Почему поддержка Украины для Канады – это самозащита?

Тарас Проданюк

Исполнительный директор Аналитического центра "ADASTRA"

Канада – одна з країн світу, що складають міцну опору порядку, побудованому на міжнародному праві. У плані міністерства закордонних справ Канади на 2021-2022 роки чітко визначені чотири пріоритети, один із яких – захищати та розвивати чинну міжнародну безпекову систему. 

Посягання на суверенітет України росією – це пряма загроза не лише світовій стабільності в безпековій, гуманітарній чи економічній сферах, але й загалом існуванню демократії в Європі. Для Канади відмова допомагати Україні створить непередбачувані ризики. У першу чергу, Оттава може втратити статус контриб'ютора світової безпеки, бренд найбільш демократичної держави світу, статус економічного лідера та інші досягнення, за які країна кленового листа так довго боролася. 

Демократичні цінності, які переслідує Торонто, також є однією з причин підтримки Києва. Стратегічна культура держави сформована на перетині демократії британців та свободи американців. Як країна мігрантів свою зовнішню політику Канада формує обережно, враховуючи інтереси всього населення, незважаючи на розмаїтість у власній етнічній структурі. Саме тому держава не може відмовитись від підтримки країні, котра героїчно протистоїть другій армії світу за своє право мирно існувати – це суперечило б тим цінностям, котрі пропагандує найбільш яскрава демократія світу. 

Крім того, у Канаді проживає багато людей з українським корінням – це, здебільшого, вихідці з України, або ж представники діаспори. Таке лобі бере участь у державотворчих процесах у всіх можливих формах: як через міцні сформовані організації, так і одноосібно, просуваючи українські інтереси в різних сферах, зокрема й на законодавчому та виконавчому рівнях.

Сприяння Україні – це не лише про допомогу іншій країні у важкій ситуації, але і про підтримку сімей та друзів української діаспори в Канаді. Немає сумнівів, що канадське населення разом із мільйонною діаспорою бажають допомогти своїм рідним, що залишилися в Україні. Урешті-решт, якщо полишити політичний ідеалізм та демократію, варто сказати, що, допомагаючи Україні, Канада бореться за власну безпеку та захищеність кордонів в Арктиці.

Арктичний трек: чи готова Канада?

Ще в лютому весь світ вважав, що пряме військове вторгнення однієї держави в іншу в самісінькому центрі Європи неможливе. Однак сьогоднішні реалії демонструють зворотнє. Відтепер лідери всіх країн світу почали переосмислювати систему безпеки, сформовану після Другої світової війни та закріплену закінченням Холодної війни.

У такому середовищі глави держав починають переглядати свої бюджети на оборону та перевіряти власну готовність до будь-яких негативних сценаріїв. Далі говоритимемо про те, чи є Канада впевненою в спроможності своєї системи безпеки та оборони.

Концентруючи головну увагу на Україні, світові медіа не роблять акцент на військовому нарощенні в Арктиці з боку москви. Минулого року ця тема значно ширше підіймалася аналітичними центрами, однак, повернувши світовий погляд на Східну Європу, володимир путін не зменшив свого авантюризму на арктичних територіях.

У 2021 році СNN опублікували детальне дослідження щодо нарощення рф свого потенціалу на півночі. Схожі дослідження публікували й BBC та The New York Times. Усі тези зводяться до такого висновку: росія збільшує військову потугу в Арктиці, модернізує обладнання, відновлює та розширює військові бази з часів Холодної війни. 

Водночас Канада спирається на власну систему безпеки, яку вибудовувала разом із союзниками протягом багатьох років. Одним із таких ключових елементів є НАТО.

Сьогодні про кризу Альянсу, здається, говорять усі. Виклики, які поставив путін перед Брюсселем, є значно вищими за показники, що їм надають медіа. Таким самим питанням для Оттави є осмислення та оцінка модернізації регіональної системи безпеки Північної Америки – програми NORAD. 

Сучасна система оборони Канади та США бере свій початок із 1960-х років, однак остаточно організація країн регіону була сформована в 1980-1990-ті роки. Військові технології, однак, не стоять на місці. На сьогодні Північна система радіолокаційних радарів була розроблена для того, аби виявляти літаки та балістичні ракети, які пролітатимуть над територіями США та Канади, у тому й числі над Північним полюсом. 

У матеріалі канадського аналітичного центру CIGI автори Лі Карсон та Браян Мерсеро вже констатують, що "лінія Мажино", тобто радари виявлення летальних об'єктів, не здатні захистити Північну Америку від крилатих ракет великої дальності Х-101/Х-102, розроблених росією.

