Между хаосом и зарегулированностью: как быть волонтером в 2024 году
– Що вам передати: спорядження, захист чи дрон?
– Звісно, що дрон!
Приблизно так виглядає нині типова розмова з захисниками. З початку повномасштабного вторгнення запити з передової змінилися. Але в дечому, звичайно, лишилися незмінними. Що можуть зробити волонтери, суспільство та держава, щоб забезпечити військових тим, що їм дійсно необхідно? І саме тоді, коли це потрібно найбільше? Над цим я замислилася після розмови з нашими бійцями.
Як змінилися запити за останній рік
Каски, спальники, приціли — кількість запитів на спорядження зменшилася приблизно на 80%. А от на початку 2022-го це та інші особисті засоби захисту просили найчастіше. Знайти їх тоді було непросто.
Натомість головна потреба зараз на передовій — дрони. Особливо "мавіки". Бо якщо дрони FPV — це зброя, то "мавіки" — "очі", основа подальшої роботи артилерії. Це дорогий, але розхідний матеріал. Більше дронів — більше збережених життів наших на передовій.
Виклики благодійної спільноти
Використати зібрані кошти на те, що насправді не буде потрібно — один із найбільших ризиків та страхів для волонтерів. Ми у благодійному фонді YOUkraine вирішили це для себе так: орієнтуємося тільки на прямі запити захисників. Не співпрацюємо з установами чи командуванням частин, а передаємо допомогу одразу в руки військовим на гарячих напрямках — Авдіївка, Лиман, Бахмут…
Якість допомоги. Тепер усі розуміють, якими мають бути плити для бронежилета, шоломи, автівки. Але іноді ми бачимо, як привозять по п'ять автівок на 10 тисяч євро. За такі гроші неможливо купити стільки якісних і безпечних машин. Що ц? Піар? Можливо. Безпека та надійність? Точно ні. Усі автомобілі, які ми передавали військовим навіть на початку повномасштабної війни, на ходу. Хлопці та дівчата ними користуються й донині, бо на таких речах, вважаю, краще не економити.
Збори та донати: чи правда, що люди втомилися
На початку повномасштабного вторгнення волонтери мали і кошти знаходити, і вишукувати необхідне. А необхідним було все. Зараз процеси відпрацьовані, чимало потрібного є не лише за кордоном, а й в Україні. Військторги працюють навіть у прифронтових містах. Питання часто лише у грошах. Але це велике питання.
Анна Мурашенко та Катерина Прокопенко тримають термогрілки для військових
Від багатьох волонтерів можна почути, що збори стало складніше закривати. На мою думку, причина не в тому, що люди втомилися переказувати кошти. Тут не про апатію чи байдужість, а радше про певну реорганізацію власних фінансів. По-перше, самих зборів стало більше. По-друге, ледь не в кожній сім'ї є хтось на фронті. Природно, люди допомагають насамперед рідним. Багато хто вже має знайомих волонтерів, до яких може звернутися із запитом.
Бізнес vs приватні внески
Майже кожна комерційна організація, навіть невеличка компанія, до свого порядку денного внесла волонтерство. Насправді бізнес — це значна частина фундаменту волонтерства. Безсумнівно, кожен окремий донат навіть на 10-50 гривень важливий, але волонтери знають, що без допомоги підприємців було б майже нереально робити великі збори. Ми часто закриваємо основні запити саме завдяки нашим партнерам по бізнесу. Наприклад, завдяки будівельній компанії Really Building у нас є можливість надати квартири захисникам. Зараз наш фонд працює над відкриттям хабу із соціальної адаптації колишніх військовополонених. Це буде простір на базі одного зі збудованих об'єктів, де ветерани просто зможуть збиратися, спілкуватися. І така робота здійснюється теж за підтримки бізнесу.
