій статус у новій "зграї".
Основний принцип — створення умов для комунікації і ваше рівнозначне відношення. Будь-який розклад, коли хтось із вихованців почувається головнішим — це вже поле для конфлікту та провокацій, і лише ватажок своєю увагою до кожного може це балансувати.
5. У кота та собаки має бути свій особистий простір — власні лоток, ліжко, іграшки, ковдра, мисочки з їжею і водою
Спочатку вихованців слід годувати окремо. Тому що старожилу спершу вистачить чужого запаху в будинку, не потрібно відразу влаштовувати випробування із сумісним годуванням. Кого першого годувати при роздільному харчуванні не важливо; важливо, що вони не бачать один одного і почуваються у відносній безпеці. Тим більше, якщо новий мешканець маленький, то йому і годування потрібне частіше.
Але коли тварини звикнуть один до одного, їжа має бути на одній кухні, але з різного посуду: хочеш їсти/пити — ніхто не б'ється і не штовхається біля водопою. Якщо є можливість, посуд можна рознести і на різні рівні: "У нас миски котів стоять нагорі, на підвіконні та мікрохвильовій печі, а собаки їдять унизу, всі одне одного бачать, але кожен зайнятий своєю справою".
6. Поділіть простір квартири на секції, щоб тварини мали можливість підійти одне до одного або, навпаки, сховатись, якщо не бажають контактувати
Забезпечте котячих місцями вище підлоги — це може бути коробка, будиночок, крісло чи навіть вільний простір на шафі — коту необхідне місце, де можна сховатися від собаки та людей.
Собаки активніші, ніж коти, і частіше прагнуть спілкування. Тому важливо зробити так, щоб у собаки була можливість виходу енергії за рахунок прогулянок, пробіжок та повноцінних ігор на свіжому повітрі. Тоді вдома собака не проявлятиме нав'язливість по відношенню до кішки.
7. Дозволяйте вихованцям акуратно грати одне з одним
Перші такі ігри мають відбуваються лише під вашим наглядом для визначення припустимих меж. Припустимо, наприклад, кішці "вдарити" собаку лапою без кігтів, без шипіння та притискання вух.
8. Коли вдома є діти, провідним у ситуації з вихованцями все одно є дорослий
Дітям важливо пояснити, що кожна тварина має свій особистий простір, де її чіпати не можна ніколи. І в цілому привчати до шанобливого ставлення: не хоче собака чи кіт спілкуватися — не треба, прийшов сам — можна погладити, не бігати за ним і не тягати силою. Найспокійніший собака може огризатися, якщо не давати йому спокою там, де його місце або намагатися забрати кісточку. Це не проблема собаки, це проблема загальної напруги та стресу, у такому стані загострюється роздратування, так само як і в людей, якщо їм заважати займатися своїми справами.
"Згуртовувати" тварин насильно, як це можуть зробити діти, не можна. За поступової адаптації доросла людина, яку старожил вважає за головного господаря, може піднести першу тварину до новачка, але через хвилину віднести і дати сховатися або посидіти з дитиною і старожилом в іншій кімнаті, разом погладити і заспокоїти.
А це точно працює?
В Анастасії Брєніної вдома живуть дві кішки, один кіт та два собаки — і у кожного свій характер, свої особливості.
Є старша собака — в молодості дуже активна; спочатку домашні коти її боялися через активність, і ще тому що вона з вулиці і звикла ганяти котів. Але в неї виявилася дуже гнучка психіка. За рахунок цієї особливості і цілеспрямованого виховання вона адаптувалася — тобто, собака зрозуміла, що саме не підходить для середовища сумісного проживання разом із котами, і її поведінка перебудувалася. Вдома коти з нею дружать, але на вулиці вона дозволяє собі когось іноді поганяти.
Є кіт, породистий; він пережив великий стрес — коли з'явився на новому місці у незвичній обстановці, а поруч виявилися ще й собака та інші коти. Уже коли вже він подорослішав, з'явився і молодший собака.
"З цим котом ми застосовували все, про що я розповіла вище. З усіма іншими це працювало, і з ним у його дитинстві теж, а от у дорослому віці йому це вже не допомогло — новий собака, ще щеня, аж занадно наполегливо хотів спілкування. Нас тоді врятувала спеціальна паста "антистрес". Завдяки їй і політиці рівнозначності, кіт звик до проявів уваги з боку собаки, почав підпускати її ближче, а потім навіть ділитися з нею своїм спальним місцем на дивані. Ми й досі шуткуємо, що Джеммі зробила з кота свого прийомного тата".
Джеммі і її "татко"
Про психологів для людей кажуть: "Хороший психолог дає місце для переживань людини, яка до нього прийшла", так само працюють і методи зоопсихології, зазначає експертка.
"Вдома ми намагаємось дати місце проявам характерів усіх собак та котів. А в роботі я аналізую низку факторів, таких як темперамент, потреби, чого не вистачає, що потрібно для комфорту, які стосунки з господарем, через що вихованці можуть нервуватися і так далі. Коли людина поводиться як лідер, поряд із нею розкриваються і тварини. Бути лідером для чотирилапого не означає, що потрібно карати за погану поведінку, але це означає, що важливо бути чуйними до свого улюбленця, розуміти причини його поведінки, і не тиснути даремно".
Ще більше корисних рішень!
Випускова редакторка онлайн-видання "Східний Варіант" та редакторка відділу новин "Рубрики" Олександра Ярликова поділилася своєю історією виховання кішки й собаки разом.
"Якщо брати особисто мій приклад, то я не бачу складнощів з тим, щоб собаки та коти жили разом. У моєму конкретному прикладі була вже доросла кішка, до якої я взяла щеня. І перше знайомство з кішкою для собаки було не дуже приємне, бо щеня всім цікавиться, а для домашньої кішки, що ніколи не бачила інших тварин, це стрес. Причому варто розуміти, що кожна тварина може відреагувати по-різному. Я знаю характер своєї кішки, я вивчала, як варто діяти, щоб не допустити критичних ситуацій, і в нас таких ситуацій не було. Бо все було під контролем".
Кішка Ліра і пес Гінтокі — домашні улюбленці Олександри Ярликової
Важливо пам'ятати, наголошує Олександра, що все залежить від ситуації, поведінки та характеру тварини — будь то кіт чи собака. Якщо собака "зооагр" та кидається на всіх тварин, яких бачить,100% не варто навіть намагатися "подружити" тварин. Якщо кіт стресує і готовий вчепитися в собаку за першої можливості, то це теж дуже складна історія. Це тільки один варіант розвитку подій. Може бути так, що тварина через стрес почне відмовлятися від їжі, постійно нервувати. І якщо ви точно не знаєте, як діяти у таких ситуаціях, то не варто взагалі намагатися.
"Будь-яка тварина, за яку людина бере відповідальність, потребує уваги, терпіння та розуміння, як з нею потрібно працювати. Я не зоопсихолог і не кінолог, тому не можу давати порад, як поводитися у тій чи іншій ситуації. Я знала, які можуть бути ризики, і знала, що робитиму все, щоб жодних конфліктних ситуацій між моїми тваринами не відбувалося. Так і сталося.
Проте всім, хто не готовий вкладати свій час, терплячість, зусилля та регулярність у діях, я не раджу заводити тварину. Тварини не іграшки, вони потребують максимальної уваги і розуміння. І при цьому варто розуміти, що тварин потрібно виховувати, контролювати їхню поведінку. Варіант "Дозволяю усе, що захоче, бо люблю" — це не варіант. І, наостанок, раджу всім господарям розуміти одне: що б не робила ваша тварина — це повністю ваша відповідальність".
