Путь семей пропавших без вести военных: опыт, трудности и нужды

cedos.org.ua

Олеся Будз

аналитикиня Cedos

В червні-липні 2024 року Cedos за запитом ГО "Юридична сотня" провели дослідження досвіду родин зниклих безвісти військових. Дослідження мало на меті проаналізувати, як відбувається взаємодія родин з державними органами, виявити труднощі, з якими стикаються родини, а також їхні потреби у додатковій підтримці. 

Звістка про зникнення безвісти

Шлях родин зниклих безвісти військових починається зі звістки про зникнення. Досвід інформанток свідчить, що це може відбуватись у різний спосіб: учасниці дослідження дізнавалися про зникнення рідної людини від її побратимів, посестер, військової частини або ж від ТЦК та СП, як би це мало відбуватись згідно з нормативними документами. Проблематичними були випадки, коли партнерка та батьки військовослужбовця не спілкувалися між собою й останні не могли отримати інформацію про факт зникнення безвісти та письмове підтвердження.

Взаємодія з ТЦК та СП

Інформантки розповідали як про позитивний, так і про негативний досвід взаємодії з ТЦК та СП. Здебільшого він залежав від конкретного центру та конкретних співробітників, які спілкувалися з родинами зниклих безвісти військових. 

Деякі рідні стикалися з неприязним спілкуванням, неуважністю до їхнього важкого психологічного стану та байдужістю співробітниць та співробітників ТЦК та СП до їхніх переживань. Також, виникали проблеми з документами: складнощі з їх отриманням та помилки у даних зниклих безвісти або їхніх рідних.

Одним із завдань ТЦК та СП є інформування рідних зниклих безвісти військових про те, як їм діяти після отримання сповіщення про зникнення. Часто інформантки стикались з недостатнім інформуванням та відсутністю проактивної комунікації. Подекуди працівники та працівниці ТЦК надавали велику кількість інформації одразу, яку рідним зниклої безвісти людини було важко сприймати через складний емоційний стан. Окрім цього, рідні зниклих безвісти не завжди розуміли алгоритм дій. Все ж позитивний досвід деяких інформанток вказує на те, що якість інформування часто залежала від ініціативності окремих представників ТЦК та СП. 

«[…] Чєловєк в такой ситуації, він розгублений, він растєряний, він нічого не знає, що робить […] Ну, чого нєльзя сразу собрать всі документи, щоб частина всі документи прислала, щоб в ТЦК дали всі заявленія, які надо собрать? Ну, з цим було би легше, щоб вони дорожню карту давали, куда надо заявленіє писать, що він бєзвісті зник».

Сестра зниклого безвісти військового, міська громада, Дніпропетровська область

Взаємодія з військовою частиною

Іноді військова частина частково переймала на себе функції ТЦК та СП й займалась інформуванням та підтримкою родин. 

У частини інформанток виникало відчуття, що службовці військової частини надавали їм некоректну інформацію та змінювали власні свідчення про перебіг подій. Окрім того, для родин не завжди було зрозуміло, яким чином військова частина проводила розслідування і на підставі чого робила висновки. 

Досвід інформанток вказує на те, що наявність служби цивільно-військового співробітництва або відповідальної особи, яка спілкувалась з родинами зниклих безвісти військових, полегшувала досвід взаємодії з військовою частиною.

Взаємодія з Національною поліцією

Під час взаємодії з поліцією, інформантки також не були достатньо поінформовані. Часто вони не розуміли ролі слідчого та не мали повного бачення того, як повинна була відбуватися комунікація після подачі ними заяви про зникнення.

Деякі учасниці дослідження стикалися зі зневажливим та неспівчутливим ставленням зі сторони Нацполіції. Серед інших проблем були помилки у документах та складнощі у комунікації зі слідчими, а саме відсутність інформації про пошуки, нерегулярна комунікація та зміна слідчих.

«І слідчі постійно мінялися. І кожен раз, коли якийсь новий слідчий дзвонив. Він постійно запитував одне і те саме. А я кажу ну у вас же там є інформація? […] Ну де синхронізація? Ну якось це вибішувало».

Дружина зниклого безвісти військового, міська громада, Київська область

Взаємодія з іншими організаціями

Окрім звернення до Нацполіції з заявою про розшук, родинам зниклих безвісти радять звернутися і до інших організації.

Учасниці дослідження зверталися до:

• Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, 
• Національного інформаційного бюро, 
• Міжнародного комітету Червоного Хреста, 
• Робочої групи ООН з насильницьких або недобровільних зникнень,
• Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також до його регіональних координаторів,
• Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ (деякі інформантки).

