Оружие – для всех желающих? Мифы и правда о том, зачем украинцам оружейный закон
Українці знову отримали шанс на збройний закон: на розгляді Верховної Ради є аж два відповідні законопроєкти. Це не перша спроба законодавчо врегулювати обіг цивільної зброї в Україні. Проте жоден законопроєкт ще не проходив далі першого читання.
Чекаємо на рішення Ради, розбираємось, чому питання збройного законодавства актуальне для України, та відповідаємо на найпоширеніші запитання.
Що має змінити закон про зброю: збільшиться кількість її власників і вони гулятимуть вулицями з обрізами?
Насправді, навряд чи: ще з 1998 року українці можуть легально володіти багатьма видами зброї. Щоправда, по досягненню певного віку та за низкою вимог: наприклад, мисливською гладкоствольною зброєю – з 21 року, а нарізною зброєю (карабіном, гвинтівкою та рушницею) – з 25 років. А певні категорії українців взагалі можуть отримати короткоствольний гумостріл (травматичну зброю): судді, журналісти, помічники депутатів тощо. Отже, якщо зараз на вулицях немає натовпів озброєних людей, то і в майбутньому вони не повинні з'явитися.
Отже, вся ця зброя — легальна, але і закону немає. Тоді як регулюється її обіг?
Так, всією вищепереліченою зброєю можна володіти легально. Наразі головний документ, який регулює обіг цивільної зброї в Україні — Наказ МВС №622: інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, облік, перевезення та використання зброї, набоїв тощо. Тобто, в Україні немає законодавчого врегулювання обігу цивільної зброї — лише підзаконне. Разом з тим, є законне покарання за неправомірне застосування зброї.
Тобто ми вже можемо мати зброю та маємо регулювання? Тоді навіщо потрібен закон?
Якщо коротко — поточне регулювання зброї недосконале. Незважаючи на те, що українці можуть володіти зброєю, доступ до якої має не кожен європеєць, є багато нюансів.
На думку Сергія Гриненка, блогера та засновника профільного ресурсу для стрільців Shooter Space, головна проблема поточного врегулювання — відсутність чітких формувань та трактовок. "Тому закон має максимально вичерпно визначати процедури придбання, використання, зберігання та перенесення різних видів зброї, хто може нею володіти, за яких умов у праві на зброю можуть відмовити або позбавити його, чи є компенсація при вилученні зброї тощо. Також необхідна розширена термінологія.
Ключові проблеми:
- Немає чіткої класифікації зброї: наразі вся зброя на руках українців — мисливська. На момент прийняття Наказу це була нормальна практика, адже здебільшого саме така зброя і була в обігу. Але наразі вона застаріла і створює додаткові проблеми: по факту, ми не знаємо, для яких цілей купують зброю, бо будь-яка — мисливська. До того ж, такий стан речей не відповідає європейським практикам — де зброя поділяється на різні класи, до кожного з яких є певні норми застосування.
- Не врегульований обіг зброї для юридичних осіб та нерезидентів.
- Недосконало прописана процедура отримання дозволу на зброю: 30 днів потенційний власник має чекати на дозвіл — зі зброєю на руках, але без жодних документів, що підтверджують право володіти нею. Також поліція нерегулярно проводить перевірки власників зброї.
- Необхідне оновлення реєстру власників зброї. По-перше, розробників реєстру "Армора" пов'язують із Російською Федерацією, що ставить під сумнів безпеку даних. По-друге, реєстр не відповідає всім вимогам Європейського Союзу. До того ж, наразі інформація в базі даних — неповна. Через необхідність щотри роки продовжувати дозвіл на зброю, дані по її власниках губляться: якщо дані були лише в папері,а власник добровільно не продовжив дозвіл — вважай, що він стає невидимий для системи. Хоча зброю на руках має. Тому точна кількість власників легальної зброї наразі невідома. Цю колізію також має вирішити закон.
- Наразі не можна просто прийти в тир та постріляти. Необхідно або бути членом спортивно-стрілецького клубу (а це означає сплатити річний внесок та пред'явити документи, що підтверджують особу), або власником зброї. Такі умови абсурдні, якщо ви хочете просто разово постріляти з якоїсь зброї — адже для безпечності, на рубежі ви обов'язково знаходитеся з інструктором.
І є купа інших дрібниць: наприклад, не прописано, що відбувається зі зброєю після смерті власника, не врегульований релоад набоїв, або ж немає деталізації по колекціонуванню зброї. Через що відбуваються різні колізії. Є актуальна ситуація, пов'язана з історичною зброєю. У більшості країн світу зброя, яка виготовлена до 1890 року, вважається історичною — отже, не потребує дозволів: її можна просто купити та зареєструвати. Адже вона не може нести серйозної загрози: на зарядку та постріл треба витратити багато часу, та і надійність цих засобів за сучасними уявленнями "шкутильгає". Проте, в Україні за наявність чи виготовлення такої зброї можна отримати строк ув'язнення: наразі йде суд над Денисом Дубровським за те, що він реконструював мушкети XVI-XVII ст. Хлопцю загрожує від 3 до 8 років позбавлення волі.
