Вся правда про дитсадки: як переконатися, що дитина в безпеці
Як почути свою дитину і розпізнати небезпеку
На початку червня Україну сколихнула новина про загибель однорічної дівчинки у так званому приватному «дитячому садку».
Батьки віддали дитину на піклування жінці, яка начебто заслуговувала довіри — за словами адвоката потерпілих, квартирний заклад існував уже не перший рік, негативних відгуків не було, мати оглянула умови квартири, де вже перебували діти. Вихователька запевнила мати, що вона має дві вищі освіти — педагогічну і медичну, а для більшої переконливості продемонструвала сертифікати, які нібито давали їй право на таку сферу діяльності. Мати на той момент була впевнена, що саме тут її дитина отримає особливу увагу і турботу.
Важко уявити почуття батьків маленької Лесі, котрим вже через годину подзвонила вихователька з повідомленням, що дитина померла. А пізніше з'явився страшний відео-доказ того, що смерть дитини аж ніяк не була спричинена нещасним випадком, у якому перш за все намагалася запевнити батьків та правоохоронців 51-однорічна наглядачка.
На кадрах з камер відеоспостереження видно, як жінка бере спеціально облаштовану (!) подушку і прив'язує її до обличчя маляти, що плаче. Після цього вихователька залишила дівчинку без нагляду в окремій кімнаті, де дитина задихнулася.
Певно і іншим дітям цього приватного закладу довелося відчути на собі цей жахливий пристрій по затиканню рота, який звично зав'язала прихована садистка на обличчі беззахисної дитини. Для того, щоб переконатися, що насилля і зневажливе ставлення до дітей у дитячих закладах не рідкість, не обов'язково ознайомлюватися з матеріалами конкретної кримінальної справи, достатньо зазирнути в архіви українських новин:
- Вихователька дитячого садка в місті Первомайськ Миколаївської області, отримала вирок за те, що заклеювала дітям рот скотчем, щоб вони не розмовляли в групі.
- У садочку Полтави б'ють дітлахів за непослух та використовують туалет як кімнату покарання.
- В Одесі мати одного з вихованців дитсадка, знімаючи на відео свою дитину, випадково зафіксувала, як няня в цій же групі принижує дітей. У дитсадку Одеси вибухнув скандал — няня обізвала дитину.
- На Івано-Франківщині, щоб впевнитись у тому, що її сина лупцює вихователька, матері довелося вшивати в одяг дитини диктофон.
Іноді складається враження, що крім профільної освіти горе-педагоги навчалися на якихось таємних курсах гестапівців. Дітям закривають рот руками і подушками, зачиняють у туалетах і спальнях, ставлять навколішки, шпиняють, штурхають, насильно годують до блювоти, навіть грабують. Користувачі соцмереж діляться власними жахами:
«У нас у садочку практикували заборону на вихід в туалет під час сонного часу, як результат — психологічний цистит у школі; Моя дитина погано їсть. Я запитую, в садочку їси? Каже: так, бо боюсь виховательку. Вихователька каже, хто не з'їсть — висиплю на голову; В нашій групі вихователь знімала дитину на відео і, глузуючи, показувала його іншим батькам; Мою доньку вдарили тапком по обличчю, бо вона не хотіла спати». Будь-яка тема, пов'язана з проявами жорстокості у дитячих закладах, викликає цілий швал подібних коментарів.
Тож випадок у Запоріжжі зовсім не випадок. Проблема насилля дітей в системі дошкільної освіти є здебільшого безкарною нормою. Діти не можуть себе захистити, дорослі не вважають за необхідне їх поважати. Все починається з "так це ж просто по попі", а призводить до вищезазначених резонансних справ.
Корінь зла
Співзасновниця дитячого садка «Пташеня. Дитячий простір» (м. Львів) Христина Шабат пише: «Я точно знаю, що така ситуація могла трапитись у будь-якому закладі освіти будь-де, де є безкарність і відсутня відповідальність. Бо в нас і досі готовність закладів до навчального року визначається новою плиткою, а не кваліфікацією персоналу. Кваліфікація часто на листку, без розуміння, що саме відбувається в голові. Справжня освіта там, де є відповідальність і любов, все інше — перетримка. Це неможливо виправити наказами, тут потрібна стратегія по «Вихованню поваги». Повага не вимірюється посадою, це — цінність.
Безкарність породжує впевненість у діях. Не можуть летіти книги в голови учнів протягом 30 років безкарно. Не може принижуватись гідність за формулою «я начальник — ти дурень», це виховання рабів. Ми бачимо наслідки. Ці наслідки — трагедії».
