Журналістика рішень працює: 10 найкращих статей “Рубрики” у серпні
Олександр Ігнатенко з конями. Фото з архіву проєкту.
Важливість реабілітації та психічної підтримки ветеранів війни є ключовою для їх інтеграції в мирне життя. Один з методів реабілітації, який успішно використовують у багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні — іпотерапія.
Психологи кажуть, навіть декілька годин контакту з конями покращують психологічно-емоційний стан людини, дозволяють перемикнути свою увагу, заземлитися і відчути себе тут і зараз. Фізичні вправи, які виконують військові після поранень, займаючись верховою їздою на спеціально підібраних конях, поліпшують рівновагу, моторику та координацію.
Проєкт "Коні і Герої" — ініціатива з Карпат. Тут кінь для людини є не тренажером, а рівноправним партнером і навіть вчителем, покликаний допомогти ветеранам подолати наслідки війни, відновити психологічний стан та знайти внутрішні сили для повернення до нормального життя. "Рубрика" розповідає про те, як працює ця ініціатива.
Центр культурної спадщини "Єдисан" — про історію Миколаївщини, підтримку місцевої культури та збереження традицій
"Єдисан, або Очаківщина, або Ханська Україна — це доколоніальна назва нашого краю, де разом проживали козаки та ногайці, українські та молдавські селяни, турки та кримські татари, вірмени і євреї. Тут сформувалась самобутня культура, унікальні традиції та збереглись свідчення цієї доби. За 20 років до приходу на цю територію росії в Очакові проживало 40 тисяч людей, а на території Єдисану — не менше 300 тисяч. Люди жили, працювали, творили унікальну культуру, традиції, які перейшли й нам", — розповідає Олексій Сидорчук, керівник ГО та голова проєкту.
На його думку, значення української ідентичності та впровадження політики деколонізації на півдні України — території, на яку претендує країна-агресор, є питанням актуальним та надзвичайно важливим. "Рубрика" розповідає, як активісти розвивають культурний проєкт у прифронтовому регіоні.
Учасники табору "Село і люди". Фото з архіву проєкту
Війна загострила проблеми, з якими зіштовхуються сім'ї, які виховують дітей з інвалідністю. Попри залучення значного об'єму міжнародної допомоги, у таких родинах стала більше відчуватися скрута, знизився доступ до послуг реабілітації та освіти, зросла потреба у психологічній підтримці. Часто для мам (а саме на жінок зазвичай лягає весь тягар догляду за дитиною з інвалідністю) відправитися разом з дитиною на відпочинок — це взагалі щось із розряду фантастики.
На Житомирщині, у селі Рея Бердичівського району, знайшли рішення — тут для дітей та молоді з інвалідністю організували тематичний літній табір "Село і люди". Різноманітні активності для 34 дітей та їхніх батьків забезпечили волонтери та волонтерки. Про те, як працює ініціатива та як саме допомагає дітям та молоді з інвалідністю, а також їхнім сім'ям — читайте тут.
Заняття на курсі "Швейна справа". Фото з архіву фонду
Сьогодні у Вознесенській громаді, що на Миколаївщині, ВПО становлять 10% населення громади. З понад 3 500 переселенців 2 109 — це жінки працездатного віку, які через війну залишилися без роботи.
"Фонд громади Вознесенська" вирішив допомогти жінкам з роботою. У 2023 році на базі новоствореного "Центру освіти дорослих" фонд запровадив безоплатні навчання зі швейної майстерності для переселенок. Проєкт, який триватиме три місяці, направлений на підвищення освітнього рівня та професійної кваліфікації жінок ВПО та жінок з вразливих категорій. Про ініціативу — за посиланням.
Фото з архіву організації
Не кожна родина може дозволити собі оплату репетитора або підготовчих занять до школи. Особливо це складно зробити родинам ВПО. Переїхавши (можливо й не раз) в інше місто, регіон, область, втративши звичайний ритм життя, житло та роботу, сімʼї переселенців часто змушені заощаджувати буквально на кожному кроці.
В Ужгороді заняття для дошкільнят-ВПО проводить переселенка з Бахмута, соціальна педагогиня Оксана Яременко. Експрес-підготовка за авторською методикою включає всі знання, вміння та навички, необхідні для першокласника.
"Рубрика" розповідає про ініціативу педагогині тут.
