"Якщо я можу поставити себе на ноги, то які проблеми?" Крим: хронологія, біль і люди
22-ге лютого 2014-го року. Крим. На будівлях держструктур досі українські прапори. Але на території автономної республіки побільшало однакових вантажівок без номерних знаків. Побільшало й людей, яких от-от охрестять “зеленими чоловічками Путіна”. А з Криму на Київ йдуть доповіді про нарощування російських сил у Криму і, звичайно ж, на півдні Росії. До окупації лишається ще зовсім трохи.
У День АР Крим, 20-го січня, "Рубрика" розповідає, як відбувалась окупація. І які рішення приймали люди, що раптово втратили свій дім.
У чому проблема?
Російська агресія як стара непорушна традиція
Тоді ж, у 2014-му, сім'я Горяїнових стала однією з тих, хто зрозумів все раніше, ніж решта України — вони встигли виїхати з Криму і рідної Євпаторії до початку повномасштабної окупації. Батько, матір і дев'ятеро дітей, один з яких через вісім років і розповідатиме нам, як це все було.
"Мені було 14. Ми виїжджали в той момент, коли Росія ще не до кінця почала керувати Кримом. Ми ще встигли спокійно виїхати. Сумно це, звісно, було… У мене в 14 років не було особливого розуміння, що відбувається. Я просто вірив батькам і все", — розповідає Олексій.
Коли родина облаштовується в Луцьку, всі вже розуміють — Україна втратила Крим.
23 лютого — мітинг у Севастополі, на якому збираються близько 20 тисяч людей, де міським головою проголошують росіянина Олексія Чалого.
26 лютого — у Сімферополі проходить багатотисячний мітинг на підтримку залишення Криму в Україні. Паралельно організовують мітинг "Русского единства".
27 лютого — рано вранці люди з російських спецслужб захоплюють приміщення Верховної Ради і Ради Міністрів Криму, вивішуючи над ними російські триколори.
Згодом Путін разом з радою РФ вирішує ввести російські війська, Україна приводить власні війська в повну бойову готовність, та 16 березня таки відбувається референдум, на якому мешканці Криму буцімто добровільно голосують за приєднання півострова до Росії.
Україна втрачає понад 80% активів військово-морського флоту та численні військові об'єкти. Під час одного зі штурмів вбивають українського прапорщика Сергія Кокуріна. Відтоді починаються переслідування й затримання мешканців Криму з проукраїнськими настроями. Багато хто намагається покинути Крим…
Яке рішення?
Бути українцем в Україні
"На той момент батьки хотіли, щоб ми були якомога далі від можливих воєнних конфліктів. З тих, кого ми знали в Луцьку, була лише мамина двоюрідна сестра. І все", — пригадує Олексій.
Зараз хлопцеві вже 22. Він далі живе в Луцьку, здобуває там вищу освіту і саме туди повернувся зі служби в армії. Коли запитуємо про те, як тоді, ще підлітком, він адаптовувався на новому місті, Олексій каже — це було щось близьке до культурного шоку. Але в хорошому сенсі. Родину прийняли тепло. Всі знали, звідки й чому вони переїхали.
"Є різні стадії звикання. Ми приїхали в Луцьк і почали його вивчати… Є таке поняття як культурний шок. Тоді, після всіх цих жорстких подій у Криму, складалося яскраве враження, що в Луцьку та й у всій Волинській області все дуже не так, як у Криму.
Люди виглядали добрішими, чи що… Коли ми переїжджали, нас підтримували, допомагали переносити речі і ще багато чого", — говорить хлопець.
Тим часом у Криму зростав рівень агресії та жорстокості, яку з собою привозили російські найманці. У домівках кримських татар, проукраїнських активістів і тих, хто просто не демонстрував яскравої підтримки РФ, проводили обшуки.
Якщо до цих подій більш ніж двадцять років серед українців вже не було політичних в'язнів, то тоді почалася нова масштабна хвиля затримань. І от зараз, станом на 2022-ий рік, за даними Кримськотатарського Ресурсного Центру, на території Росії та тимчасово окупованих українських територій налічуються 234 політичні в'язні, з яких 165 — представники кримськотатарського народу.
Як це працює?
"…ставитися до країни усвідомлено"
Крим анексували. В Україні почалася війна з локалізацією на Луганщині та Донеччині. Міжнародні переговори, режими тиші та їхні порушення, обмін полоненими, зброя, багато втрат, повернені території, втрачена земля і втрачені люди. Все це поступово зливається у щось, що болить, але до чого в той же час звикають.
Коли Олексію виповнюється 19, він вирішує піти на службу в ЗСУ. Тому їде з Луцька спершу на навчання на Львівщину, а тоді вже в зону бойових дій.
"Мені тоді здавалося, що краще відслужити раніше на контракті, ніж чекати, коли тебе призвуть на строкову службу. Але так здавалося тоді. Коли я пішов на контракт, мій рівень патріотизму в армії значно виріс. І я почав ставитися до країни усвідомлено", — розповідає Олексій.
Родина його рішення підтримала. Проте, каже хлопець, насправді він не знав, чого чекати від армії й амбіцій на військову кар'єру не мав і не має досі. Під час служби він так і не відчув, що армія — його місце.
"Я знав тільки те, що спершу поїду на навчання. І там було складніше, ніж у бойовій частині… Як нам сказали інструктори, вони отримали від командира задачу подавити нас морально. Постійно були якісь словесні образи, потім пішли різні фізичні заняття практично без зупинки. Я тоді декілька разів шкодував, що пішов на контракт, але швидко зрозумів, що це не має сенсу.
Але проблему зі ставленням ми вирішили. Ми сказали, що нам таке ставлення не подобається і його, як не дивно, дійсно змінили", — згадує колишній контрактник.
Тоді, після кількох етапів навчань, його відправили у воєнну частину, де й почалася служба на позиціях. Це, каже Олексій, була для нього емоційно складно, проте коли він потрапив на навчання з безпілотної авіації і продовжив службу в цьому руслі, робота стала цікавішою.
А це точно працює?
"Просто, щоб згадати, як там"
Хлопець вже відслужив і повернувся в Луцьк, де продовжує навчатися на програміста. З друзями, яких мав у Криму, він зв'язок не підтримує. І повертатися туди жити, каже, вже не хоче.
"Я повернувся б у Крим, але не знаю на скільки. Просто, щоб згадати, як там. Але повернутися жити… вже ні. Я не вважаю, що мені як переселенцю з Криму зараз потрібна якась особлива допомога. Якщо чесно, я цим навіть не цікавився. Якщо я можу поставити себе на ноги, то які проблеми?", — ділиться хлопець.
Він каже — повернеться в армію, якщо буде їй потрібен, тобто у випадку повномасштабної війни. Але зараз хлопець хоче перекваліфікуватися і почати вивчати кібербезпеку. Він має чітку позицію, стежить за політикою і за тим, що відбувається з Кримом. Зрештою, як і всі ми.
Ще більше корисних рішень!
Як дізнатися про Крим трохи більше
Їхати зараз у Крим, маючи проукраїнську позицію, небезпечно. Але пам'ятати про нього й берегти цю пам'ять — необхідно. Позаминулого року президент України Володимир Зеленський запровадив День спротиву окупації Криму. Цей день відзначається щороку 26 лютого. А 20 січня традиційно відзначаємо День Криму. Більше інформації про нього можна дізнатись тут:
А ще читайте історії "Рубрики" про те, як в Україні рятують кримськотатарську мову, та про те, де шукати підтримки та внутрішньої сили тим, у кого, вкравши Крим, вкрали рідний дім.