Традиційна система освіти створена таким чином, що навіть у зовні благополучних закладах дитина є здебільшого безправною. «Стій тут, ходи сюди, роби, як всі, вас багато, а я одна». Енергійна або емоційна дитина завжди є незручною і перешкодливою колективному «виховному процесу». Не рівність, а усереднення, не прислуховування, а привчання слухатись, не авторський підхід, а авторитаризм. Можна посилатися на те, що умови та оплата праці вихователів та персоналу не відповідають реальному навантаженню, але чи правомірне це зауваження хоча б у тому ж випадку, що стався у Запоріжжі? Тому, хто сповідує принцип «дитина — не людина» не завадять вважати це аксіомою ні кількість грошей, ні кількість дітей на душу такого «вихователя».
Що з цим робити?
Часто знецінення дитини починається самими батьками і з найбільш благими намірами: та вона не скаже, та він не вміє, я зроблю за нього, бо так буде швидше. Напевно, єдиний вихід у подібних ситуаціях просто почати з себе — не знецінювати, довіряти, відчувати. Дитина з щепленим почуттям власної гідності завжди зможе зрозуміти, що щось не так і вчасно розповість про це батькам.
Дитячій психолог-психотерапевт Людмила Вітязь пригадує власний досвід, коли вони з чоловіком задумалися, чи мають їхні діти відвідувати дитячий садочок. «На той момент я була молодою мамою і на багато речей «дивилася по іншому», скажімо так — простіше, як і більшість молодих, недосвідчених мам.
Нам пощастило, поруч з нашим будинком був садочок і донечки почали його відвідувати: старша — з 2,5 років, а молодша – з 2,10. Крім того, нашою удачею були вихователі – добрі, чуйні, порядні. Але найголовніше, вони з легкістю знайшли спільну мову з моїми донечками.
Проте, якби мене зараз запитали, коли саме варто віддавати дитину до садочка, я б впевнено відповіла — не раніше 3-х років, адже до цього віку для гармонійного розвитку дітям ніхто не потрібен більше, ніж мама, тато або інша значима для дитини особа. У три роки дитина зазвичай уже має сформованими основні навички гігієни та, найважливіше, комунікації, і буде легко спілкуватися із вихователями, одногрупниками, а ввечері, у спокійній домашній атмосфері, поділиться тим, що її бентежить, турбує чи, навпаки, приносить радість.
Якщо ваша дитина вже відвідує деякий час садочок і все було добре, але раптом щось змінилося у її поведінці: дитина стала з небажанням іти до садка, весь час просить зробити вихідний – це сигнали, на які вам варто звернути увагу. Обов'язково проговоріть з дитиною, чи все у неї добре, чи потребує вона вашої допомоги у саду. Якщо дитина каже, що все добре, але до групи категорично не хоче йти – поговоріть з іншими батьками, вихователями, нянею.
Ситуація не змінюється на краще — обов'язково зверніться до психолога, це допоможе і вам, і вашій дитині впоратися з ситуацією».
Агресія до дітей може бути і пасивною. Психологічний тиск та зневажливе ставлення можуть додати не меншої шкоди, ніж рукоприкладство.
Прояви пасивної агресії:
- Ігнорування дитини. Дуже небезпечний вид агресії, який знищує самооцінку дитини, виключає її, мов би говорить: «Тебе не існує»
- Викликання у дитини почуття сорому, моралізаторство. «Як тобі не соромно? Нормальні діти так не роблять!»
- Сарказм, глузування над дитиною. «Ну давай, спробуй, подивимося, як ти зможеш»
- Погрози віддати дитину. «Залишу в садку, віддам чужому татові, відведу до лікаря»
- Травма спостерігача. Наприклад, дитина бачила, як когось поставили у холодний куток босу, примусили спати без одежі
Від насилля не вбереже не державна, ні приватна фірма, це більше людський фактор, вважає сімейний психолог-травмотерапевт Ольга Колеснікова-Чмель, яка працює з травмами дітей і дорослих в садку. Особливо вразливі дуже маленькі діти, які ще не в змозі не те що захистити себе, але й повідомити батькам про те, що з ними поводяться погано. Саме тому вона теж радить не віддавати маля до садочка занадто рано. «З народження і до двох років в дитини формується базова довіра до світу, безумовна установка — я в безпеці, світ надійний, я бажана дитина, поряд зі мною люблячі люди. Тривожна дитина не готова до садочку і в більш старшому віці, тож перед тим, як віддавати дитину до садку потрібно перш за все вирішувати проблему тривожності. Крім того, дитина має себе мінімально обслуговувати — їсти, ходити в туалет, одягатися, бути адаптована до колективу, пам'ятайте, садочок — це не індивідуальна освіта!
