Советское наследие: каких законов старой госслужбы мы не можем избавиться

Шарлотта Хмельницкая

госслужащая

Одного разу на лекції, в стінах рідного філософського, Оксана Забужко сказала студентам: «якщо ви думаєте, що народилися в незалежній Україні й ніколи не бачили «совок», то ви дуже помиляєтесь. Радянський союз досі живе у кожному з нас, нашому мисленні, способі життя і законах». Тоді ці слова здавалися просто думками філософа сучасності, однак, коли я потрапила на державну службу, мені не раз довелося їх пригадати. 

Ми звикли скиглити, що у країні все погано й винні у цьому, звичайно, політики. От тільки політичні партії змінюються, політичну верхівку очолюють різні люди, на відміну від сусідніх держав, маємо повний ідеологічний плюралізм, нові обличчя – і нічого не допомагає. Як було погано, так і залишаєтсья. Чому так?

Справа в тому, що який би хороший не прийшов міністр, голова інституції чи навіть президент – вони потрапляють у парадигму тої самої старої системи, яка дісталася нам у спадок від комуністичного монстра.

Філософія державної служби в Україні зародилася минулого століття та прописувалася комустичними ідеологами. Ось декілька її догматів:

Вертикальна система управління

Будь-яке рішення має бути погоджено керівником, а потім директором, а ще профільним заступником Міністра і аж потім дійде до Міністра. І це в кращому разі, якщо не треба погоджувати ще з різними структурними підрозділами й витратити ще купу часу заради одного абзацу в постанові. І справа навіть не в тому, що все це відбувається вкрай довго. Ця система позбавляє відповідальності безпосереднього виконавця за свій текст чи вчинок. Так у світ виходять безглузді розпорядження про заборону продавати лампочки під час локдауну чи про можливість відвідання ковзанок в умовах жорсткого карантину. Один погодив, другий підписав, третій відправив, і часто буває, що ніхто не прочитав, що там написано, хоча цей текст впливає на життя всього суспільства.

Закони совка

Що казати про совкові підходи державної служби, якщо ми досі керуємося законами Радянського союзу у прямому сенсі цього слова. Відкриваємо офіційну інформаційну картку адміністративної послуги, яка є в усіх ЦНАПах країни й бачимо посилання на Житловий кодекс УРСР, Правила обліку громадян, які затверджені постановою Ради Міністрів УРСР у 1984 році чи Постанову виконавчого комітету Кииївської міської ради народних депутатів від 1985 року. 

Тобто при наданні близько п'яти відсотків послуг адміністратори ЦНАПу мають керуватися законодавством, яке видане у Радянському союзі — державі, якої не існує вже майже 30 років.

Накриття полян

Мій улюблений тригер на державній службі, який, як машина часу, переносить нас у совок, — це «накриття полян» для чиновників, особливо, якщо вони приїхали з Києва в якийсь регіон. Треба обов'язково догодити гостям. Мене завжди було цікаво, за чий рахунок забезпечувався пир. 

Одного разу приїхали на регіональну митницю для вивчення, спрощення та вдосконалення деяких процесів. Команду молодих чиновників з центрального апарату гостинно зустріли одразу з вишуканих страв, однак, це вже те покоління, яке здатне відмовлятися від таких спокус. Яке ж було здивування начальника митниці, що всі пішли зразу працювати і його старання були марними. Він запрошував ще кілька разів, але цей випадок явно зламав систему його ціннісних координат. Оскільки я працювала в кількох інституціях, то спостерігала подібні ситуації не раз.

Ключові показники ефективності

В уяві більшості громадян державні службовці — це «бєздєлькі», які чомусь ще отримують зарплату. У деяких випадках це десь так і є. Навіщо напрягатися й робити додаткову роботу, коли можна поливати фікус та перекладати папірці, й отримувати ту ж зарплату. Навіщо виконувати позанормові завдання, якщо це ніхто не оцінить. Це мислення глибоко засіло в розум державних службовців, які десятиліттями йшли до своїх посад у центральних апаратах чи міністерствах. Особливо складно дається питання цифровізації, оскільки «до цього і так все прекрасно працювало, то навіщо вигадувати щось нове». 

Корупція

Про дефіцит у Радянському союзі мені відомо лише з фільмів та розповідей батьків. Однак, чітко можна спостерігати, як це явище досі впливає на свідомість нашого суспільства. Крадіжка була єдиним виходом роздобути якийсь продукт чи додаткові кошти. У радянської номенклатури завжди було все: дефіцитні продукти, делікатеси, найкращий одяг. Ця звичка не зникла у незалежній Україні, хоча можливостей красти стало менше, а механізми контролю вдосконалилися. 

Тому ми досі маємо надвисокий рівень корупції на всіх рівнях – від побутової до наймасштабніших оборудок. Тільки чомусь люди не усвідомлюють, що крадіжка у держави – це пограбунок самих себе. 

Святкування радянських  свят

«Треба привітати хлопців з Днем захисника, щоб вони подарували нам тюльпанчики на 8 березня». Ці совкові традиції – непереможні. Жодні пояснення про те, що 14 жовтня – це не день всіх чоловіків, яким прийнято було вважати 23 лютого, а привід привітати тих чоловіків та жінок, які боронять кордони нашої держави, не допомагають. Навіть люди, народжені в незалежній Україні, не розуміють, як сильно ідеологія вплинула на їхнє мислення. Створення нового свята не змінило усвідомлення, а лише змінило дату. 

Святкування днів народжень на держслужбі – це окрема вистава. Здавалося, що всі працюють тільки заради того, щоб відірватися у ті святкові дні. Мені доводилося бачити таку кількість салатів, як на весіллях, чути безліч нещирих тостів та жартів у стилі «прийшов прем'єр США – так в США немає прем'єра – та пофіг, слухайте далі». А пісні іменинникам, які співаються всім колективом, залишили мені психологічну травму. Однак, і ці «прекрасні» традиції залишаються у минулому, коли в інституції заходять прогресивні команди й святкування стають схожими на звичайний обід з піцою та приємними словами імениннику.  

Замість висновків

Що ж потрібно робити, щоб у країні було не все так погано? Заводити в інституції прогресивні команди, які будуть створювати баланс молодості та досвіду. На моїх очах навіть законсервовані чиновники ставали частиною успішного колективу. Це проста природа людини – тягнутися за кращим, вчитися, вдосконалюватися й прагнути бути на рівних серед крутих людей. Усі ці вміння аж ніяк не залежать від досвіду чи віку. Є прогресивні люди на пенсії, які готові змінюватися, діджиталізуватися чи ловити тренди сучасності, а є молоді українці, які продовжують жити законами неіснуючої держави.