Передача квартири захиснику Володимиру "Пісні" Пастушку
Гуманітарна допомога та законодавче регулювання
Ще рік тому в Україні не було чіткої системи врегулювання ввезеної з-за кордону гуманітарної допомоги. Вона потрапляла не лише за призначенням, а й частково опинялася на полицях крамниць та в руках приватних продавців. Відтоді були спроби внормувати цей процес, але не всі новації були однозначно схвалені волонтерами. Наприклад, торішня постанова Кабміну №953 про пропуск та облік гуманітарної допомоги спричинила великі дискусії та негативні реакції. Петиція до Уряду про те, щоб відтермінувати цю постанову, набрала необхідні 25 тисяч голосів лише за три дні.
І це не дивно, адже стало необхідно, серед іншого, завчасно зазначати кінцевого отримувача усієї допомоги. Але ми не завжди наперед можемо це знати. Наприклад, на початку війни ізраїльські партнери нашого благодійного фонду передавали цілу вантажівку з ліками. Ми везли це у шпиталі для військових, для постраждалих цивільних, для дітей в "Охматдиті". Поки машина їхала, ми телефонували в клініки, фіксували, що кому потрібно, й потім розвозили.
Ще одна історія. Раніше з військовими аптечками теж все відбувалося швидко: був запит від фонду, на кордоні все пропускали. А тепер, наприклад, я кажу ізраїльським партнерам: "Треба 500 аптечок". Знаю, що з них 300 потрібні для "Азову", а ще 200 розподілимо на підрозділи: комусь 20, комусь 30. Я брала перелік від своїх хлопців, де у взводі 40 військових: з них 25 мають аптечки, 15 не мають. Навіщо ж давати цьому взводу 40 аптечок, якщо їм потрібні тільки 15? Коли ресурс обмежений, треба розподіляти його саме туди, де він найпотрібніший. А через ці зміни гнучкість мала зникнути: треба було цілком усе реєструвати наперед, ставити на облік і вказувати кінцевого отримувача, незалежно від зміни ситуації.
23 січня 2024 року набрав чинності Закон №3448-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо ввезення, обліку, розподілу гуманітарної допомоги, особливостей оподаткування відповідних операцій та подання звітності". Він став ще однією спробою упорядкувати процес, унеможливити існування "схем" у цій сфері, але водночас прояснити деякі суперечливі моменти.
Наприклад, щодо автомобілів процедури полегшили. Тепер машини для військових визнаються гуманітарною допомогою і звільняються від оподаткування. Плюс, раніше транспортні засоби для фронту завозили та ставили на облік військової частини (при цьому невідомо, хто ними буде користуватись — той солдат, якому це справді треба, чи вони стоятимуть у штабі або обслуговуватимуть людей не на "нулі"). А тепер автомобілі можна передавати й напряму тим захисникам із фронту, від яких був запит. І так далі.
Впевнена, законотворчі процеси у сфері гуманітарної допомоги триватимуть, адже на це є запит як з боку волонтерів, так і з боку суспільства. Але найважливіше — ці норми повинні не лише запобігати махінаціям, але й відповідати реальним потребам захисників та можливостям волонтерів.
Волонтери готові — чекаємо чітких сигналів від держави
Тил має неупинно допомагати фронту. Це аксіома. Волонтери вже навчилися шукати й доправляти необхідне, налагодили власні зв'язки з військовими, знаходять небанальні способи заохотити людей до зборів, створили власну мережу фондів. Але навіть попри всі ці успіхи, цього замало в умовах довготривалої війни.
Потрібно упорядкувати волонтерські зусилля, та водночас не зарегулювати їх. Треба направити їх туди, де є запит, і робити це виважено, а не точково й хаотично. Волонтерам потрібна налагоджена прозора комунікація від держави, яка має бачити загальну картину потреб і відповідно розподіляти зусилля. Координація цього процесу і запити мають іти безпосередньо від Міністерства соціальної політики України. Ми ж зі свого боку вже працюємо, але готові працювати більше, системніше, швидше. Волонтери чекають чітких сигналів від держави та готові долучитися до розробки і законодавства, і системи спільної та скоординованої роботи.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
