Наша невелика експедиція у складі журналістки "Рубрики", фотографа та українського природоохоронця, громадського діяча та очільника Київського Еколого-Культурного Центру (КЕКЦ) Володимира Борейка крокує лісом, що належить до Іллінецького лісгоспу поблизу села Лінеччина у Вінницькій області. Мета на сьогодні — знайти проліски та черемшу, і ймовірність нашого успіху, за словами Борейка, 70%.
Нам вартувало лише зупинитись на узбіччі та зайти в глиб лісу на 5-10 метрів, аби побачити цілу галявину черемші.
"Проліски та черемша — найкращі друзі, — каже Володимир, крокуючи поміж рослинами. — Вони завжди ростуть поряд", — і майже одразу після цієї фрази ми спочатку бачимо поодинокі проліски, а потім — десятки, що туляться один до одного на не менш як на десяти квадратних метрах. Утрьох ми жалкуємо про те, що прийшли або зарано, або запізно — проліски відцвіли близько тижня чи двох тому, і ще якихось кілька днів залишилось до моменту, аби білим цвітом вкрились галявини черемші. Це недоторкана ділянка лісу — десятки років тут не проводились рубки, тому і пролісків, і черемші тут вдосталь.
Володимир Борейко та журналістка "Рубрики" Вікторія Губарева досліджують лісову ділянку
Володимир дістає рулетку, і на цьому етапі починається наукова частина експедиції — необхідно визначити щільність рослин. Він відміряє квадрат, і ми разом рахуємо кількість пролісків та черемші, що на ньому ростуть. Нескладні підрахунки дають такі цифри: на одному квадратному метрі майже недоторканого лісу росте 64 одиниці черемші та 32 проліски. Не забувайте ці цифри одразу, шановні читачі, адже експеримент, про який мова йтиме далі, вимагатиме порівняння даних, які ми отримаємо менш ніж за пів години після початку нашої мандрівки лісом.
Підрахунок черемші
Втім, спочатку розберемось, навіщо ж ми відправились шукати весняні квіти, та ще й так далеко від редакції.
Отож, обидві рослини мають природоохоронний статус та занесені до Червоної Книги України. Саме наявність червонокнижних рослин (а ще птахів і тварин) дозволяє надати територіям природоохоронний статус та вберегти від рубок ті ліси, де вони досі залишились.
Володимир Борейко занотовує підрахунки
Аби знайти підставу для заповідання лісів, де ми знаходимось, ми й відправились в експедицію. Проліски та черемшу знайдено, отже процес заповідання от-от розпочнеться, втім, вберегти вдасться не всі ділянки. Те, що відкриється нашим очам далі, якнайкраще підтверджує тезу про те, що навіть вибіркові рубки (коли з лісу вилучаються лише окремі дерева, а не суцільні квадрати) призводять до зменшення біорізноманіття в сотні разів.
У чому проблема?
Той самий ліс, але з рубками
Вкрита черемшею та пролісками галявина залишається позаду. Ми переходимо в умовно іншу частину лісу, яка, на перший погляд, ніяк не відрізняється від тієї, що за нашими спинами. Втім Борейко лише кидає оком і звертає нашу увагу на купу гілля, пні із рівними зрізами, та, найголовніше — на те, що тут ані черемші, ані пролісків. Тут досі є дерева, втім тут ліс здається трохи біднішим, більш прозорим.
Ділянка того ж лісу, на якій були проведені рубки. Колись дерева тут були високими — зараз про це нагадують лише кремезні пні
"Тут була вибіркова рубка кілька років тому, — підводить Борейко та починає пояснювати, чому ділянки лісів так сильно різняться між собою. — Коли проводяться вибіркові рубки, з погляду збереження біорізноманіття, це не набагато краще, ніж суцільні. Спочатку в ліс заїжджає важка техніка, дерева валять, а потім протягують їх по ґрунту. Це шкодить корінню рослин, і вони мають значно менше шансів на виживання".
По-перше, змінюється мікроклімат. На попередній ділянці, де черемші та пролісків вдосталь, була густа тінь, добре відчувалась вологість повітря, а там, де ліс "оздоровили" — світліше та спекотніше. Такі умови вже не підходять для тендітних пролісків, неприйнятні вони й для черемші.
По-друге, травмовані ділянки ґрунту швидше заселяють більш витривалі рослини, а проліски та черемша із пошкодженим корінням в більшості випадків просто помирають.
Ділянка лісу, де колись була вибіркова рубка, виглядає більш прозорою. На ній зовсім не залишилось червонокнижних рослин
Борейко знов дістав рулетку, втім, рахувати тут нічого. Втрьох ми ледь знайшли ділянку, де на квадратному метрі було три проліски. А черемші не було зовсім. От і висновок — там, де проводяться вибіркові рубки, біорізноманіття (принаймні, пролісків), буде в 10 разів меншим. Борейко підрахував: рубки лісу шкодять місцям зростання 148 червонокнижних видів флори, або майже 20% від усіх занесених до Червоної книги рослин та грибів.
До речі, ще за кількадесят метрів була ділянка, де колись провели суцільну рубку. Ґрунт тут не просто був пошкоджений технікою — його для нового заліснення перекопали. Тепер молоді берези сягають близько трьох метрів. На ділянці спека, а з майже голої землі без рослинності від наших кроків підіймається купа пилу. Щільність червонокнижної черемші тут — в 640 разів менша, ніж на першій, недоторканій ділянці. А ще — пронизлива тиша. В лісі із пролісками птахи буквально переспівували один одного — як мінімум п'ятьох розпізнав застосунок Merlin, проте на місці суцільних рубок немає дерев, де могли б гніздитися птахи. Нова посадка більше нагадує грядку на городі, де дерева — товар лісівників і аж ніяк не природний ліс.