Ілюстративне фото з сайту "Вікіпедія"
За час повномасштабного вторгнення росіяни пошкодили або повністю зруйнували 1062 пам'ятки культурної спадщини. Такі цифри озвучувало Міністерство культури та інформаційної політики у квітні цього року. Водночас ще до початку повномасштабного вторгнення майже третина пам'яток знаходилась в аварійному стані.
Тріщини, провалені стіни, оздоблення, що втратило свою форму, чи інші дефекти на пам'ятці свідчить, що вона починає руйнуватись. Тоді їй стає необхідна реставрація чи консервація. За звичайних умов варто було б говорити саме про перше. Але наразі таких фінансових можливостей в України часто немає.
Тож "Рубрика" поспілкувалась з директоркою ТОВ "Реставраційно-технологічний центр" та сертифікованою технологинею-реставраторкою Алісою Святиною, щоб з'ясувати, чи може консервація пам'яток бути тим рішенням, що допоможе зберегти їх в умовах війни.
Перша благодійна вечірка Goodbye Hair-2024. Фото: Anastasia Khokhlova-Nekrasova
Більш ніж у 54 тисячі жінок щороку діагностують рак. Приблизно 70% з них втратять волосся через хімієтерапію. Алопеція, тобто випадіння волосся — один з найбільш психотравмувальних досвідів для людей, які мають онкологічне захворювання.
Проєкт Goodbye Hair (переклад українською — "Бувай, волосся"), який запустив Фонд підтримки дорослих онкопацієнтів Inspiration Family, допомагає жінкам з онкологічним діагнозом перенести досвід втрати волосся через хімієтерапію без травми. Так, для жінок, які розпочали лікування раку й знають, що попереду на них чекає випадіння волосся, команда фонду організовує в Києві мінівечірки-прощання з волоссям. На таких вечірках з жінками працюють професійні перукарі, візажисти та фотографи. "Рубрика" розповіла про проєкт тут.
Катя показує об'єкт виставки. Фото Саша Одноліткова
Найпомітніші культурні події зазвичай проходять у великих містах. Це знижує можливості для розвитку місцевих талантів, та й жителі невеликих населених пунктів часто залишаються поза межами культурного життя. Ця проблема загострюється під час війни, коли культурні простори у великих містах часто стають взагалі недоступними через небезпеки воєнного часу.
Перенести мистецтво на периферію та зробити його доступнішим для людей вирішила журналістка з Харківщини Катерина Девʼятко. У містечку Люботин дівчина у звичайному гаражі створила тимчасовий мистецький простір. Його основна ідея — децентралізація мистецтва.
Як працює мистецький простір "Внутрішність" і що потрібно, аби таких локацій стало більше, розпитали у засновниці подієвого майданчика. (Користуйтеся її порадами! Такі простори справді оживляють громаду).
Англійська завжди була однією з найпопулярніших мов для вивчення в Україні — сотні мовних шкіл, онлайн-курсів і репетиторів зробили вивчення мови відносно легкою, хоча й не завжди доступною, справою. Однак, згідно з опитуванням Центру Разумкова, 43,8% українців взагалі не знають англійську, а лише 1,1% володіє нею вільно. Водночас 19,2% респондентів можуть трохи читати, писати або говорити англійською.
Balakun — це неприбуткова організація, що об'єднує носіїв англійської мови, які хочуть допомогти українцям опанувати іноземну мову. Ініціатива ставить за мету сприяти змістовним розмовам і налагоджувати зв'язки між українцями та представниками інших країн. Сенді Демпсі, ініціаторка проєкту з Нової Зеландії, поділилася з "Рубрикою", як виник проєкт та як він працює на практиці.
Проживши в Україні два роки, данський урбаніст Мікаел Колвілл-Андерсен побачив проблеми українців з психічним здоров'ям. Він зрозумів, що терапевтичні сади могли б допомогти, але ніхто не створював їх в українських містах.
"Тоді я подумав, що якщо це комусь і потрібно, то українцям — не лише ветеранам, а й усім у суспільстві. Ми всі маємо справу з різними рівнями стресу і травми, тому я вирішив спробувати реалізувати пілотний проєкт тут, у Києві, сподіваючись надихнути більше таких проєктів по всій Україні", — розповідає Мікаел Колвілл-Андерсен.
"Рубрика" поговорила з ним, щоб дізнатися про особливості саду, як він працює та чи справді допомагає впоратися з травмами.