Інформантки говорили як про негативний, так і позитивний досвід взаємодії з цими організаціями. Негативний був спричинений неефективною комунікацією або її відсутністю. Позитивний – готовністю організацій допомогти, підтримати та відповісти на запитання, а також готовністю займатися пошуком зниклих безвісти військових. Найбільш позитивно інформантки оцінювали взаємодію з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими та з регіональними координаторами Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Самостійні пошуки

Рідні зниклих безвісти військових часто проводили власні пошукові дії, аргументуючи це недостатньо ефективною роботою пошукових організацій та неефективною комунікацією з їхнього боку.

Більшість інформанток займались або досі займаються моніторингом сайтів та телеграм-каналів з інформацією про українських полонених в Росії. Задля пошуку інформантки часто об'єднувалися у спільноти, які водночас були для них джерелом психологічної та інформаційної підтримки.

«Основна проблема – приходиться самим. Нам там буквально в лоб теж кажуть, от самі ходіть, дізнавайтеся. Якщо ви не будете проявляти ініціативу, самі ходити по цим організаціям, по моргам, вибачаюсь, теж шукать… от якщо ви самі цього не будете робити, ніхто нічого не зробить».

Дружина зниклого безвісти військового, міська громада, Хмельницька область

Проте самостійні пошуки не завжди давали результат і водночас наражали інформанток, їхніх рідних та зниклу безвісти людину на небезпеку. А саме, у разі, якщо вони публікували інформацію про зниклого безвісти у соціальних мережах або надсилали особисті дані в Росію або на окуповані території. 

Ще одним викликом було те, що інформантки не завжди розуміли, куди звертатися з результатами самостійних пошуків. Якщо ж їм вдавалося передати інформацію в пошукові організації чи інші органи, її не завжди приймали, оскільки вважали ненадійною.

«Всім передавала [фото брата з каналів про полонених], і в СБУ, і в Координаційний штаб, і цей, ну там Координаційний штаб присвоїв статус – можливо, в полоні. А частина типу відповіла: "Це не є доказом, так як це не з офіційних джерел інформації"».

Сестра зниклого безвісти військового, селищна громада, Дніпропетровська область

Правова та соціальна підтримка

Інформантки часто стикалися з правовими труднощами. Їхні запити стосувалися документів та їх отримання, отримання фінансової допомоги, купівлі та переоформленням майна, а також питань повʼязаних зі статусами, які може мати зниклий безвісти військовий.

Правову допомогу вони отримували з різних джерел: від державних органів, громадських організацій, приватних юристів, а також знайомих з юридичною освітою та рідних інших зниклих безвісти військовослужбовців.

Проте, така допомога не була доступною для всіх учасниць дослідження. Інформантки згадували про деякі труднощі, повʼязані з її отриманням, а саме:

• недостатня кількість юристів, які спеціалізуються саме на військовому праві; 
• отримання неповної або невірної інформації від тих, хто надає правову допомогу; 
• брак коштів на отримання правової допомоги; 
• недостатня поінформованість щодо можливості отримання безоплатної правової допомоги, зокрема й онлайн; 
• недостатня поінформованість про можливість компенсації коштів, витрачених на отримання правової допомоги.

Загроза шахрайства

Викликом для рідних зниклих безвісти були спроби шахраїв отримати кошти в обмін на певні послуги, що стосуються нібито пошуків їхньої зниклої рідної людини. Спроби шахрайства відбувалися переважно після публікації інформації про зниклого безвісти в соціальних мережах, із зазначенням контактних даних рідних та близьких цієї людини. Не всі учасниці дослідження були поінформовані про загрозу шахрайства та те, як діяти у таких ситуаціях, тому важливою була допомога сторонніх, більш поінформованих людей або представників державних та неурядових організацій.

«В соціальних мережах писала про зникнення, і в Телеграм каналі. Скрізь писала. […] Двічі телефонували, пропонували за кошти поспілкуватися з моїм чоловіком. […] Це в основному після того, як в Фейсбуці інформацію поширила».

Дружина зниклого безвісти військового, міська громада, Київська область

Грошове забезпечення

Поінформованість про можливість отримання та процес оформлення грошового забезпечення залежали від ТЦК та СП, на обліку якого перебуває військовий. 

Через те, що нормативні документи не враховують усіх можливих ситуацій у родині військовослужбовиці чи військовослужбовця, частина їхніх рідних може залишитися без фінансової підтримки. У випадку інформанток цього дослідження подекуди це ставало причиною конфліктів між членами сім'ї та спричиняло відчуття несправедливості щодо розподілу виплат.