Звісно, бувають випадки, коли необхідно віддати немовля на піклування в приватний садок або до няні. У кожної родини своя історія і свої обставини. У цьому випадку, обираючи заклад, звертайте увагу, чи він пропонує повільну адаптацію, яка повинна починатися буквально з півгодини на незвичній території і тільки разом із мамою, яка будує місток довіри до закладу, до вихователя. Далі можна залишити дитину у дитячому садку на годину, потім — на прогулянку, обід, і тільки потім на денний сон. Якщо дитина захворіла і деякий час була вдома, адаптацію прийдеться починати знову — це важливо! Дитина 1-2 років, кинута напризволяще у незнайоме, а отже, вороже для неї середовище буде кричати, це нормально, у цьому віці вона запрограмована на страх без мами, малюк ніколи не залишиться з людиною, якої він не знає, у нього включиться програма — не рухайся і кричи, клич свою маму!
Розпізнати насилля над немовлям важко, старші діти будуть жалітися, маля відреагує на некомфортні умови підвищеною температурою, відмовою від їжі, безсонням, частими хворобами. Ці маркери повідомлять уважним батькам про те, що дитина пережила щось травмуюче, що організм не впорався зі стресом».
Добре, якщо дитина може поділитися з батьками, що в неї щось негаразд. Але буває і так, що дітей залякують, забороняють розповідати вдома про те, що відбувається в групі, дитина може бути настільки впевнена в непогрішності дорослих, що вважатиме насильство над собою нормою.
Як дізнатися правду?
Практичні психологи радять застосувати такі ігрові методики:
- Реакція на дитячий садок. Звісно, перша реакція дитини на дитячий садок завжди негативна, бо це стрес, на який батькам доводиться йти. Але якщо дитина вперто щоранку не хоче у садок більше місяця — це тривожний знак. Щось суттєво заважає їй адаптуватися. Далі, якщо батьки не реагують на вмовляння та сльози, у дитини починаються психосоматичні реакції. Найчастіше вона хворіє. Ненавмисне — просто організм так захищається від нестерпного. Іноді реакції можуть бути і дивними, наприклад, дитина щоразу засинає у машині батьків дорогою у садок. Але якщо вона хворіє двічі на місяць, будьте певні: щось не так!
- Гра у дитячий садок. Виявити, що саме не так, допоможе гра: у ляльки чи без них, рольова. Дошкільнята не дуже спритні у маскуванні правди, їхній мозок ще не дозрів до справжньої конспірації. Якщо немає достатньо ляльок, запропонуйте дитині «побути вихователем», а самі виконуйте роль малюка. Якщо дитина вперто відмовляється грати роль вихователя, розпитайте, чому: може, вона просто не хоче грати, а може, дії, які має робити вихователь у її уявленні, занадто жорсткі.
- Ще хитріший варіант — гра у «старшого та молодшого» (якщо дитина у сім'ї єдина). Старший та молодший зайчики, ляльки відобразять сценарії поведінки, що бачить у житті дитина. І якщо «старша» іграшка штовхає молодшу, тим паче б'є, говорить щось принизливе, неодмінно розпитайте у дитини, від кого вона таке чула, у якій ситуації бачила.
- Запитання «у третій особі». Ще один варіант дізнатися правду — розмова з перенесенням акценту на інших осіб. Тобто не «Чи ображає тебе вихователька?», а «Якщо у вас у групі хтось не слухається виховательку, що вона робить?». Варіанти-уточнення: «Якщо хтось не захоче їсти кашу, що робитиме вихователька?», «А якщо хтось захоче в туалет на тихій годині?». Для бесіди оберіть час, коли дитина почувається вільно та безпечно, точно не вранці перед дитсадком.
- Малювання дитячого садка. Ніколи не слід ставитися до дитячих малюнків легковажно — це справжня сповідь. Запропонуйте дитині намалювати групу з вихователькою. Тривожні сигнали: малюк проігнорував яскраві олівці чи фарби та з усієї гамми кольорів обрав лише темні; на малюнку у виховательки зле обличчя, або вона робить щось погане відносно дітей; діти на малюнку похмурі, або хтось із дітей сидить окремо від решти — розпитайте, чому так; дитина вперто відмовляється малювати садок, хоча інші сюжети малює із задоволенням. Будь-які тривожні сюжети на малюнку делікатно, без тиску обговоріть детальніше.
Звісно, ці методи не замінять повноцінного візиту до психолога, але допоможуть зрозуміти вашу дитину і прийняти подальше рішення.
На щастя, є багато педагогів, які насправді намагаються знайти підхід до кожного малюка, полюбити його таким, який він є, розвивати його таланти і здібності. Ми навіть впевнені — їх переважна більшість. Але якщо ви відчуваєте, що вам не так пощастило, якщо є якісь сумніви, не пошкодуйте часу, відкладіть «невідкладні справи», приділіть увагу вашій дитині.
Не ігноруйте ніякі дзвіночки, будьте уважними до настрою та слів вашої малечі. Зламати легко, полагодити важко, шрами можуть залишитись на все життя.