Після падіння радянського союзу оборонні бюджети Оттави, зокрема витрати на укріплення системи безпеки арктичних територій, значно впали. На відміну від неї, військові потужності росії з 1991 року тільки зростали з кожним роком.

У 2021 році росія оголосила про завершальний етап розробки "Poseidon 2M39". Ця торпеда – новий тип ядерної зброї, яка, за словами Крістофера Форда, колишнього радника держсекретаря США з міжнародної безпеки, призначена для того, аби "затопити прибережні американські міста радіоактивними цунамі" – не кажучи вже і про більш потужні гіперзвукові ракети, що недавно розробилися росією у співпраці з Китаєм.

Потенційний союз рф із КНР, який так жваво обговорюється на тлі російсько-української війни, також несе загрозу Канаді. Інтерес Китаю в північному полюсі давно очевидний, зокрема в межах програми "Один Пояс, Один Шлях", за яким Пекін відводить щільне місце інвестиціям в Арктику. Країна фінансує дослідницькі станції, кредитує компанії, що розробляють видобуток корисних копалин та енергоносіїв, а також співпрацює з росією для розробки нового морського шляху через Північний Льодовитий океан.

І хоча Китай не є арктичною країною, свій шлях участі в процесах Арктичної Ради він вирішує будувати саме з Росією, яка останніми роками все більше інвестує у військовий простір холодного регіону.

Іншим фактором, звичайно, є загрози кібератак на цифрові системи NORAD. російська кібер-армія вже показала себе в Сирії та Україні у 2014 та 2022 роках. Хоч і список не є вичерпним, але вищезгадані кейси є найбільш показовими в тому сенсі, що кібератаки здійснювалися саме під час військових операцій, що зміцнювало їх деструктивний вплив. Незважаючи на критичне ставлення української спільноти до російських потуг, усе ж їхню кібер-армію не варто недооцінювати.

Третій фактор стратегічної небезпеки для Канади – інформаційні атаки москви на суспільні маси. кремлівська пропаганда шириться всіма куточками земної кулі. У такій ситуації навіть високий рівень освіченості населення не дає гарантії, що громадяни зможуть відрізнити неправдиву інформацію від правди.

Найбільше в цьому контексті розчарували нещодавні угорські вибори. Орбан, котрий відомий своєю проросійською політикою, зміг учетверте вибороти перемогу з резонансним відривом на парламентських виборах у квітні 2022 року. 

Не краща ситуація й у Німеччині, де міцне проросійське лобі є на різних рівнях: від політикуму до підприємців, звичайних громадян-вихідців із рф або любителів дивитися російські телеканали RT та Росія24.

Варто нагадати, що Угорщина та Німеччина – країни Європейського Союзу, мета якого – зберегти мир, демократичні цінності та добробут громадян країн-членів. Бодай маленька підтримка будь-якою державою ЄС диктаторського та кривавого режиму путіна – це вже злочин проти фундаментальних цінностей ЄС, ООН та всієї системи міжнародних відносин, побудованої на принципах міжнародного права.

Канаді варто будувати власну стратегію протидії російській дезінформації по всьому світу. Незважаючи на те, що в країні російське лобі є малозначним, ситуація в інших країнах відрізняється: це стосується зокрема регіонів Африки та Латинської Америки, які сильно вражені російською пропагандою. Сама Оттава збільшує свою економічну й гуманітарну присутність на цих континентах, тому розвиток програм протидії дезінформації й медіагігієни є вкрай важливим елементом соціального бізнесу держави.

Боротьба за свободу

Підбиваючи підсумки, можна стверджувати, що загроза, котра йде від кривавого режиму путіна, є проблемою не лише для України чи країн Східної Європи – це загроза для всього світу. Це порушення прав людини в сучасному цивілізованому світі, порушення міжнародного права. Це посягання на суверенітет інших держав, що підриває глобальну систему безпеки та систему міжнародних відносин.

Допомога держав Україні – це раціональне рішення самозахисту, а не крок доброї волі. Україна не Афганістан, і світ уже переконався в цьому. Українці ціною власного життя готові боротися за свою незалежність, державу, мир, демократію та свободу. І сьогодні саме вони оплачують рахунки за фатальну помилку західних країн щодо реалізації політики "умиротворення" агресора. Єдиний спосіб виправити це зараз – підтримати Україну.