Інформантки по-різному використовували грошове забезпечення: частині людей воно допомагало долати матеріальні труднощі, тоді як інші накопичували кошти для реабілітації чи лікування своєї близької людини, яка зникла безвісти, або інші потреби своєї сім'ї.

Пільги, соціальні та медичні послуги

Інформування щодо доступних пільг та виплат також було недостатнім. Окрім цього, рідні зниклих безвісти військових не знали про можливість звернутися за соціальними послугами, з ними не контактували соціальні працівники. У деяких випадках інформантки отримували підтримку з боку місцевих органів влади у вигляді виплат різного обсягу. Що ж стосується медичних послуг, вони не були доступними усім, зокрема, з труднощами зіштовхувалися жительки невеликих населених пунктів. Деякі інформантки потребували підтримки в отриманні ліків через їхню високу вартість.

Психологічна підтримка

Водночас з проходженням бюрократичних процедур та пошуком їхньої зниклої безвісти близької людини, родини військових стикалися з важкими емоційними переживаннями. Вони мали потребу у психологічній підтримці, однак не завжди могли вчасно її ідентифікувати. Основними бар'єрами на шляху до отримання психологічної підтримки був брак інформації про доступність підтримки, зокрема безоплатної, та певна недовіра до спеціалістів.

«Але знову ж це було два психологи, і ці люди були цивільними, які знаходились за кордоном. Тобто люди, які не дотичні, вони іскрєннє хотіли допомоги, але вони не розуміють саму проблематику».

Сестра зниклого безвісти військового, міська громада, Київська область

Погіршення стану здоровʼя

Стан здоров'я учасниць дослідження також зазнав негативних змін після повідомлення про зникнення безвісти близької людини. Вони часто втрачали можливість займатися повсякденною діяльністю, зокрема харчуватися та підтримувати розмову.

Зміна соціального оточення

Після зникнення безвісти військовослужбовця або військовослужбовиці, часто соціальне оточення їхніх рідних змінювалося. Частина учасниць отримувала психологічну підтримку від найближчого оточення та матеріальну допомогу і допомогу у веденні господарства з боку знайомих, колег та громади, в якій живуть інформантки. Але у деяких виникали конфліктні ситуації щодо того, що вони отримують матеріальну допомогу або через нерозуміння з боку оточення їхніх переживань та потреб.

На усіх етапах, які проходили інформантки, важливу роль відігравали об'єднання спільних зусиль, координація та взаємопідтримка між рідними зниклих безвісти військових та військовополонених. Таким чином вони отримували інформацію щодо різноманітних питань, а також спільно організовували та координували публічні акції на підтримку зниклих безвісти та військовополонених.

Підсумок

Наше дослідження показує, що особливості досвіду рідних зниклих безвісти військових залежить від багатьох факторів. Від моменту отримання сповіщення про зникнення до етапу, коли відбувається пошук військовослужбовця, рідні взаємодіють з багатьма організаціями та структурами, отримують велику кількість нової інформації при цьому перебуваючи у складному емоційному стані. Одночасно з цим, рідні зниклих безвісти військових не є однорідною групою. Система роботи з людьми, які проживають такий досвід повинна враховувати ці моменти та відмінності. 

Базуючись на висновках нашого дослідження, ми виділили дві ключові проблеми, які наскрізно присутні на всіх етапах, які проходять рідні зниклих безвісти військових, а саме: недостатнє інформування та брак чітких алгоритмів щодо роботи з рідними зниклих безвісти. Задля розв'язання цих проблем, пропонуємо розглянути низку рекомендацій.

• Розробити покрокову інструкцію з описом необхідних дій для родин зниклих безвісти військових, яка б містила інформацію про всі аспекти шляху родин зниклих безвісти.
• Розробити чіткі і зрозумілі алгоритми та механізми щодо роботи з рідними зниклих безвісти, що, зокрема, включали б інформування та супровід родин. Однією з рекомендацій є створення єдиного відповідального органу, з якими мали б комунікувати рідні зниклих безвісти військових.
• Запровадити низку заходів щодо посилення державної політики щодо зниклих безвісти військових, яка передбачала б загальнонаціональну інформаційно-комунікаційну кампанію, навчання щодо взаємодії із людьми, які переживають травму та інші.

Матеріал підготовлено на основі дослідження досвіду та потреб родин зниклих безвісти військових, яке Cedos проводив у червні-липні 2024. Дізнатися більше та детально ознайомитись з результатами дослідження та усіма рекомендаціями можна за посиланням