Як завдати збитків на 17 тисяч гривень на 20 квадратних метрах лісу?
Насправді ми маємо законодавство, покликане охороняти червонокнижні види від лісівників. Згідно з наказом "Про додаткові заходи охорони видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України", проводити рубки в місцях, де є червонокнижні рослини та птахи, заборонено.
І якщо у попередніх прикладах лісівники ще мають шанс сказати, що під час рубок червонокнижних рослин не було, а там, де їх багато, рубки не проведені, то приклад, який ми побачили в тому ж лісі, але з іншого боку дороги, нівелює будь-які аргументи з боку лісівників. Забігаючи наперед, скажемо: ми знайшли маленьку ділянку у 20 квадратних метрів, на якій лісівникам вдалося завдати шкоди довкіллю більш ніж на 17 тисяч гривень.
У тому ж лісництві, де біля дороги лежать гарно складені дуби та черешні (звісно, всі із лісовими бирками Іллінецького лісництва), стоїть вишка для полювання на тварин — від вишки для бьордвотчінгу вона відрізняється тим, що закрита майже з усіх боків. Тут же стоять годівниці для лосів із сіллю.
"Лісництва підгодовують лісових тварин не тому, що дуже їх люблять та дбають. Це приманка, — пояснює Борейко. — Тварини приходять на підгодівлю в один і той самий час, а полювальники приїжджають сюди незадовго до візиту тварин. Дивіться, перед вишкою — ціла галявина, де ніщо не заважає застрелити тварину з 50 метрів".
До "годівниць" веде нова ґрунтова дорога. Схоже, нещодавно нею вперше проїхали автомобілем, та от в чому проблема — вся вона була вкрита червонокнижною черемшею, яка під протектором техніки зім'ялась та, ймовірніше за все, вже точно ніколи не зацвіте. Борейко рахує щільність рослин на ділянці дороги — 20 квадратних метрів, разом дивимось, яка кількість рослин на ній була пошкоджена. Приходимо до висновків — 280 пошкоджених рослин, кожна з яких "коштує" лісу, тобто має бути компенсована, по 62 гривні. Звідки збитки у 17 360 гривень, плюс штраф — 1700 до 3655 гривень.
Яке рішення?
Аби зберегти біорізноманіття, необхідно заповісти території: як це робить КЕКЦ?
Території, де було зафіксовано червонокнижні види, за законом мають отримувати охоронний статус. Ініціатива майже ніколи не виявляється з боку держави, але на щастя цим займаються природоохоронні громадські організації. Складають обґрунтування, подають його в Міністерство екології, після чого погоджують заповідання із власниками та землекористувачами.
Якщо йдеться про ліс, землекористувачем якого є ДП "Ліси України" (як у випадку з Іллінецьким лісгоспом), погоджувати треба із ними. Втім, "Ліси України" є головним противником заповідання своїх територій. Заповідання території для них майже завжди означає заборону на рубки, тож підприємство не бажає втрачати власний дохідний ресурс.
Тому Володимир Борейко з КЕКЦ обрав іншу стратегію. Спочатку отримати згоду від власників та користувачів, а вже потім звертатись до Мінекології. Кожен окремий випадок вирішується переговорами. Іноді, аби забрати в заповідний фонд одні території, доводиться домовлятись про вилучення інших — тих, що за фактом вже не несуть жодної цінності для збереження біорізноманіття.
І метод працює. Завдяки КЕКЦ з'являється приблизно по 40 заповідних об'єктів на рік. Минулого року в Київській області було ⅔ від всіх нових заповідних територій від усієї країни. І все це — за ініціативою КЕКЦ.
Тож скоріш за все, ліси Іллінецького лісгоспу вже цього року також увійдуть у природно заповідний фонд як пам'ятка природи.
Допомогти у збереженні лісів може кожен: як це зробити?
Скриншот зі сторінки КЕКЦ у Facebook
Аби знайти червонокнижні види та ділянку для заповідання, Володимир Борейко обрав простий і дієвий метод — питати у людей в інтернеті. КЕКЦ публікує пост у Facebook: "Де у Київській області росте сон-трава?", а потім запускає пост на рекламу по області.
"І люди повідомляють. Ми уточнюємо у них локацію і відправляємось в експедицію. У 70% випадків ми знаходимо те, що шукали. За досвідом, це найбільш ефективний метод, краще за iNaturalist або будь-які інші", — каже Борейко. Під час експедиції Володимир ділився із нами тим, що наразі через пости у Фейсбуці він шукає осередки у Київській області, де росте сон-трава, а за кілька днів повідомив:
"Буквально вчора ми знайшли в Київській області найбільший серед відомих нам ділянок із сон-травою. Про це також повідомив нам на наш запит читач Фейсбуку КЕКЦ. Там більше тисячі снів! Просто казка".
Аби зберегти довкілля, потрібно небагато — розкажіть КЕКЦ про місця, де ви знаходили види, що потребують охорони, не ігноруйте пости КЕКЦ із запитаннями та загалом — не бійтесь досліджувати! Подібні кейси громадської науки можуть призвести до неабияких результатів.
Втім, не слід забувати про правила безпеки. Пам'ятайте: ліси на прикордонних територіях, тих, що знаходились під окупацією та в зоні бойових дій, вважаються потенційно замінованими. Не нехтуйте правилами мінної безпеки.
