Украинцы не доверяют власти: что это значит?
Фото УНІАН
Український медійний простір наповнився повідомленнями про те, що лише 9% українців довірять владі. Натомість, 91% українців вважають, що корупція широко розповсюджена у владі. Більше того, лише 12% українців вірять у чесність майбутніх виборів. Такі дані презентувала аналітична компанія Gallup за результатами 2018 року.
На перший погляд, такі дані свідчать про глибоку кризу довіри до влади. І це дійсно так. Конкретних кейсів, які підживлюють недовіру до влади, можна перелічувати нескінченно. Але давайте дивитися у саму суть – причина недовіри у тому, що та сама влада не відповідає тим критеріям «ідеального урядовця», які ж самі політичні еліти і створюють. Українська політична даність полягає у тому, що корупція – це і є форма існування політичних еліт.
Корумповані політики можуть щиро прагнути провести ті чи інші реформи, створити хоча б дотичні покращення соціально-економічного становища у країні, але ті методи, якими вони це намагаються зробити (не забуваючи при цьому і про особисті інтереси), повністю нівелюють будь-які результати. Ну, важко нашим людям по-справжньому повірити у світлий образ політика, який опікується питанням «Х», але при цьому існують факти причетності його до корупції і цій самій сфері «Х».
Глобально, у цій ситуації є свій позитив.
По-перше, не слід забувати, що Україна все ще транзитна пострадянська країна. Темпи демократичної модернізації України можна (і треба) критикувати, але ми маємо відзначити, що вектор розвитку у бік демократії ми все ж таки зберегли. А це найголовніше.
По-друге, критична оцінка українцями дій влади свідчить про таку собі рефлексію навколо ситуації в країні з боку українців. Якби рівень довіри до влади був би вищий, то це означало б, що українці сприймають чи погоджуються із тою ситуацією «фасадної демократії», що є в Україні станом на сьогодні.
По-третє, варто відзначити роль недержавних інституцій у цьому процесі. Саме громадські активісти є уособленням прагнень українців до розбудови демократичної держави. Навіть ті самі олігархічні ЗМІ відіграють свою роль у цьому, без перебільшення, глобальному процесі. Якби у нас була єдина «державна» інформаційна політика, то, ймовірно, було б більше задоволених діями влади. Просто тому що, не було б кому «травити» цю ж саму владу за її проколи. Те саме стосується і політичної конкуренції. В Україні немає політиків, які грають стратегічно. Тактичні переваги, які одні політичні сили отримують від «викривання» своїх опонентів, призводить до того, що стратегічно вони самі від цього програють. Тактика найбільш щедрого на обіцянки політика призводить до серйозних стратегічних втрат того самого політика, який обіцяв найбільше. Взаємна нищівна критика політичних сил змушує ті самі політичні сили бути більш обережними, сторонитися нахабних, прямолінійних корупційних дій. І це також позитивно для нас – українців, які бажають демократичного майбутнього своїй країні.
Звичайно, ми не говоримо, що всі «хто нагорі» – погані, а народ – за визначенням хороший. Поки українці демонструють слабку здатність швидко робити висновки, але для цього немає необхідного історичного політичного досвіду. Як показує практика, політична культура формується не роками, і навіть не десятиліттями. Головне – не звертати з цього шляху.
Тому ці 9 відсотків – це ситуативна оцінка політичного становища в Україні на шляху демократичної модернізації, яка свідчить про те, що державний організм хворіє. Але цього неможливо уникнути. Зараз наша задача – гартуватися і прямувати у цьому напрямку. У ситуації, коли ми досягли дна, потрібно відштовхнутися від нього і прямувати до світла на поверхні.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
