Шкода оптимізму: 5 альтернативних рішень позитивному мисленню

Рубрика

Марія Смик

"Позитивне мислення — досить рідкісний феномен у нашому менталітеті. Ми більше звикли до негативних речей. У нашій історії ставалося багато негативних подій, тож нам властиво ретельніше до всього придивлятися і краще помічати саме погане", — говорить психологиня і власниця центру "Гармонія відносин" Богдана Янків. 

Тип мислення, за якого людина схильна помічати перш за все хороше, в нормі покликаний допомагати з пошуком рішень у будь-яких критичних ситуаціях. Це є важливою частиною емоційного інтелекту і дає змогу твердо стояти на ногах. 

Розвивати позитивне мислення радять психологи і ті, хто цей шлях вже пройшов. Але в той же час фахівці акцентують — позитивне мислення має допомагати приймати ефективні рішення, а не деформовувати ваше бачення реальності. 

"Уявімо родину. Діти доглянуті, середовище безпечне, впродовж пубертатного віку дитини батьки вирішують всі питання і проблеми за неї, направляють в плані реалізації і, можливо, навіть грішать гіперопікою. Всього вдосталь і наче такого страшного нічого не відбувається. Але в дорослому віці такі люди мають занадто позитивне уявлення про світ і не можуть вчасно реагувати на небезпеку.

Через це можна потрапити в павутину токсичних стосунків, бо «я ж не думала, що так може бути». Коли батьки вже не знаходяться постійно поруч і не говорять, що і як, така людина ризикує потрапляти у халепи через нерозвинене чуття небезпеки", — пояснює Богдана Янків. 

Психологиня звертає увагу — такі випадки не є надто поширеними серед покоління сьогоднішніх дорослих. Навпаки, завдяки освітній системі, що раніше була спрямована на підкреслення помилок і невдач замість акцентів на успіхах, ми швидше помічаємо негатив. Так, наче він підкреслений червоною ручкою, як помилка у шкільному зошиті. І це теж не допомагає в пошуках балансу. 

І позитивне, і негативне мислення у своїх крайніх чи наближених до таких виявах стосуються одного — заперечення реальності. Помічаючи лише погане, ми позбавляємо себе шансу на приємні емоції, а очікуючи лише хорошого, сильніше розчаровуємось, якщо щось іде не так. 

Про спроби заперечити реальність задля збереження позитивного мислення говорить і психологиня:

"Вже згадана мною гіперопіка призводить до уникання небезпечних ситуацій. Можливо, мого друга чи подругу били, але я намагалася уникнути цього. Я обернулась і пішла геть, щоб не бути задіяною в цьому. Або ж інакше. Мене паралізує так, що я не можу ні поворухнутися, ні щось сказати. Це взагалі халепа для мене. Я є, але нічого не можу вдіяти".

А дослідження професорки Елізабет Ніланд вказує на ще одну проблему — люди з позитивним мисленням частіше звинувачують себе у негативних емоціях, таких чином подвоюючи їх. Позитивне мислення говорить нам, що ми самі відповідальні за свої емоції і самі обираємо, що відчувати.

У багатьох сценаріях така думка дійсно допомагає, але водночас може сильно нашкодити людям з недіагностованою депресією, розвинувши у них почуття провини за власний стан. 

Богдана Янків повертається до прикладу з червоною ручкою у школі. За словами експертки, акценти на неправильному помітно занижують самооцінку, боротися з чим складніше, аніж із гіперболізованим позитивом. 

"Багато людей прагне до позитивного мислення. Нам властиво з самого народження дитини акцентувати на тому, що вона робить не так. Все не те. Не кричи, не шуми, не бігай, це все не те. І багато людей хоче це змінити.

Тому важливо насамперед розвивати критичне мислення. В один момент, після роботи над собою, ці дві полярності нарешті сходяться і ми починаємо ясно бачити і розуміти, що добре саме для нас", — пояснює фахівчиня. 

Та що робити, коли ми все ж перегинаємо із позитивним мисленням? Як каже психологиня, по-справжньому уникнути небезпек неможливо, а ілюзія безпеки рано чи пізно обов'язково зникає. 

Життя завжди "повертає до реальності". Богдана Янків каже: якщо стається щось травматичне, людина або заперечує це і з часом дійде до того, що зробить собі дуже боляче, або одразу намагається зробити правильні висновки і рухатися далі. 

Для правильного сприйняття реальності потрібно напрацювати відповідний нейрональний зв'язок. Зробити це можна в досвіді з різними людьми та на власних помилках або пішовши до психолога чи психотерапевта.

Психологиня акцентує — кожен випадок унікальний, тож неможливо дати універсальні поради, які точно підійдуть кожному. За нашою поведінкою і тим, як ми мислимо, ховається величезна кількість досвідів та емоцій. І пропрацьовувати їх слід по-різному. Проте кілька загальних порад, у якому напрямку варто рухатись, все ж виокремити можна.

• Практикуйте активне слухання. Почнімо зі ставлення до чужого досвіду. Слухаючи співрозмовника, не думайте про власну реакцію на почуте. Тільки слухайте і лише потім обмірковуйте. Це допоможе чути більше та інтерпретувати менше. 
• Додайте до позитивного мислення трохи стоїцизму. Для цього слід визначити власні страхи і обдумати, що станеться, якщо вони здійсняться, що ви зможете з цим зробити і яким стане ваше життя після цього. Детальніше про цю техніку розповів Тім Ферріс у своєму виступі на TED. 
• Більше рефлексуйте. Візьміть за звичку чесно проговорювати пережиті за день позитивні й негативні емоції. Що змушує вас посміхатися, а що засмучує? Не ігноруйте жодні свої почуття, а дослухайтеся до них.
• Аналізуйте інформацію. Ставте запитання до інформації, яку отримуєте ззовні та перевіряйте її. 
• Користуйтесь правилом трьох запитань. Розвивати позитивне мислення все ж варто, головне роботи це правильно. Тож коли стається щось неприємне, поставте собі запитання "і що?". Тоді поставте таке ж запитання до своєї відповіді на нього, а тоді зробіть це ще раз. Так ви зможете і передбачити варіанти розвитку подій, і знайти причину саме таких емоцій.