На додачу до цього, за чинним регулюванням зброя не є майном. По суті, це річ, яку держава дозволяє брати у користування і може конфіскувати, не повертаючи вартості.
Першочергова мета закону про зброю — врегулювати всі вищезазначені проблеми".
Тарас Олійник, збройовий експерт додає: "Основна задача закону – зробити так, щоб зброя, яка продається для законослухняних громадян, не потрапила у лихі руки і не наробила зла. Цей момент – один із найголовніших.
У нас багато людей чомусь впевнені, що наявність збройного закону автоматично дорівнює доступності зброї у продажу ледь не в кожному кіоску. Що є абсолютним абсурдом. Зараз, навпаки, йде мова, що на вимогу останніх директив ЄС, застережні заходи щодо бажаючих придбати зброю будуть посилюватись: суворіші перевірки та екзамен, додаткові обмеження. Це підтверджують і положення законопроєктів на розгляді ВРУ".
Виглядає так, що збройний закон просто покращить врегулювання обігу цивільної зброї. Тоді чого такий закон ще не прийняли?
На думку Тараса Олійника, проблема в тому, що на профільний закон покладається дуже багато різних задач, які мають бути вирішені в плані обігу цивільної зброї. "Як на мене, всі ці питання варто було б розбити на два закони:
- Закон про обіг зброї – який би упорядкував все, що зі відбувається зі зброєю: класифікація зброї, як вона набувається, продається, купується і т.д.,
- Закон про самозахист – де буде встановлено чіткі норми та рамки, у яких конкретно випадках та за яких обставин людина може застосовувати силу (в тому числі — смертельну), щоб відвернути напад чи шкоду здоров'ю собі чи близьким.
Це різні теми, але їх поєднують в один збройний закон, тому кожного разу постає питання легалізації короткоствольної зброї. А її головне і, за великим рахунком, єдине призначення — самооборона. Тому ці теми і об'єднують, хоча варто було б їх розбити на два законопроєкти. Я вважаю, так було б легше зсунути законодавче врегулювання обігу цивільної зброї з мертвої точки".
Загалом, можна вважати, що поки головною перепоною до прийняття збройного закону якраз є питання отримання дозволу на короткоствольну вогнепальну зброю: частина населення "за", інша — боїться або не визначилася, а МВС точно проти.
На початку лютого Соціологічна група "Рейтинг" провела опитування, згідно якого "надання громадянам України законодавчого права на приватне володіння вогнепальною зброєю підтримують 23%, не підтримують – 75%". Після цього Українська асоціація власників зброї (УАВЗ) та PGR Consulting Group замовили у Info Sapiens більш розширене дослідження суспільної думки. Його результат: 61% українців погодилися з тим, що «Верховна Рада має ухвалити Закон 'Про зброю', що визначає що таке законне та незаконне володіння зброєю, описує правила поводження з нею, а також використання зброї з метою самозахисту», а 36% не погодилися. Також 65% вважають себе достатньо відповідальними, щоб мати у власності короткоствольну зброю для самозахисту.
Овва, тобто, отримуючи збройний закон, ми автоматом отримуємо легалізований короткоствол?
Насправді, це не обов'язково взаємопов'язані поняття. Та в українських реаліях склалося так, що розроблені в останні п'ять років законопроєкти про зброю здебільшого мають пункт і про легалізацію короткостволу. Обидва законопроєкти, що наразі очікують голосування ВРУ, — не винятки. Разом з тим, справді дискусійне питання щодо того, у якому об'ємі надаватиметься право на володіння короткостволом?
"У нас ніхто не хоче чекати 5-10 років, ніхто не хоче чути, що у більшості країн Європи придбання короткоствольної зброї вводилися поступово. Наприклад, Болгарія — одна з небагатьох країн, де дозволено носіння короткоствольної зброї, йшла до закріплення цього дозволу довго. Спочатку вогнепальний короткоствол мали лише військові та поліцейські, до того ж могли тримати його лише вдома, потім короткоствол став доступний іншим громадянам, і ще років через 5 цивільним дозволили обмежене носіння. Так, у нас інші реалії та політичний грунт: ніхто не знає, як все буде за 5 років- тому бажають якомога більшого і просто зараз.
Часто наводять приклад ліберального щодо короткостволу законодавства Чехії. Та варто зважати: у цій країні формує ВВП один з найбільших світових виробників зброї. Тому, поки в Україні не буде свого потужного виробництва зброї та лобі такого рівня, орієнтуватися на досвід Чехії не варто.
З іншого боку, як на мене, то нічого поганого не відбулося, навіть якби вогнепальний короткоствол дозволили носити хоч зараз. По-перше, його вартість, м'яко кажучи, не для мільйонів наших громадян. По-друге, відповідальність за легальну бойову зброю змушує власника декілька разів подумати перед тим, як застосувати її в будь-яких випадках. По-третє, якби при цьому було посилене покарання за неправомірне застосування чи навіть безпідставну демонстрацію, то переживати взагалі не було б про що", — коментує Тарас Олійник.
На словах звучить круто та по-ковбойськи. Та які насправді перспективи легалізації короткоствольної вогнепальної зброї?
Головний аргумент "за" — зниження рівня злочинності, коли цивільним дозволяють мати короткоствол. І дослідження підтверджують, що це справді так. Разом з тим, через декілька років після легалізації, ситуація відкочується. Швидше за все, через певний час криміналітет також починає озброюватися, усвідомлюючи рівень відсічі.
Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, вважає, що легалізація короткостволу кардинально не змінить ситуацію з безпекою. Та вразливі категорії населення стануть ще більш вразливими: "Так, індивідуально вогнепальний короткоствол може бути засобом захисту. Але його легалізація не зменшить кількість злочинців: злочинці нікуди не дінуться, а в більшості переорієнтуються на соціально вразливі категорії населення, у кого потенційно навряд чи буде зброя — пенсіонери, студенти, люди з низьким достатком (які не можуть дозволити собі зброю тощо).
Я хочу зауважити, що зброя – не панацея. Вона не зменшить і не збільшить кількість злочинів, адже рівень злочинності в першу чергу залежить не від озброєності громадян, а від соціально-економічних факторів".
Тарас Олійник додає: "Оптимісти вважають, що з легалізацією короткостволу злочинів стане менше. Песимісти, як я, вважають, що при цьому злочини стануть тяжчими. Зараз в Україні за статистикою МВС дуже мало тяжких злочинів вчиняються із застосуванням вогнепальної зброї (легальної чи ні) – біля 1% . Я пов'язую це з тим, що криміналітет не очікує від своїх жертв відсічі зі зброєю в руках. Якщо ж громадяни почнуть озброюватися, то можуть виникнути дзеркальні дії і з боку злочинців. Своєрідна гонка озброєння".
Отже, думки експертів сходяться, що глобально легалізація короткоствольної вогнепальної зброї не приведе до разючого збільшення кількості цієї зброї у цивільних. Кількість власників зброї збільшуватиметься за звичайними темпами. А питання підвищення безпечності з легалізацією короткостволів — дискусійне.
Виглядає так, що по володінню вогнепальною короткоствольною зброєю, немає консолідації. Отже, спільний знаменник — що закон потрібен… Але?
Насправді, так — закон потрібен.
Але питання в тому — який саме?
"Я вважаю, що Наказ МВС, яким наразі регулюється обіг зброї в Україні — доволі ліберальний. До нього додатковими наказами регулярно додавалися або змінювалися положення — тобто, це така жива історія. Але за ці роки українцям нічого не забороняли, більше дозволяли. Із законом складніше, враховуючи, що збройний закон приводитимуть до європейських норм – вони передбачають серйозні обмеження того, що в Україні дозволено. Тобто, і ємність магазинів буде обмежено, і буде складно отримати дозвіл на самозарядні карабіни, і ще ціла низка європейських вимог, які зменшують ступінь свободи власників зброї, до якої ми вже звикли (і яка, як бачимо, за ці роки не призвела до якихось негативних наслідків). Тому з одного боку — безперечно, закон потрібен. З іншого ж, в поточних умовах я би не радив пришвидшувати час його прийняття. Поки що обидва подані законопроекти далеко не ідеальні, і я особисто не підтримую жоден — бо не хочу, щоб обіг зброї в Україні регулювався їх положеннями," — вважає Тарас Олійник.
"В українських реаліях необхідність збройного закону — питання, яке об'єднує навіть прихильників та противників наявності короткоствольної вогнепальної зброї у цивільних. Та справа в деталях закону. З мого боку виглядає дивно, що функції нормотворення, перевірки та застосування санкцій покладені на один і той же державний орган. Це варто змінювати. В той же час, я прихильник того, щоб створити систему дієвого контролю за обігом зброї. Наприклад, візьмемо медичні довідки для отримання дозволу на зброю. Багато людей, які страждають на алкоголізм, не стоять на обліку у нарколога. Тож яка відповідальність органів, які надаватимуть дозволи?" — додає Богдан Петренко.
Що відбувається з законопроєктами?
Як зазначалось раніше, наразі в Раді зареєстровано два законопроєкти:
- 4335 — основний, який рекомендований профільним Комітетом. Його подали 43 депутати — тобто, є певна консолідація різних політсил.
- 4335-1 — альтернативний, розроблений Українською асоціацією власників зброї, які не погоджуються з положеннями основного законопроекту.
Обидва чекають на голосування в Раді, в результаті якого один з них візьмуть за основу, або обидва відхилять. Виглядає так, що в альтернативного законопроєкту справді мало шансів бути прийнятим за основу: окрім того, що профільний Комітет рекомендував основний, у Раді вже зареєстровані проєкти Постанов про відхилення альтернативного. Та навіть якщо один з законопроєктів проголосують в першому читанні, не факт, що ми матимемо збройний закон — адже він вступає в дію після другого читання, до якого законопроєкт може просто не дійти.
Отже, найближчим часом збройне питання може бути врегульовано на законодавчому рівні. Кожен з двох поданих законопроєктів має свої переваги і недоліки, які ми розглянемо в наступних текстах.
Фото Unplash
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
